Яка вже тут банальщина, Чорнявко, коми зараз пороставляю;-) У коханні, як такому то нема, але ж, але ж... Часом любиш того, кого не можна (чужого наприклад, або коли сама не зовсым вільна). От тоді мабуть то не дуже добре. І на рахунок порівняння повністю погоджуюсь.

І ще. Мені здається, що все ж таки не "свічі", а "свічки".

А тепер глянь, так краще?

Знаєш, можна скільки завгодно казати розуму, що це не добре, що ти не маєш так робити. Він, може, тебе і послухає. Але ж не серце. Тут треба навчитися з цим жити. Повір мені, будь ласка, бо, на жаль, я знаю, про що кажу.
І потім, це навіть корисно. Ось вірші пишуться:))

Так, краще. Ще помітила: не церкві, а церкви.

От от, розум то він і розуміє, а серце.. Йому ж не поясниш, воно дурненьке калатає та й все. А вірші... Треба вчитись і веселе писати, бо що ж то за життя таке;-) Сама весела і невгамовна, а вірші готичні;-)

А чого церкви? То ж "Де?" - в церкві. Чи я щось плутаю.

Так, все правильно. Залишаємо церкві :))

От і славно;-)

Варваро, ви, руда бестіє :) ви не підглядали часом у мій вчорашній день? Дуже вже подібно його описано, з різницею, що хожу я до костела... А вірш...Відверто, ніжно, чуттєво і сильно... Дякую...

Я зразу було сіпнулася на цей вірш: до болю знайома ситуація. :)) Але, як на мене, хочется трохи більше поетичних засобів: метафор, якихось шифрувань, щоб сприймалося через почуття, а не через розум.

Щодо останніх рядків — подумки всміхнулася:

«Ми вже разом – це значить я вільна
від журби, від безсоння і сірого смутку.» —

насправді ж от саме тоді та неволя й смуток лише почнеться... :))
Так що — насолоджуймося ж нашою свободою! :)))))

Навіть не знаю Ольго;-) Може читаю Ваші думки, відьми, вони такі;-) Неймовірно тішуся з того, що Вам припав до душі цей вірш!

Бачте, Ларисо, у житті не завжди все добре закінчується, а мені захотілось щоб лірична героїня була щасливою. Тим більше ситуація, скажем так, не зовсім вигадана, от і думаю, може напророчу собі щастя;-) А свобода лишиться при мені. Дякую, Ларо, над формою завзято працюю;-)

В щасті не пишуться вірші... я до сих пір перечитую :) а я наївно думала, що це тільки я помітила...

Чомусь, Ольго, так найчастіше і буває, але вище носа;-)

Варцю,
А шо то є "начертали" - то шось про чортів ???
мені сіздає же "окреслили" або якось так...
Ти Велесе, тому ні же ти не папа римський! :)
Поясни чому це геніально пане шанобливий.

Звісно дякую, Велесе, але цей твір не заслуговує такої оцінки... Справді таку оцінку тра аргументувати. Не вважайте мене невдячною, але все має бути чесно. ДЯкую, що завітали на мою сторіночку;-)

Варцю, щирий і вистражданий вірш, гарно! Та я б трохи вирівняла тут розмір:

Я тобі не дружина, на щастя, тобі не дружина,
і мабуть не коханка, бо те, що між нами, то інше…
Я земна, самобутня, я грішна! Й на жаль, не єдина…
Але може так краще, бо в щасті не пишуться вірші…

Щастя в мене замало, бо примха бешкетниці-долі
в моїй книзі життя начертала: «одвічна розлука».
Залишатись твоєю для мене - конати поволі.
А не бути твоєю - це просто померти з розпуки…

і

Ти вже сивий… Ти мій і зі мною постійно.
Будеш каву? (я знаю, міцну і без цукру).
Ми вже разом, і це означає - я вільна
від журби, від безсоння і сірого смутку.

Отаке моє бачення ;) Вітання тобі!