Дякую, Маріанно!
Почувала... мабуть, і втому, і радість, яка з'являється з усвідомленням, що не дарма цілий день писала рядки, що, може, хтось їх потім прочитає. Адже, насамперед, пишу для читача, турбуюся, щоб усе було зрозумілим, хоча інколи використовую слова, які потім викликають запитання. Перевірюю також наголоси, якщо є сумніви. Бо все-таки писати хочеться правильно.
Взагалі, думаю, що я б ніколи це не написала, якби 1 березня у цьому році не помер мій дід. Якщо раніше весна несла для мене позитив, то тепер до неї додалися і досить сумні асоціації. Можна сказати, натхнення приходить після нового досвіду, інколи жахливого. Що ж, така вже мабуть доля: новий біль - новий образ.
Ой, мабуть, я занадто багато говорю. :)))
Просто наболіло.

Дякую ще раз! Хай натхнення приходить легкими шляхами, до вас, Маріанно!
З теплом, Аліса.

Так, Маріє, треба нам бути і стрункими, і високими :)))
Вірші це люблять і музи, мабуть, теж :)))

Так, трикутник вимальовуються сам собою: весна любить вересень, а вересень взаємно кохає осінь :))) причому чомусь весна зовсім не помічає березня :)))
Дякую, Ларисо!

З повагою, Аліса.