Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
ЖИЗНЬ.
Натыкаясь на узкие тропы,
Опасаясь того, что грядет,
Едва лишь сомкнется тьма,
Я начинаю свой бег.
Что сотворил я, чтобы заслужить,
Это бесконечное преследование?
Я никогда не вернусь в дом,
Моя жизнь пошатнулась.
Едва остановившись,
Чтоб захлебнуться воздухом,
Я снова задаю себе вопрос,
Один и тот же без конца и края:
Когда, скажи, когда все завершится,
И будет ли конец тот избавленьем?
Я так устал...
Бежать меж камней и деревьев,
Заросших троп обратной стороны сознания,
Как будто бы давно потерян ключ от мыслей.
Я больше не могу
Сквозь зубы говорить себе:
"Беги!"
Я буду драться
С моими демонами
Прямо здесь.
О детское лицо моей души,
Пройдя сквозь жизни боль, ты постарело,
Отчаянья печать теперь хранишь.
Ты потеряешь веру, потеряв страданье,
Ведь вера превратилась в смысл жизни,
Сейчас же я наполню душу смертью.
Я прекратил бежать, готовый ко всему,
Горит холодный воздух, я стою и жду,
Я жду...
"Дорога в одиночество"
...И тогда-то взревновали остальные силы, ибо он стал существовать из-за всех них, и они отдали свою силу человеку, и мудрость его укрепилась более, чем у тех, кто создал его, и более, чем у первого архонта. И когда они узнали, что он светится и мыслит лучше их и свободен от злодеяния, они схватили его и бросили в нижнюю часть всего вещества. Но блаженный Метропатор, благотворящий и милосердный, имел снисхождение к силе матери силе, которая была выведена из протоархонта. Ведь они архонты могли осилить душевное и чувствующее тело. И он послал через свой Дух благотворящий и свою великую милость помощь Адаму: Эпинойю света, ту, которая произошла от него, которая была названа Жизнью.И она помогает всему творению, трудясь вместе с ним, сострадая ему, направляя его в его полноту, обучая его о его нисхождении в семя, обучая его пути восхождения, пути, которым оно сошло вниз.
И Эпинойа света утаена в Адаме не только затем, чтобы архонты не могли узнать ее, но дабы Эпинойа могла быть исправлением изъяна матери. И человек открылся посредством тени света, которая есть в нем. И его мысль возвысилась надо всеми теми, кто создал его. Когда они снизу глянули вверх, они увидели, что мысль его возвышена. И они держали совет с архонтством и со всем ангельством. И они взяли огонь, и землю, и воду, смешали их друг с другом и с четырьмя огненными ветрами. И они соединили их вместе и произвели большое волнение.
И они принесли его Адама к тени смерти, дабы слепить его снова из земли, воды, огня и духа, который из вещества, - то есть незнания тьмы, и желания, и их обманчивого духа, - это могила вновь слепленного тела, которым разбойники одели человека, оковы забвения; и стал он человеком смертным.
Это - первый, который спустился, и первое разобщение. Но Эпинойа света, та, что в нем, она должна разбудить его мысль. И архонты взяли его и поместили в раю. И они сказали ему: "Ешь", - то есть неторопливо. На самом деле, их наслаждение горько и красота их порочна. И их наслаждение обман, и их деревья нечестивость, и их плоды смертельная отрава, и их обещание смерть.
Древо же своей жизни они посадили в середине рая. Но я научу вас, что есть тайна их жизни, то есть совет, который они держат друг с другом, то есть форма их духа.
Корень этого древа горек, и ветви его есть смерть, тень его ненависть, и обман обитает в его листьях, и цветение его - помазание лукавства, и его плод смерть, и вожделение есть его семя, и растет оно во тьму.
Место обитания тех, кто вкушает от него, есть место их отдыха. Но то, что они называют древом познания добра и зла, которое есть Эпинойа света, - они стоят перед ним, дабы он Адам не мог узреть своей полноты и узнать наготы своего безобразия...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)