ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Критика | Аналітика
«Моя хата скраю…», або Як пацифіст - пацифісту...
Прорвало тривкі ланцюги і загати // Майдану священне цунамі. // Прокльони з молитвою, будні зі святом // обмінюються полюсами…
Декілька місяців тому ніхто не міг собі уявити, що, здавалося б, непримиренні сторони пліч-о-пліч триматимуть оборону вже спільних інтересів у ще запеклішому протистоянні.
Зовнішній агресор не питає: чи хочеш ти цієї війни, і внутрішньому ворогу байдуже – любиш ти його чи ні, йому достатньо власної ненависті. Вже стільки часу «Україна в огні» оплакує своїх синів… І лише Господь знає – як зупинити цю криваву косовицю… Нині чи не кожна вдумлива християнська душа – у великій скорботі і в глухому куті: як зберегти незалежність України, а отже Богом дані землю і мову, не порушуючи найголовніші заповіді Отця, а саме, люби ближнього свого, не вбий…
Добре бути пацифістом. Сидиш собі умиротворено в своїй «крайній хаті», у тій фортеці на піску, перед телевізором чи віконцем в Інтернетну ірреальність і спостерігаєш, ледь встигаючи, за стрімким перебігом подій, новинами, «фейками», «лайками» тощо. Стурбовано і співчутливо (чи й роздратовано) слідкуєш за розгортанням словесних баталій і відчуваєш свою святу непричетність до вселенського зла. Благодать! А в перервах між молитвами і серіалами праведно обурюєшся на того, хто не словами, а зброєю вболіває за подальшу долю твоєї країни, твого міста і твоєї «крайньої хати». Авжеж, совість у пацифіста чиста, думки і руки – теж. Він – за мир. Але ж… тих юнаків, які щодня стають «200-им вантажем», матері теж народили і виплекали не для захланної пельки війни… У кожного є вибір – скаже пацифіст.
Що ж, всі колись відповідатимемо перед Господом за свої вчинки. Втім, за не вчинки – теж. Саме до байдужого, літеплого мовив Творець словами пророка: «Виплюну тебе зі Своїх уст» (Об. 3:16).
Я далека від теології і, напевно, все ще недостатньо ревна і міцна у вірі. Але, мабуть, як і багато хто нині (частіше, ніж зазвичай) шукаю розраду і відповіді на складні запитання у наймудрішій Книзі Книг. Роздумую над Словом у вільну хвилину…
Справді, Святе Письмо навчає любити навіть найстрашнішого грішника і найзапеклішого ворога, але це, певно ж, не означає любити гріх і зло, породжені ними. Не забуваймо, терпеливий і милосердний Христос, за потреби, рішуче вигнав торговців із храму. Хоча, варто зауважити: Він жодного з них не торкнувся бодай пальцем, лише поперевертав їм столи… Замислює? Замислює: чи не є це для нас найвищим зразком стратегії і тактики у боротьбі зі злом? Та, схоже, людству до цього ще рости і рости, вчитись і вчитись…
Втім, і біблійну настанову «підстав другу щоку, якщо тебе вдарили», при всій її масштабній образності, на мою думку, не варто трактувати однобоко. Придивившись, трішечки змінивши ракурс, можна запримітити цікавий нюанс. А чи не йдеться тут, так би мовити, про «інтелігентного опонента», хоча, можливо, й недосконалого у розвитку й вірі як і ти сам, але рівного тобі за приналежністю Господу? Бо ж тільки добропорядна людина за певних обставин може виплеснути власний гнів ляпасом, відкрито дивлячись у вічі. Ниці, підлі, підступні особини зазвичай завдають удару в інші місця – нижче пояса або в спину… Що й, до речі, маємо нині в Україні. Дехто воліє називати це «братовбивчою війною». Та яка і чия «печатка» відбита на чолах нелюдів (не побоюсь цього слова), котрі смачно обстрілюють не лише ворожі з їхньої точки зору блокпости й полігони, а й житлові будинки, школи, дитсадки, і навіть міжнародні авіалайнери, з вишуканою жорстокістю тероризують мирне населення, не гребують ні наругою, ні мародерством, ні «маскарадом» і безсоромно брешуть, брешуть, брешуть? Невже Господа?! Бере сумнів… Кому ж належать ці наймані «легіонери Звіра»? Які цілі й ідеї керують ними? Чи не диявол заволодіває розумом людським, штовхає до ганебних вчинків? «Бо він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44) – читаємо в Біблії.
Тож чи не є мовчазне споглядання, невтручання в ситуацію потуранням гріхові, а відтак ще більшим гріхом?
То що ж робити?! Нічого – скаже пацифіст. Самі винуваті: не треба було пертися в Європу, влаштовувати майдани, висловлювати невдоволення владою, затуляти голови від ударів кийками, ховатися за фанерні щити… І зараз нічого не треба робити, просто припиніть вбивати один одного, негайно згорніть АТО. Але ж уже згортали. На два тижні заборонили українським військовикам торкатися зброї. Результат усім відомий. То чи справді по той бік лінії вогняного граду – брати?!
А одразу після Революції Гідності хіба Україна вже не спробувала грати за правилами пацифістів? Смиренно терпіла засилля «зелених чоловічків», мовчки спостерігала за агресивною нахабністю незваних гостей. Врешті-решт без жодного пострілу віддала Крим, аби лише не зіпсувати «дружних стосунків» з північним сусідом, не допустити кровопролиття. І що, це зупинило зловісні наміри Росії? Навпаки – лише розпалило її амбіції і апетити. Уся світова спільнота тепер ламає собі мозок – як не допустити Третьої світової. То на яку шальку терезів Бог покладе цю нашу толерантність, куди зарахує – до добрих справ чи до злочинної бездіяльності?
Якщо ми не виправляємось самі, нас починають виправляти обставини. Тільки з цієї точки зору можу сяк-так пояснити собі те, що твориться нині в державі. Бо кожен з нас так чи інакше, більше чи менше причетний до безладу, корупції, суцільної брехні, що, мов темрява, накрила Україну, «…бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло» (Ів. 3:20). І вже майже кожен погоджується, що зміни треба починати з себе, та не кожен готовий змінюватись…
Всі ми хочемо спокою і миру. Щоб нарешті раз і назавжди припинилось це вимарене пеклом жахіття. Але… спокійно споглядати як ворог топче і паплюжить твою рідну землю, здійняв руку на твою матір – це святенництво чи святотатство?
Все в руках Господа. Небесний Отець все бачить. Взиває до нас: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим. 12.19). Так, Біблія проти насильства, і наша справа – гаряче молитися. Однак… згадаймо старозавітного Давида, який сміливо став на прю з набагато сильнішим фізично Голіафом. Або ж уважно вчитаймося у пророчий рядок з Нового Завіту: «…коли сурми звук невиразний, – хто ДО БОЮ готуватись буде?» (1Кор.14:5). Бо вимушений захист – не помста. Сьогодні в Україні сурма звучить на сполох, на тривогу. Питання – чи достатньо виразно?..
Та невиправного пацифіста складно переконати. Навіть… у собі.
«Нам не вільно нікого вбивати» (Ів. 18:31). Так казали юдеї Пилату, який вершив суд над Ісусом, а по якомусь часі – віддали Христа на смерть через розп’яття.
Чи не розіпнемо ми так само й Україну, сподіваючись пересидіти лихоліття кожен у своїй «крайній хаті»?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Моя хата скраю…», або Як пацифіст - пацифісту...
Прорвало тривкі ланцюги і загати // Майдану священне цунамі. // Прокльони з молитвою, будні зі святом // обмінюються полюсами…
Декілька місяців тому ніхто не міг собі уявити, що, здавалося б, непримиренні сторони пліч-о-пліч триматимуть оборону вже спільних інтересів у ще запеклішому протистоянні.
Зовнішній агресор не питає: чи хочеш ти цієї війни, і внутрішньому ворогу байдуже – любиш ти його чи ні, йому достатньо власної ненависті. Вже стільки часу «Україна в огні» оплакує своїх синів… І лише Господь знає – як зупинити цю криваву косовицю… Нині чи не кожна вдумлива християнська душа – у великій скорботі і в глухому куті: як зберегти незалежність України, а отже Богом дані землю і мову, не порушуючи найголовніші заповіді Отця, а саме, люби ближнього свого, не вбий…
Добре бути пацифістом. Сидиш собі умиротворено в своїй «крайній хаті», у тій фортеці на піску, перед телевізором чи віконцем в Інтернетну ірреальність і спостерігаєш, ледь встигаючи, за стрімким перебігом подій, новинами, «фейками», «лайками» тощо. Стурбовано і співчутливо (чи й роздратовано) слідкуєш за розгортанням словесних баталій і відчуваєш свою святу непричетність до вселенського зла. Благодать! А в перервах між молитвами і серіалами праведно обурюєшся на того, хто не словами, а зброєю вболіває за подальшу долю твоєї країни, твого міста і твоєї «крайньої хати». Авжеж, совість у пацифіста чиста, думки і руки – теж. Він – за мир. Але ж… тих юнаків, які щодня стають «200-им вантажем», матері теж народили і виплекали не для захланної пельки війни… У кожного є вибір – скаже пацифіст.
Що ж, всі колись відповідатимемо перед Господом за свої вчинки. Втім, за не вчинки – теж. Саме до байдужого, літеплого мовив Творець словами пророка: «Виплюну тебе зі Своїх уст» (Об. 3:16).
Я далека від теології і, напевно, все ще недостатньо ревна і міцна у вірі. Але, мабуть, як і багато хто нині (частіше, ніж зазвичай) шукаю розраду і відповіді на складні запитання у наймудрішій Книзі Книг. Роздумую над Словом у вільну хвилину…
Справді, Святе Письмо навчає любити навіть найстрашнішого грішника і найзапеклішого ворога, але це, певно ж, не означає любити гріх і зло, породжені ними. Не забуваймо, терпеливий і милосердний Христос, за потреби, рішуче вигнав торговців із храму. Хоча, варто зауважити: Він жодного з них не торкнувся бодай пальцем, лише поперевертав їм столи… Замислює? Замислює: чи не є це для нас найвищим зразком стратегії і тактики у боротьбі зі злом? Та, схоже, людству до цього ще рости і рости, вчитись і вчитись…
Втім, і біблійну настанову «підстав другу щоку, якщо тебе вдарили», при всій її масштабній образності, на мою думку, не варто трактувати однобоко. Придивившись, трішечки змінивши ракурс, можна запримітити цікавий нюанс. А чи не йдеться тут, так би мовити, про «інтелігентного опонента», хоча, можливо, й недосконалого у розвитку й вірі як і ти сам, але рівного тобі за приналежністю Господу? Бо ж тільки добропорядна людина за певних обставин може виплеснути власний гнів ляпасом, відкрито дивлячись у вічі. Ниці, підлі, підступні особини зазвичай завдають удару в інші місця – нижче пояса або в спину… Що й, до речі, маємо нині в Україні. Дехто воліє називати це «братовбивчою війною». Та яка і чия «печатка» відбита на чолах нелюдів (не побоюсь цього слова), котрі смачно обстрілюють не лише ворожі з їхньої точки зору блокпости й полігони, а й житлові будинки, школи, дитсадки, і навіть міжнародні авіалайнери, з вишуканою жорстокістю тероризують мирне населення, не гребують ні наругою, ні мародерством, ні «маскарадом» і безсоромно брешуть, брешуть, брешуть? Невже Господа?! Бере сумнів… Кому ж належать ці наймані «легіонери Звіра»? Які цілі й ідеї керують ними? Чи не диявол заволодіває розумом людським, штовхає до ганебних вчинків? «Бо він неправдомовець і батько неправди» (Ів. 8:44) – читаємо в Біблії.
Тож чи не є мовчазне споглядання, невтручання в ситуацію потуранням гріхові, а відтак ще більшим гріхом?
То що ж робити?! Нічого – скаже пацифіст. Самі винуваті: не треба було пертися в Європу, влаштовувати майдани, висловлювати невдоволення владою, затуляти голови від ударів кийками, ховатися за фанерні щити… І зараз нічого не треба робити, просто припиніть вбивати один одного, негайно згорніть АТО. Але ж уже згортали. На два тижні заборонили українським військовикам торкатися зброї. Результат усім відомий. То чи справді по той бік лінії вогняного граду – брати?!
А одразу після Революції Гідності хіба Україна вже не спробувала грати за правилами пацифістів? Смиренно терпіла засилля «зелених чоловічків», мовчки спостерігала за агресивною нахабністю незваних гостей. Врешті-решт без жодного пострілу віддала Крим, аби лише не зіпсувати «дружних стосунків» з північним сусідом, не допустити кровопролиття. І що, це зупинило зловісні наміри Росії? Навпаки – лише розпалило її амбіції і апетити. Уся світова спільнота тепер ламає собі мозок – як не допустити Третьої світової. То на яку шальку терезів Бог покладе цю нашу толерантність, куди зарахує – до добрих справ чи до злочинної бездіяльності?
Якщо ми не виправляємось самі, нас починають виправляти обставини. Тільки з цієї точки зору можу сяк-так пояснити собі те, що твориться нині в державі. Бо кожен з нас так чи інакше, більше чи менше причетний до безладу, корупції, суцільної брехні, що, мов темрява, накрила Україну, «…бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло» (Ів. 3:20). І вже майже кожен погоджується, що зміни треба починати з себе, та не кожен готовий змінюватись…
Всі ми хочемо спокою і миру. Щоб нарешті раз і назавжди припинилось це вимарене пеклом жахіття. Але… спокійно споглядати як ворог топче і паплюжить твою рідну землю, здійняв руку на твою матір – це святенництво чи святотатство?
Все в руках Господа. Небесний Отець все бачить. Взиває до нас: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому» (Рим. 12.19). Так, Біблія проти насильства, і наша справа – гаряче молитися. Однак… згадаймо старозавітного Давида, який сміливо став на прю з набагато сильнішим фізично Голіафом. Або ж уважно вчитаймося у пророчий рядок з Нового Завіту: «…коли сурми звук невиразний, – хто ДО БОЮ готуватись буде?» (1Кор.14:5). Бо вимушений захист – не помста. Сьогодні в Україні сурма звучить на сполох, на тривогу. Питання – чи достатньо виразно?..
Та невиправного пацифіста складно переконати. Навіть… у собі.
«Нам не вільно нікого вбивати» (Ів. 18:31). Так казали юдеї Пилату, який вершив суд над Ісусом, а по якомусь часі – віддали Христа на смерть через розп’яття.
Чи не розіпнемо ми так само й Україну, сподіваючись пересидіти лихоліття кожен у своїй «крайній хаті»?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію