ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
2024.05.29
07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
2024.05.29
04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Поваляєва (1971) /
Вірші
Омманіпадмейопть
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Омманіпадмейопть
йшла собі линвою лялька та й зверзлася в прірву
Я — імаго. Давно.
лобом пробила Лялечку
У рік той
коли востаннє бачили Вольфа Мессінга.
крила надмились Повітрям,
яке зжер Чорнобильський Викид.
Політ. Сновізії. Вежіблизнюки. Вогонь
заковтнув рештки Лялечки.
мозки спеклися купи
коли Бі-Бі-Сі транслювало
перші хроніки Третьої Світової.
Мій день поринає у Присмерки.
Я дуже старе Імаго.
котре так і не навчилось Літати.
Досі.
Дорослі Комахи
викликають у мене Огиду.
Бачу: вони літають й — Блюю.
$-
До мене плакало вночі травневе море
іще холодне й не засмічене піплами
а я гатив об стіни коридору
немов сновида мертвими руками
я виріс вже з родинної гамівки
вона лящить по швах але не злазить
мов шкіра зі змії… де покоївка
котра мене чи вразить, чи образить?!
бодай зачепить… де ті перукарки?!
як остопизділи мені містичні бляді!
де прибиральниці параски блін одарки?!
ніщо мені не стане на заваді
знайти свою принцесу десь під тином
чи біля ксерокса в печері фотосправи
не в інтернетрях не «належним чином»!
її від мене заховав Лукавий
вона зрізає з ніг чужих мозолі й нігті
або у касі метрополітена
ув’язнена серед пластмаси й міді
у колообігу жетонів ніна лєна
вона не схожа на транссексуала
на манекенницю модель чи бізнес-вумен
вона ніколи ніцше не читала
не підставляла клітора під стумінь
не їздила по трасі автостопом
не марила померти молодою
не знає де знаходиться європа
прозора. сіра. я люблю її такою!
$-
Портативна аптечка духу
Баян. Джгут. Марафет. Мінєт.
Олівець. Улюблена Книжка. Fire.
Запасний Срібний Кульчик до вуха.
Ніч. Тютюн. День. Сон. Стилет.
Всесвіт. Мушля. Адреса бару.
Усмішка. Музика. Танці. Рухи.
Кохане Закохане.
$-
Естетика смерті: трупи — не естетичні!
Трупи — негарні, смердючі, потворні, не-вічні!
Як не вічна «вічная пам’ять» на плівках живих.
Донині живі однолітки й малолєтки
Уяви!, пам’ятають мене, а я їх — уперше бачу!
І дивуюсь: як швидко вони виростають
У смаглявих парубків з ніжними рухами сили,
Андрогінну довершеність змінюють швидше, аніж дерева — листя,
Перетворюються на «чиказьких биків»…
А наступні вже їм прогризають спини,
І червиві плоди поколінь
Укривають асфальт своїм гноєм…
Вони йшли перший раз в перший клас
Під мій випускний і останній дзвоник…
$-
Ті, що приходять і не покидають -
Пірнають у сни і виходять на волю Так легко і босо в повітря ступають
У джинсах подертих — у небо прокволо
знімаються з якоря в лагідну прірву,
рамена і дреди зникають у хмарах,
де від підвіконня розходиться гирло
німої ріки позанеба кумару,
зворотності кайфу, простору прострацій
і ті, що з ріки виринають навічно,
сміються у снах поміж двох мастурбацій
так просто, прозоро і так… прагматично
показують сутність захоплення снами,
з яких вони вийшли фактично сухими -
воскурені діти чиказького лами
нащадки огиди в Лас-Веґасі -
з диму
і з молока їхні погляди й рухи
і посмішки — ніжна розріджена плазма
у їхніх кишенях — обкурені духи
забули про нас на вершині оргазму…
$-
Вони ґвалтують нас милом — з милом
Віртуальні вояки простору засобів масових комунікацій
Хакери мислення соціальних стандартів
Убивці маніяки і психопати
Вони надсилають нам повідомлення
Користуючись універсальним паролем нашої параної
Бо електронний простір нарешті надав їм право Свободи Скальпеля
Хворобливого світовідчуття
Вони відчувають беззахисність швидко знаходять жертву
І трахають її свідомість в дупу з того боку люстра
І єдине що нам залишається — це облизувати люстро
Чи завішувати його поверхню
прабабчиною злинялою чорною сукнею…
$-
Страшно, коли валиться дім
Знаходитись всередині нього
У міліметрі від скроні пролітають балки
Зсипається цегла й бите шкло..
Страшно тому, що не вбило одразу
А тепер є час злякатися смерті
Злякатися свого небажання жити
Злякатися фізичного болю, каліцтва
Що є напівсмерть? — життя
Смерть — це щось остаточне
Життя — щось фізичне. Біологічне
У будь-якій формі страшне і безглузде
Страшно знаходитись в епіцентрі
Будь-якої руйнації, навіть якщо
Вискочиш неушкоджений звідти
залишиться
так само сумнівною
вартість життя
$-
Скільки лунатиме дощ
Скільки литиметься музика
Скільки ламатимуться старі платівки
На небі На небі На небі
Скільки ковтатиму зелений сум
Скільки ще сумуватиму за тобою
Скільки ще переб’ю старих платівок
На небі На небі На небі
Я танцюватиму довго
Я помру коли танцюватиму
Я танцюватиму коли помру
На небі На небі На небі
$-
Я зрізала волосся
Відрубала мов кодолу
Минуле -
Прощавай моє кохання
А я тепер легка й прозора
Прокидаюсь на світанні
Десь потяги гуркочуть колискові
Й неквапно в небі блимає літак
Собаки брешуть на багатоповерхові
Паперові
Будинки
Це кохання
Ото так…
$-
Намалюй на білих крильцях метелика
власних шаманських рухів кривулі
живе серце прибоєм ніжності
гроза померла у череві неба
і не зазнає народження
твори, ліпи свою музику
з повітря свого дому
може, порадиш, де мені виплюснути
діжку з помиями свого болю
так аби нікого не забруднити
аби земля мене вибачила…
рибка зі здертою лускою
чіпляє оголеним нервом коралі
що оточують звідусіль
застиглий вибух ненародженої грози
ми пізнаємо одне одного випадково
але щоразу глибше прибоєм ніжності
важкі гравюри уявлень
на шкірі стають акварелями
балансує на дроті парасолька прозора
ніяк не впаде не тому що боїться Прірви
а тому, що вона — метелик
здригається від кожного дотику пензля
від фарби важчають вогшають крила
живе серце захлинається прибоєм зболеної ніжності…
$-
Слимак без мушлі — раб піску і вітру
О дивний світ! Яскравий і пекучий
Мов лезо — від дощу самотня і лискуча -
Нас відвезе до моря траса
Титри
Титри
Титри
В кінці немає напису THE END
Кіно лиш починається, а ROCK-n-ROLL вже мертвий
У вухах вклякла музика
Не жертва! Я не жертва!
Увесь цей світ — my Crazy Rainy Land!
Я танцюватиму в калюжах й харкатиму кров’ю
Ті плями продадуть з аукціону
Не буде в мене ані мушлі ані дому
Лиш нерви, мов дроти, оголені любов’ю!
Я — імаго. Давно.
лобом пробила Лялечку
У рік той
коли востаннє бачили Вольфа Мессінга.
крила надмились Повітрям,
яке зжер Чорнобильський Викид.
Політ. Сновізії. Вежіблизнюки. Вогонь
заковтнув рештки Лялечки.
мозки спеклися купи
коли Бі-Бі-Сі транслювало
перші хроніки Третьої Світової.
Мій день поринає у Присмерки.
Я дуже старе Імаго.
котре так і не навчилось Літати.
Досі.
Дорослі Комахи
викликають у мене Огиду.
Бачу: вони літають й — Блюю.
$-
До мене плакало вночі травневе море
іще холодне й не засмічене піплами
а я гатив об стіни коридору
немов сновида мертвими руками
я виріс вже з родинної гамівки
вона лящить по швах але не злазить
мов шкіра зі змії… де покоївка
котра мене чи вразить, чи образить?!
бодай зачепить… де ті перукарки?!
як остопизділи мені містичні бляді!
де прибиральниці параски блін одарки?!
ніщо мені не стане на заваді
знайти свою принцесу десь під тином
чи біля ксерокса в печері фотосправи
не в інтернетрях не «належним чином»!
її від мене заховав Лукавий
вона зрізає з ніг чужих мозолі й нігті
або у касі метрополітена
ув’язнена серед пластмаси й міді
у колообігу жетонів ніна лєна
вона не схожа на транссексуала
на манекенницю модель чи бізнес-вумен
вона ніколи ніцше не читала
не підставляла клітора під стумінь
не їздила по трасі автостопом
не марила померти молодою
не знає де знаходиться європа
прозора. сіра. я люблю її такою!
$-
Портативна аптечка духу
Баян. Джгут. Марафет. Мінєт.
Олівець. Улюблена Книжка. Fire.
Запасний Срібний Кульчик до вуха.
Ніч. Тютюн. День. Сон. Стилет.
Всесвіт. Мушля. Адреса бару.
Усмішка. Музика. Танці. Рухи.
Кохане Закохане.
$-
Естетика смерті: трупи — не естетичні!
Трупи — негарні, смердючі, потворні, не-вічні!
Як не вічна «вічная пам’ять» на плівках живих.
Донині живі однолітки й малолєтки
Уяви!, пам’ятають мене, а я їх — уперше бачу!
І дивуюсь: як швидко вони виростають
У смаглявих парубків з ніжними рухами сили,
Андрогінну довершеність змінюють швидше, аніж дерева — листя,
Перетворюються на «чиказьких биків»…
А наступні вже їм прогризають спини,
І червиві плоди поколінь
Укривають асфальт своїм гноєм…
Вони йшли перший раз в перший клас
Під мій випускний і останній дзвоник…
$-
Ті, що приходять і не покидають -
Пірнають у сни і виходять на волю Так легко і босо в повітря ступають
У джинсах подертих — у небо прокволо
знімаються з якоря в лагідну прірву,
рамена і дреди зникають у хмарах,
де від підвіконня розходиться гирло
німої ріки позанеба кумару,
зворотності кайфу, простору прострацій
і ті, що з ріки виринають навічно,
сміються у снах поміж двох мастурбацій
так просто, прозоро і так… прагматично
показують сутність захоплення снами,
з яких вони вийшли фактично сухими -
воскурені діти чиказького лами
нащадки огиди в Лас-Веґасі -
з диму
і з молока їхні погляди й рухи
і посмішки — ніжна розріджена плазма
у їхніх кишенях — обкурені духи
забули про нас на вершині оргазму…
$-
Вони ґвалтують нас милом — з милом
Віртуальні вояки простору засобів масових комунікацій
Хакери мислення соціальних стандартів
Убивці маніяки і психопати
Вони надсилають нам повідомлення
Користуючись універсальним паролем нашої параної
Бо електронний простір нарешті надав їм право Свободи Скальпеля
Хворобливого світовідчуття
Вони відчувають беззахисність швидко знаходять жертву
І трахають її свідомість в дупу з того боку люстра
І єдине що нам залишається — це облизувати люстро
Чи завішувати його поверхню
прабабчиною злинялою чорною сукнею…
$-
Страшно, коли валиться дім
Знаходитись всередині нього
У міліметрі від скроні пролітають балки
Зсипається цегла й бите шкло..
Страшно тому, що не вбило одразу
А тепер є час злякатися смерті
Злякатися свого небажання жити
Злякатися фізичного болю, каліцтва
Що є напівсмерть? — життя
Смерть — це щось остаточне
Життя — щось фізичне. Біологічне
У будь-якій формі страшне і безглузде
Страшно знаходитись в епіцентрі
Будь-якої руйнації, навіть якщо
Вискочиш неушкоджений звідти
залишиться
так само сумнівною
вартість життя
$-
Скільки лунатиме дощ
Скільки литиметься музика
Скільки ламатимуться старі платівки
На небі На небі На небі
Скільки ковтатиму зелений сум
Скільки ще сумуватиму за тобою
Скільки ще переб’ю старих платівок
На небі На небі На небі
Я танцюватиму довго
Я помру коли танцюватиму
Я танцюватиму коли помру
На небі На небі На небі
$-
Я зрізала волосся
Відрубала мов кодолу
Минуле -
Прощавай моє кохання
А я тепер легка й прозора
Прокидаюсь на світанні
Десь потяги гуркочуть колискові
Й неквапно в небі блимає літак
Собаки брешуть на багатоповерхові
Паперові
Будинки
Це кохання
Ото так…
$-
Намалюй на білих крильцях метелика
власних шаманських рухів кривулі
живе серце прибоєм ніжності
гроза померла у череві неба
і не зазнає народження
твори, ліпи свою музику
з повітря свого дому
може, порадиш, де мені виплюснути
діжку з помиями свого болю
так аби нікого не забруднити
аби земля мене вибачила…
рибка зі здертою лускою
чіпляє оголеним нервом коралі
що оточують звідусіль
застиглий вибух ненародженої грози
ми пізнаємо одне одного випадково
але щоразу глибше прибоєм ніжності
важкі гравюри уявлень
на шкірі стають акварелями
балансує на дроті парасолька прозора
ніяк не впаде не тому що боїться Прірви
а тому, що вона — метелик
здригається від кожного дотику пензля
від фарби важчають вогшають крила
живе серце захлинається прибоєм зболеної ніжності…
$-
Слимак без мушлі — раб піску і вітру
О дивний світ! Яскравий і пекучий
Мов лезо — від дощу самотня і лискуча -
Нас відвезе до моря траса
Титри
Титри
Титри
В кінці немає напису THE END
Кіно лиш починається, а ROCK-n-ROLL вже мертвий
У вухах вклякла музика
Не жертва! Я не жертва!
Увесь цей світ — my Crazy Rainy Land!
Я танцюватиму в калюжах й харкатиму кров’ю
Ті плями продадуть з аукціону
Не буде в мене ані мушлі ані дому
Лиш нерви, мов дроти, оголені любов’ю!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію