Ніко, а як ви гадаєте, справжній композитор, то професія? А справжній художник?

Згідний із вами, що, напевно, немає необхідності всім ставати справжніми поетами, не у всіх справжність обов'язково поетична.

Утім, як на мене, тим, що в нас найкраще виходить, тільки і варто займатися, доводячи свою майстерність до найвищого професіоналізму.

Це вже схоже на Платона:)

Звісно професія, звісно. Професія, яка потребує майстерності, і має в своїй основі яскраву Божу іскру.
Але ж мова йде про СПРАВЖНІХ художників і композиторів, витвори яких мають бути бездоганними, натхненними...
Проте наші ВУЗи поки ще не відкрили ні факультетів МИТЦІВ, ні ж бо ГЕНІЇВ:(

Та як гадаєте, знайдуть собі місце на полицях Шедеврів Мистецтва сто сорок однаково бездоганних керамічних чаш, виконаних Великим Майстром своєї справи?

Річ у тім, що Великий (та й будь-який) майстер ніколи не копіює своїх творів і навіть у авторських повторах вносить зміни. Хіба що коли він тиражує свій твір якимсь способом - наприклад, естамп. Такі твори, навіть тиражовані, мають мистецьку цінність, коли виконані автором.

Погоджуюся із паном Валентином. На мою думку, скажімо, все китайське і японське мистецтво традиційно близьке принципові "сто сорок однаково бездоганних керамічних чаш, виконаних Великим Майстром своєї справи".
Але тут, для нас, авторів, стоїть цікаве питання. Формальне. Повторів.
Маю на увазі те, що однаковий розмір вірша, однаковість його форми, зрештою приводять до повторів суті, а це, так чи інакше, робить автора не цікавим. Особливо, я думаю, ця однаковість впливає на молодих авторів. На їх творче самопочуття.
Тому, поки ви не Майстер, остерігайтесь формальної схожості?

Періодично перечитую цю сторінку, дуже багато цікавого, особливо для таких неуків, як я. Маю дві ремарки:
1 - щодо хаосу на сторінках та відсутності рубрик. Мені особисто здається, що боротьба впорядкованості з хаосом - річ вічна, оскільки у хаосу як такого набагато більше досвіду виживання, ніж у впорядкованості і він краще організований. Пан Валентин правий, достатньо глянути на власний робочий стіл:)
2) - щодо одинаковості розмірів, форми віршів одного автора та повторів суті... Хтось може мені на пальцях пояснити, що таке авторський стиль?

Привіт Юліє!
Щодо хаосу, то, як на мене, розмова про нього потребує завчасно вибрати ту чи іншу систему координат. Особисто я притримуюсь традиційної, - що Господь упорядковував хаос, і ми повинні його наслідувати...
Щодо стилів (по суті, ця грецька назва палочки, якою ще 6-7 тисяч років до Р.Х. користувались у Межиріччі - на глині знаки виводили), то у малярстві, наприклад, це від особливостей мазка, техніки малювання, компонування, до ідеологічних і релігійних координат уподобаного місцезнаходження автора.
Не думаю, що ці поняття інакше виглядають у поезії.

Щиро дякую за відповдь!
Щодо першої частини, - наслідувати, напевно, Ви праві, варто ... але творчо (?). Кажуть, "Господь любить різноманіття".
Щодо другої - ще раз дякую! Але, тоді, можливо, остерігатись формальної схожості варто власне Майстрові? Бо новачки повинні були б спочатку "набивати руку" і певний час вірші дійсно будутьсхожими один на одного

Юліє, цікаво поставлене питання, але, я думаю, що справжніх Майстрів дуже мало і їм це зовсім не загрожує.
Багато кандидатів у Майстри, ось їм - так :) І думаю, що тут грає велику роль саме психологічний фактор, так? - кажуть, в кого що болить, той про те віршем твердить... :)
А для болю у нас у всіх дуже схожі причини?

Я думаю, що спражні Майстри повинні бути над власним (саме власним) болем. Чи ні?

Зрозуміло. Тобто, знову ж таки, маємо два варіанти для розвитку особистої майстерності? Перший варіант - "романтичний", коли, я так розумію, автор більш-менш самостійно проходить певний життєвий шлях, який і описує, виходячи з отриманого досвіду.
Другий варіант - повна довіра рідній мові, чия краса, так чи інакше "автоматично" приводить до якісних результатів.
Але є в мене підозра, що повноцінно другим варіантом можна користатись тільки на основі добре завченого першого, про що Й.Бродський (декілька коментів тому) ніби не говорив?

Так... Отже, коли я вірно розумію, перший варіант вміщує певну глибинну ідею, ситуацію, переживання, почуття, автенчичність автора, а другий - то здебільшого проста (чи складна - то вже кому на що дано Творцем) гра слів, чи то радше - вправляння?
Тоді, як мені чомусь здається, другий варіант - то лише основа, певна практика і запорука майстерності втілення першого. Та і не варіант як такий, а радше проміжна ланка...

Проблеми існують. Але проблеми і вирішуються.
Проблеми деяких авторів вельми стандартні - наприклад хвороблива адаптація сформованої в інших умовах особистості у нинішнє життя-буття. Звична "моя хата скраю" опинилася у центрі життя. І з неї таке виходить...
Автор відкриває для себе інтернет і себе Інтернету, і переносить сюди звичний образ мислення, вчинків, свої манери, свої уподобання. І те, що було прихованим раніше в голові автора, у вузькому колі сімейних стосунків, нараз являється назовні, і у більшості випадків не у привабливому вигляді. Бо хвороби були малопомітними, довго не лікувались. Часто-густо по 50-60 років. Тому досить суттєво вплинули на прихований до пори - до часу цілісний авторський образ.
Чим розпочинають такі автори своє існування в Інтернеті? Топчуться слонами "вулицями і площами" ресурсів, мов щойно зірвалися зі своїх ланцюгів. Топчуться словом, і яким! :) Бо й тут спочатку є слово, і це слово часто направлене на роздмухування легкого скандалу, аби всі на такого автора звернули увагу.
Ніби нічого такого? Скандал за мистецтвом завше тягнеться? Але проблема в тому, що первинним є Мистецтво, а не скандал. Але хіба на таку дрібницю слони звертають увагу?
І скандал робиться штучно, і цинічними, а не поетичними методами. Скандал, як самоціль. Скандал, як потаємне, чи цілком свідоме бажання зруйнувати вищі форми, звести їх до низщих рівнів, на одному з яких така персона руйнівника і знаходиться. Можливо такі автори і хотіли б діяти поетичними методами (що безумовно ведуть вгору), але поки не виходить. Виходить - інше, цинічне спотворювання. :(
Поезія це гармонія, а цинізм - це брутальне порушення фундаментальних співвідношень. І це дуже погано - для "творців" цинізму і руйнувань. Бо саме їм із тим усім далі доводиться жити, із цим тягарем виходити із хворобливого виру. Відомо ж бо - страшне не те, що входить, а що виходить.
І найрозумніше - скинути цей вантаж із себе, і не будучи поетом, намагатися стати хоча б людиною.
БО НЕ МОЖЛИВО СТАТИ ПОЕТОМ - НЕ БУДУЧИ ЛЮДИНОЮ.

Пане Ростиславе, добрий день. Яка у вас посада і які повноваження, хто вас ними наділив? З повагою Валентин Бендюг.

Дивлюсь я на все це і пригадую крилате: «Чим далі в ліс, тим товще партизани» :))
Поставлю лише одне риторичне питання:

Чому писати смішне, недолуге, маразматичне – можна, а реагувати на це іронічно або саркастично – ні?

Одних не чипай, бо це заповідник священних корів, і вим’я у них теж cвяшєнне, і плям на цих Сонцях не буває апріорі; інших не можна, тому що вони тільки вчаться і можна зґвалтувати їх незайману поетичну душу (а те, що вони занадто амбіційні і агресивні, то нічого); треті ніби то вже навчилися, але просто на дух не виносять критики...
І починається: рятуйте! Зло прийшло на ПМ! Мафія! Маніакальна пристрасть! Вовки пазорні!!! Ну, а далі – в силу своєї інтелігентності, як любить казати РМ :) - від "шкільних задр..ек з оцінками до пасквілей і відвертих провокацій..
Я розумію, що чипати панів Григорія і Василя – все одно, що кривдити дитину ) Але інші – здорові і адекватні? Чи ні?
Любі друзі! Сатира – не першоджерело. Першоджерело – це ваші(наші) рядки. Тому ображатися на сатиру – все одно, що плювати в дзеркало )

ПОСМІХАЙТЕСЬ, БО ВИ ТОГО ВАРТІ!

"Измотало тебя, перекалечило" :)))))

Он же :))

Хтось хоче бути дзеркалом, але не має відповідної поверхні,хорошого підгрунтя і покриття, а тому не лише змінює право на ліво, але й спотворює образи.

От, РМ, за шо я вас поважаю,- за вміння красиво виплутатись з власних же мережев :)))))))