Автори /
Осока Сергій (1980)
Рубрики
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
Черепаха Аха (За Ганною Чубач)
•
З Анни Ахматової. Навчилась жити в мудрій простоті...
•
* * * *
•
Білий налив
•
З Федеріко Гарсіа Лорки. Дебюссі. ("Три портрети з тінню")
•
З Федеріко Гарсіа Лорки. Хуан Рамон Хіменес. ("Три портрети з тінню")
•
З Осіпа Мандельштама. * * * *
•
* * * *
•
З Осіпа Мандельштама. * * * *
•
З Іосіфа Бродського. О тихотворення моє...
•
десь там за пилюгою за городами
•
Донателла Версаче
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * * (Аудіопоезія)
•
З Арсєнія Тарковского. * * * *
•
З Константіна Батюшкова. * * * *
•
З Осіпа Мандельштама. * * * *
•
осІнь. (Вірш, у якому всі наголоси - неправильні)
•
З Осіпа Мандельштама. * * * *
•
З Ніколая Клюєва. Ліс
•
З Ніколая Заболоцкого. Нічний сад.
•
З Сєргєя Єсєніна. * * * *
•
З Іосіфа Бродського. Сонет
•
З Алєксандра Блока. Заспів
•
З Константіна Бальмонта. В моїм саду
•
З Белли Ахмадуліної. Моторолер
•
З Іннокєнтія Аннєнского. Поезія
•
З Лєоніда Губанова. * * * *
•
З Анни Ахматової. * * * *
•
З Сєргєя Єсєніна. * * * *
•
Из Ганны Осадко. Осенние парки.
•
З Владіміра Набокова. Коні.
•
З Маріни Цвєтаєвої. * * * *
•
З Сєргєя Авєрінцева. * * * *
•
З Федеріко Гарсіа Лорки. Тамара і Амнон
•
Весілля
•
* * * *
•
Лялька
•
* * * *
•
* * * *
•
РОЗКОПКИ НАЇВНОСТІ
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
Мова. Три застороги перед брамою
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
Смерть Адоніса
•
* * * *
•
* * * *
•
Осіння яблуня
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
оОоОосінь
•
Пісня над морями
•
* * * *
•
* * * *
•
* * * *
•
Листопад
•
Голосіння над Амарго
•
Соледад
•
Ярині Брилинській
•
Гімн до Арея.
•
З Івана Буніна. * * * *
•
З Федеріко Гарсіа Лорки. Дерево, дерево
•
З Людмили Нестулі. Перед-чування
•
З Іннокєнтія Аннєнского. Листки
•
З Ігоря Сєвєряніна. * * * *
•
З Алєксандра Блока. * * * *
•
З Іосіфа Бродського. Через два роки
Переглянути всі твори з цієї сторінки
ми глинище тверде і невсипуще
ми хата в найглухішому кутку
ми хата в найглухішому кутку
Вийшли діди у брилях загрібати.
Сонце на вилах. Трава на граблях.
Сонце на вилах. Трава на граблях.
Ходять кішки, ходять пішки,
тремко-тремко з темноти!..
тремко-тремко з темноти!..
Черепаха – аха-аха
У траві сиділа-діла
У траві сиділа-діла
Навчилась жити в мудрій простоті.
Дивитись в небо та молитись Богу.
Дивитись в небо та молитись Богу.
ні дощів ні ряден тільки осінь і плинь
на полотна земні золоте мотовило
на полотна земні золоте мотовило
Отож я приїду, люба, ми сядемо в літній кухні.
Яблука білий налив, літо і консервація.
Яблука білий налив, літо і консервація.
Тінь моя проходить мовчки,
мовчки по канаві чорній.
мовчки по канаві чорній.
В білості, у білизні
сіль, тубероза і сніг
сіль, тубероза і сніг
На перламутровий човнок
Спинаючи шовкове ниття,
Спинаючи шовкове ниття,
А я сиджу під виноградом,
і дощ пройшов, і час минув.
і дощ пройшов, і час минув.
На блідо-голубій емалі, -
Яка можлива лиш у квітні, -
Яка можлива лиш у квітні, -
О тихотворення моє, моє німотне,
одначе тягнеться – пітніє ремінь,
одначе тягнеться – пітніє ремінь,
десь там за пилюгою за городами
де гострий вітер залягає в тінь
де гострий вітер залягає в тінь
мадам Донателла вночі приміряє сукні
шовковим чорнилом двоїться вона
шовковим чорнилом двоїться вона
ти бачила як затихає сад
ти бачила як туманіє сад
ти бачила як туманіє сад
а я сидів очима в бур’яни
а ти стеналась ліктями у шепіт
а ти стеналась ліктями у шепіт
ми мовчимо і бачимо немов
зима а трави наче й не зимові
зима а трави наче й не зимові
а сніг на образах ти спиш у сіні
маленьке необлітане пташа
маленьке необлітане пташа
Це снилося мені. І сниться ще мені.
І все оце колись не раз мені насниться,
І все оце колись не раз мені насниться,
Де слава, де краса, начала зол твоїх?
Де площі гомінкі і громадяни ситі?
Де площі гомінкі і громадяни ситі?
Мій тихий сон, супокій щохвилинний –
Мій невідомий, мій чаклунський ліс,
Мій невідомий, мій чаклунський ліс,
ці лі́си червоні́ ці дво́ри як мале́ва
що го́йдають яре́ сонце́ на ряднині́́
що го́йдають яре́ сонце́ на ряднині́́
Безсоння і Гомер. Вітрила здійнялись.
Я в списку кораблів дійшов до половини.
Я в списку кораблів дійшов до половини.
Утішний, мов орган. Тебе небесна сила
Приборкати грозу покликала з землі,
Приборкати грозу покликала з землі,
О сад нічний, затаєний орган,
Ліс довгих труб, віолончелей пристань!
Ліс довгих труб, віолончелей пристань!
Молодик сховав за клунями
Жовтий лик від сонця ярого.
Жовтий лик від сонця ярого.
"Седой венец достался мне недаром..."
Анна Ахматова
Анна Ахматова
Ти полями пішла у безчасся.
Хай святиться Твоє Ім’я!
Хай святиться Твоє Ім’я!
В саду троянди – з пелюстками білими,
Із пелюстками білими й вогнистими.
Із пелюстками білими й вогнистими.
Який привабний лет твоїх коліс!
Як ти блищиш рожево й соковито!
Як ти блищиш рожево й соковито!
Там, де Сінай вогнем розквітнув,
Любить Її проміння дим,
Любить Її проміння дим,
Фіалковий каптан моїх недоль…
Зіпсутий фініш, знищений пароль.
Зіпсутий фініш, знищений пароль.
Тече ріка неспішно по долині,
В багато вікон дім наш у гаю.
В багато вікон дім наш у гаю.
За горами, за жовтими долами
Простяглася вервечка хатин.
Простяглася вервечка хатин.
А три хозяйки – три седые парки
Прядут кудель да осень среди парка,
Прядут кудель да осень среди парка,
Огрядні і гніді, по зелені сирій
провеснених полів, під мерхлими дубами,
провеснених полів, під мерхлими дубами,
Вже стільки їх у прірві глибочезній
Лишилося на дні.
Лишилося на дні.
Невідворотним вістрям од меча,
Нагостреного на останню битву,
Нагостреного на останню битву,
Кружалом зоріє місяць
на землю суху й пониклу,
на землю суху й пониклу,
Умерти під час весілля!
Хай гучно заб’ють музики!
Хай гучно заб’ють музики!
Це сонце тисне. Сонце висне високо.
Це сонце воском у його руках.
Це сонце воском у його руках.
В грушах своїх загрузає осінь.
Плакать оце б. Та з ким?
Плакать оце б. Та з ким?
холодна душевна зима
загострить свої олівці
загострить свої олівці
Ожино, здрастуй! Де твоє насіння?
З яких полів твоя несита глиб
З яких полів твоя несита глиб
ДО НАШОЇ ЕРИ
лукавий викрій вуст а решта все вода
як сховок тятива немов ріка ласкава
як сховок тятива немов ріка ласкава
хвилюйся хвилюйся і говори їй все
коли в жовті вікна пробивається світло
коли в жовті вікна пробивається світло
знайди часину написати мені листа
почни його із середини як у полі
почни його із середини як у полі
убий мене. я віршів не пишу.
я продаю. і продаюсь… і пройда.
я продаю. і продаюсь… і пройда.
дід мій зовсім заснув
над газетою
над газетою
а грім іде на гору свайбувати
йому дві птахи мряку настелили
йому дві птахи мряку настелили
Правує нами непролазність мови.
Тремкі й ошатні в неї болота,
Тремкі й ошатні в неї болота,
Приходять із Господнього безсоння,
ні в кого не питаючи бродів,
ні в кого не питаючи бродів,
Як пахне вечірнє світло
антонівкою і Антоничем,
антонівкою і Антоничем,
Їдуть в піні дибаластій
коні – полум’яні гриви!
коні – полум’яні гриви!
із бузини тебе украв із бузини
моя смаглява золота сопілко
моя смаглява золота сопілко
ти не бентеж мене коли засну
будь вічним сном в кожнісінькій хвилині
будь вічним сном в кожнісінькій хвилині
у полі десь за шепотами дальніми
куди вітри літають воду пити
куди вітри літають воду пити
Як важко шелестить твоя одежа мокра!
Як важко дощ іде. Такий неправий дощ.
Як важко дощ іде. Такий неправий дощ.
а темрява твою цілує талію
і груди урочисті наче гімн
і груди урочисті наче гімн
о як летіли ми у полі
ані душі ні мотоцикла
ані душі ні мотоцикла
Правдива кров – це виверження крові.
Жива дорога з горла до грудей
Жива дорога з горла до грудей
Твоя душа прийшла з мого тепла.
У чорнім прузі мли берегової
У чорнім прузі мли берегової
Нехай стане цей день осіннім, запахне горіхами,
я під грушею ляжу, у полудень ляжу спать.
я під грушею ляжу, у полудень ляжу спать.
сутінь тече тобою чи ти протікаєш сутінь
хтозна та ти кричиш далі текти не хочеш
хтозна та ти кричиш далі текти не хочеш
Ми роздягаємось при місяці,
так неоманно, звично так,
так неоманно, звично так,
На тебе вчора осінь полювала.
Нечутно йшла, тлумила полини.
Нечутно йшла, тлумила полини.
А я собі пливу крізь яблуню, що світить,
що теж собі пливе, від ночі ледь жива.
що теж собі пливе, від ночі ледь жива.
спливають відра так одне за одним
повз околіт і повз корови сонні
повз околіт і повз корови сонні
я ставлю ятір у зелену воду
де лепеха обперлася на плесо
де лепеха обперлася на плесо
я мабуть розлюбив тебе вві сні
ми вдвох стікали і стікали в ранок
ми вдвох стікали і стікали в ранок
то вишня цвіла чи імла чи перга
між небом і небом стояла як влита
між небом і небом стояла як влита
а він по той бік випрягав волів
а між тобою й ним ріка стояла
а між тобою й ним ріка стояла
Було квітнево, холодно було.
Злітався цвинтар в небо рушниками.
Злітався цвинтар в небо рушниками.
лежиш і німуєш і губи і світла не гасиш
і чорними брилами гнеться парує неспокій
і чорними брилами гнеться парує неспокій
о яка ти моя і ніколи моєю не будеш
мабуть світ замалий мабуть мало мене залишилось
мабуть світ замалий мабуть мало мене залишилось
Не знати вже – хто світ, а хто поет,
хто яблуко у кого на долоні,
хто яблуко у кого на долоні,
отам в гіллястих моїх садах де
грушки рояться та меду просять
грушки рояться та меду просять
Ні, це місто над морем. Бо дахи тут прозорі як бджоли.
І обруси блакитні від спокою і винограду.
І обруси блакитні від спокою і винограду.
О Боже – Ви? Не думав я, не відав,
чого Ви так… Чи думали – я вмер?
чого Ви так… Чи думали – я вмер?
А в синім лузі догоріло літо.
І кожен крок у лузі догорів
І кожен крок у лузі догорів
а смерть водила напувати коней
з косою проз любисток і полин
з косою проз любисток і полин
Повірте в чари осені, повірте!
Це далебі востаннє, це востаннє!
Це далебі востаннє, це востаннє!
о Амарго о мій Амарго задихання моє імлисте
затихання моє над містом розливання моє під мостом
затихання моє над містом розливання моє під мостом
О Соледад журо моя кому ти нащо віддалася
біда зубами б’є біда вином і м’ясом поміж ясен
біда зубами б’є біда вином і м’ясом поміж ясен
Прилинь, Брилинко, та й брини,
гойдай між пальцями дрімоту,
гойдай між пальцями дрімоту,
Ярий снагою Арею, мечів і нестям стерноправцю,
снажний невтишений боже злотих колісниць, що без жалю
снажний невтишений боже злотих колісниць, що без жалю
Зайшов до неї в пізній час.
Вона вже спала. Сяяв місяць
Вона вже спала. Сяяв місяць
Дерево, дерево,
сухе і зелене.
сухе і зелене.
Вістря потойбічних перецвітів
Очорнивши вітра срібну плав,
Очорнивши вітра срібну плав,
Усе тьмяніш на білім тлі
Небесна світиться лампада,
Небесна світиться лампада,
В шелевінні муаровім, в шелевінні муаровім
По алеях озорених пливете, наче море Ви…
По алеях озорених пливете, наче море Ви…
Білий кінь ледь ступає в утомі своїй,
Там де бриж неосяжна лягла.
Там де бриж неосяжна лягла.
Ні, не оглухли ми, не постаріли,
слова свої говоримо, як досі,
слова свої говоримо, як досі,