ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, зіграєш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, зіграєш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Перша українська симфонія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша українська симфонія
1
Чому так любить музику чумак?
Чому сумує, як пісень не чує?
Й сам почина співати, наче птах,
Зв`язок із небом відчуває так,
Коли в степах під зорями ночує.
Пішли жалі на пасіку журби,
І сум утік на туги пасовище.
Не свище вітер злий, і злива не періщить
Трава стає іще густіша й вища,
І випливає місяць з-під верби,
Як сон міцний, або смішний сомище.
Як ріг вола, чи на Різдво пиріг.
А то здається місяць оселедцем.
А він вгорі що думає про них?
За мажами, за хурами приліг
І над чумацьким гумором сміється.
Розбудить півень, й до світанку – в путь.
І добрим людям добру сіль і рибу
Із Дону й Криму в Крюків привезуть.
Та не здолають долю незбориму.
Що гостра, як заточена заноза.
Яка, мов стопудовий віз, важка.
Волову пару паровозом переможе.
Чавункою розчавить чумака.
Прогрес паланки й валки в топках спалить.
НКВС про нього знищить пам'ять.
І зникли перевізники… Й тепер
Не отаман вирішує – прем`єр,
Кабмін вирішує: коли, кому
За соляними вирушать дарами,
Що на лимані, хай і не в Криму,
А далі, ну наприклад, в Суринамі.
Не в бур`янах пожовклих придорожніх
Про чумаків я пам`ять віднайшов,-
В червоних маках, в маківках церков,
В колесах всіх, в крупинці солі кожній.
Схиляється до нас безмежна вись.
Не хором зоряним говорить небо з нами.
Не вісь земна скрипить – чумацький віз,
Не вісь галактики…Дивись ти і молись
На чумаків з возами і піснями.
Потрапити б до Божого їм Дому
Й змінить солону долю на медову.
Чумацький Шлях цвів золотою сіллю,
У вічність він, у вікна поринав…
І розсипав в серця пісні-сузір`я…
За крок від нас і Крим, і Суринам,
Рідня близька країни й зорі нам,
І небеса – як вулиця сусідня!
2
А на базарній вигравав кобзар,
Виспівував - заслухались сузір`я.
Він для зірок сіяв, немов квазар.
Для українців, мабуть, ще з хозар
До росіян він дзвоном бив сумління.
Був маяком у непроглядній млі.
І чулося в чарівних звуках кобзи:
НАМ буде добре на своїй землі,
А потім ЇМ – і «харашо», і «добже»
Як людність ми ніколи не помрем,
Хай в найлютішу нас жбурнуть негоду.
Ми не помрем з таким поводирем
У Віфлеєм для нашого народу!
Ні, ти був зрячим, а народ - сліпим,
Душа його і темна, і волога
Зі сліз і крові голосом своїм,
Змішавши із пилюкою шляхів,
Дороговказ ти сонячний зліпив
До Правди і до Волі, і до Бога!
Ти не мовчав, співав і нас повчав,
Щоб гідними ставали наші вчинки.
Хоч цар лихий був, але ж був Кобзар
Із літери великої – Шевченко.
У буйстві зим змінився в нас режим.
Тепліш, світліш чи стало нам, кобзарю?
За те, що лиш народу ти служив,
Й «народна» влада напускала псарню.
Колись «комса», тепер своя попса
Кусала сміхом і псувала струни.
Та струмом правди проростав кобзар
І думами померзлі душі врунив.
«За рідну мову і за рідний край» -
В тих звуках до повстання чути поклик.
То ж грай, кобзарю, грай, не замовкай,
Співай, кобзарю, щоб серця не змовкли!
3
Співай, кобзарю, щоб я міг сказать,
Хоч пошепки, про себе: « Я – козак,
А не кізяк, ще й мокрий і порожній,
Я – кремінь, я – козак, я – запорожець!"
Я – січовик, то ж буду я чавить
Усіх мастей, усіх властей чужинців
Й – своїх, що навіть гірші за чужих.
І не потрібні хутір і Чаплинський,
Щоб хутко я перетворив юрбу
У армію на битву вирішальну
І Крим я покорив, здобув Стамбул,
Розворушив мурашником Варшаву.
Молдову подолав я за добу,
Мадяр – за дві. Тепер – кубло. Тому
Не на Москву – на Київ вирушаю.
Навіщо це: Стамбул спалить до тла,
А чи кремлівські розгромить палати?
Потрібно лиш холопа і «хохла»
В своїх думках, в своїх ділах здолати!
Щоб вірус меншовартості пощез
З тремтінням клятим язичка й колінець,
Щоб на Хрещатику зміг крикнуть до небес
На світ увесь: «Я – русич, - українець!»
Козак – я, запорожець, січовик!
У співах чумаків,у звуках віщих кобзи
На мить себе відчув я, і цю мить
На все життя, на всі віки продовжив!
10.10.2010
Чому так любить музику чумак?
Чому сумує, як пісень не чує?
Й сам почина співати, наче птах,
Зв`язок із небом відчуває так,
Коли в степах під зорями ночує.
Пішли жалі на пасіку журби,
І сум утік на туги пасовище.
Не свище вітер злий, і злива не періщить
Трава стає іще густіша й вища,
І випливає місяць з-під верби,
Як сон міцний, або смішний сомище.
Як ріг вола, чи на Різдво пиріг.
А то здається місяць оселедцем.
А він вгорі що думає про них?
За мажами, за хурами приліг
І над чумацьким гумором сміється.
Розбудить півень, й до світанку – в путь.
І добрим людям добру сіль і рибу
Із Дону й Криму в Крюків привезуть.
Та не здолають долю незбориму.
Що гостра, як заточена заноза.
Яка, мов стопудовий віз, важка.
Волову пару паровозом переможе.
Чавункою розчавить чумака.
Прогрес паланки й валки в топках спалить.
НКВС про нього знищить пам'ять.
І зникли перевізники… Й тепер
Не отаман вирішує – прем`єр,
Кабмін вирішує: коли, кому
За соляними вирушать дарами,
Що на лимані, хай і не в Криму,
А далі, ну наприклад, в Суринамі.
Не в бур`янах пожовклих придорожніх
Про чумаків я пам`ять віднайшов,-
В червоних маках, в маківках церков,
В колесах всіх, в крупинці солі кожній.
Схиляється до нас безмежна вись.
Не хором зоряним говорить небо з нами.
Не вісь земна скрипить – чумацький віз,
Не вісь галактики…Дивись ти і молись
На чумаків з возами і піснями.
Потрапити б до Божого їм Дому
Й змінить солону долю на медову.
Чумацький Шлях цвів золотою сіллю,
У вічність він, у вікна поринав…
І розсипав в серця пісні-сузір`я…
За крок від нас і Крим, і Суринам,
Рідня близька країни й зорі нам,
І небеса – як вулиця сусідня!
2
А на базарній вигравав кобзар,
Виспівував - заслухались сузір`я.
Він для зірок сіяв, немов квазар.
Для українців, мабуть, ще з хозар
До росіян він дзвоном бив сумління.
Був маяком у непроглядній млі.
І чулося в чарівних звуках кобзи:
НАМ буде добре на своїй землі,
А потім ЇМ – і «харашо», і «добже»
Як людність ми ніколи не помрем,
Хай в найлютішу нас жбурнуть негоду.
Ми не помрем з таким поводирем
У Віфлеєм для нашого народу!
Ні, ти був зрячим, а народ - сліпим,
Душа його і темна, і волога
Зі сліз і крові голосом своїм,
Змішавши із пилюкою шляхів,
Дороговказ ти сонячний зліпив
До Правди і до Волі, і до Бога!
Ти не мовчав, співав і нас повчав,
Щоб гідними ставали наші вчинки.
Хоч цар лихий був, але ж був Кобзар
Із літери великої – Шевченко.
У буйстві зим змінився в нас режим.
Тепліш, світліш чи стало нам, кобзарю?
За те, що лиш народу ти служив,
Й «народна» влада напускала псарню.
Колись «комса», тепер своя попса
Кусала сміхом і псувала струни.
Та струмом правди проростав кобзар
І думами померзлі душі врунив.
«За рідну мову і за рідний край» -
В тих звуках до повстання чути поклик.
То ж грай, кобзарю, грай, не замовкай,
Співай, кобзарю, щоб серця не змовкли!
3
Співай, кобзарю, щоб я міг сказать,
Хоч пошепки, про себе: « Я – козак,
А не кізяк, ще й мокрий і порожній,
Я – кремінь, я – козак, я – запорожець!"
Я – січовик, то ж буду я чавить
Усіх мастей, усіх властей чужинців
Й – своїх, що навіть гірші за чужих.
І не потрібні хутір і Чаплинський,
Щоб хутко я перетворив юрбу
У армію на битву вирішальну
І Крим я покорив, здобув Стамбул,
Розворушив мурашником Варшаву.
Молдову подолав я за добу,
Мадяр – за дві. Тепер – кубло. Тому
Не на Москву – на Київ вирушаю.
Навіщо це: Стамбул спалить до тла,
А чи кремлівські розгромить палати?
Потрібно лиш холопа і «хохла»
В своїх думках, в своїх ділах здолати!
Щоб вірус меншовартості пощез
З тремтінням клятим язичка й колінець,
Щоб на Хрещатику зміг крикнуть до небес
На світ увесь: «Я – русич, - українець!»
Козак – я, запорожець, січовик!
У співах чумаків,у звуках віщих кобзи
На мить себе відчув я, і цю мить
На все життя, на всі віки продовжив!
10.10.2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію