…Я переконана, що “Вересень-язичник” буде зрозуміліший читачам, позаяк поганство, як там не крути, ближче слов’янській душі, ніж далекий буддизм. Тож дозволю собі прокоментувати деякі моменти. Ви не проти?
Перша строфа розпочинається рядками про дерево, яке росте на дверях хати… Наші предки зображали на дверях своїх помешкань дерево життя, де листя означало народження хлопців, а квіти – народження дівчат у даній родині. Коли ж хтось помирав – то на місці квітки (листочка) ставили хрест – саме тому “осінь креслить золоті хрести”…Чому? Та тому, що чаша Святовида перевернута… Святовид – то бог осіннього рівнодення, якого зображали у вигляді старця із чотирма обличчями під однією шапкою, повернутими у різні сторони світу. Йому приносили людські жертвоприношення. Ідол Святовида тримав у руках ріг достатку (чашу), куди під час осіннього ритуалу жрець наливав вино – його використовували для щорічних ворожінь на врожай. Це відбувалося таким чином: жрець брав чашу, і дивився, чи збереглося у ній минулорічне вино. Коли збереглося – це ознака доброго врожаю, а коли ж випарувалося – чи – не приведи, Боже, чаша перекинулася – то дуже погана ознака – голод прийде на землю. Саме тому й з’являються оті хрести на дереві роду…
Вересень-сновида “мішає мед з поганими грибами, щоб жити вічно між живими нами”. Під час магічних ритуалів волхви використовували так званий “вогняний напій” – вони змішували мед, різноманітні трави і отруйні гриби. Цей п’янкий напій ототожнювали з вогнем, він спричиняв марення і галюцинації. Та найголовніше – “вогняний напій” вважався напоєм безсмертя і його завжди використовували як елемент язичницької жертви.
У другій строфі згадується Велес. Він вважався грізним богом скотарства, багатства і смерті. Його пов’язують із культом предків: в литовській мові ще й досі залишилися слова “velis” – покійник, “vele” – душі померлих. Велеса почасти уявляли у вигляді ведмедя. Саме тому він, полічивши золото листя, лягає у барліг на довгу зиму….Ще так ясно, світло, ще так по-літньому тепло – та “вже готують коливо з ячменю”. Коливо – ритуальна страва наших предків – це пшенична чи ячмінна каша, що вважалася їжею покійників. Її споживали під час похорону на могилі, коли справлялася тризна – язичницький жертовний обід.
Третя строфа відтворює власне процес жертвопринесення вересня “чотириликому богу” Святовиду. Наші предки зазвичай спалювали мерця, попередньо поклавши тіло на човен і пустивши за водою. “...Остання тризна – і глухий вогонь жере життя з розтулених долонь...” Лінії на долоні, як відомо, передбачають долю людини – а коли вогонь злизує їх з рук – то й немає повернення…
“...І човен вже маленький, ніби пляма, до Вирію летить за журавлями…”. У давнину вірили, що човен з тілом покійного допливе річкою до Вирію (царства мертвих). Обряд поховання пов’язувався і з культом птахів – вважалося, що саме вони навесні приносять на крилах душі померлих. Журавлі, за народними прикметами, відлітають у вирій 1 жовтня – а отже, це кінець вересня-язичника.
Ну от, здається, і все:)

Так, справді, язичниство ближче (принаймні мені), ось лише хочу запитати а чому "чотириликий"? Дуже цікаво,
а особливо після таких пояснень. Дякую, Ганно за такий чудовий вірш!

Варцю, читай уважныше: "Святовид – то бог осіннього рівнодення, якого зображали у вигляді старця із чотирма обличчями під однією шапкою, повернутими у різні сторони світу". :))))

Тю, то ж спочатку прочитала коментар, а потім твір, десь між очі попало те речення. Дякую, Чорнявко;-)

Так - ця тематика ближча і зрозуміліша...

Боюсь Юрію, що тема важча, аніж здається на перший погляд. Однієї системи вірувань, як те кажуть історики, слов'яни не мали. Були різні, іноді кардинально різні, речі. А ще оце все художньо через себе пропустити з усіма нюансами!
Але неймовірно важливою творчою справою є отакі спроби, як ця, Анина. Як ще інакше ми відчуємо ті часи? Їх можливе поєднання з нашими?
У вірші, як на мене, дуже багато позитивних моментів, які з насолодою осягаєш, але є і деякі напруження, що виникають і ніби мають вплив на загальну містерійність композиції.
Вони дрібненькі, але здаються мені поправимими:
"Дай йому", "ме(д з п)оганими", "Щоб жити вічно між живими нами" (чи не завелика ідея тут затиснута)?
Ще стосовно дверей - мені подумалось, що навряд чи двері найкраще рішення, бо ж, напевно малювали і на інших речах, які прикривали вхід до житла? Думаю, що двері, у нашому сьогоднішньому розумінні з'явилися досить пізно у слов'ян, хоча хто його знає? Але якщо вже "двері", і натяк на звя'зок часів, то і "ще капища димлять... Ще бог ...Та човен..."?

Ну шо тут казати - то є її хліб.
Це те саме, що мені писати про вплив
витрат телекомунікаційної системи на ефективність
роботи інтеграційної сітки замовника в умовах
реального біржового обміну акцій з урахуванням
індексації. ;)))))

Чудова тема, Юрію, ось звідки у вас росте така аура?

Надзвичайний вірш, цікавий коментар.
Тільки, на мою думку, слово "поганство" несе свого роду ідеологічне навантаження ще з тих часів , коли воно силою викорінювалося. Наші предки, напевне, зовсім не важали себе "поганами", скоріше навпаки.

Юрчику, час тобі вже відкривати рубрику "Програмістські байки" :)))

Аню, маленьке уточнення. Власне пир-поминки називався стравою, а тризною - частина обряду до і після похорон, яка супроводжувалася піснями, танцями, військовими іграми, принесенням жертв.

:))

Мила Редакціє! Хіба можливість безсмертя, яку дарував “вогняний напій”, така вже замала ідея?

Ах Чорнявко, скажіть хоча би ім'я, яке би вам приємно було із чоловічих вуст до себе чути.

Святославе, я не заперечую, що мої знання з питання, котре обговорюється, надто поверхневі. Дійсно, в англійській мові є слово pAgan, котре перекладається як язичник. Але, по-перше, я й наголошував на ідеологічному навантаженні того слова, вказавши коли воно його набуло ( прочитайте ще раз мій коментар), і, по- друге, я чомусь думав що наші предки вважали себе православними ( наприклад "Рідна Православна Віра")і читав( нажаль не знайшов зараз посилання), що язичниками вони вважали представників інших віросповідань.

Перепрошую - закінчення мого коментаря слід читати так: "що власне представників інших віросповідань вони називали аналогом слова "погани" приблизно в такому ж розумінні як зараз називають їх."
І ще - слово paganus - латинського походження і означає селянин, тобто наші предки можливо й називали себе селянами, але ніяк не в розумінні віри.

Тарасе,
якщо Ваші предки - люди, які народилися після 1054 року, тоді дійсно вони православні. Мої ж предки - анти, ґоти, поляни сучасної Київщини були язичниками, поганами. Звичайно так вони себе не називали, але віровуння у них були саме язичницькими, і в українському провославії цього поганства до сих пір - хоч греблю гати, треба тіко очі розплющити :)))Щодо мого персонального вибору конфесії, то я римо-католик (про всяк випадок сповіщаю ;))) )

Отак, Аню, бачите скільки печалі знання вміщує :( А ви його (знання) так мило заколапсували гарним віршем - дивовижа :)
Але додам ще трішечки печалі: історик Лев Гумільов пише, що коренем до "язичники" є старе "язици" - народи. Dixi :)

Ах, Редакціє, Ви, мабуть остання, хто його ще не знає :)))

Святославе,
дуже прикро, що Ви не уважно читаєте мої коментарі, бо ми говоримо про одне і те ж, тільки іншими словами - у нас одні й ті ж предки:)))
Я, дійсно, доволі недавно і, нажаль, ще не достатньо глибоко ознайомився з релігією наших предків і був вражений її красою та глибиною.
І слово "православна" вжив в первісному його розумінні, яке походить від слова Прав, що мало священне і чарівне значення, адже за уявленнями наших Пращурів це слово позначало одну з трьох сфер буття - найвищу Божественну сферу.
Порівняльну характеристику віровчень, що представляють цю релігію сьогодні прочитав тут:
http://alatyr.org.ua/doslid/religio/genez.htm
Надзвичайно вразило це:
http://alatyr.org.ua/literatura/zbogamy/index.htm
З повагою, Тарас.