ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Софія(ч.VІ)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Софія(ч.VІ)
З Романом Софію познайомив Марусин чоловік Василь. Привів собі якось гостя, з котрим разом на залізничній колії працювали. А Софія тої днини у Марусі чогось була...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
Роман мав приємну зовнішність, був худорлявим, високим на зріст, з пшеничним чубом та карими очима. Сподобав собі він її, почав учащати до Василя з Марусею, а ті - Софію на гостину защораз прикликати.
Роман був чоловіком зрілим, літ на дванадцять старшим за Софію, розведеним. Мав доньку від першого шлюбу, котра жила з своєю матір'ю. Маруся радила та намовляла Софію, аби не була дурна, та придивлялася до файного хлопа, бо:
- Скілько отако сама, ні в дівках, ні в молодицях ходити будеш? Андрій не вертає, Петра відігнала, а дитина сиротою росте. Скоро питати зачне де тато, та же п’ять рочків уже йому! Як за себе не думаєш, то, бодай, про дитину подумай!
- Але він розвівся чогось з жінкою, Марусю… Може баламут який?..
- Не баламут. Не склалося йому життє. Жінка зрадлива трафилася. Заки з війни вернувся - дитинку си вродила від другого. А він не пробачив… А котрий би пробачив таке, Софіє? Хіба дурний!
- Хіба дурний… - задумливо повторила Софія.
- Подумай, Софійко. Він таки фист собі тебе вподобав – ніц нема балачки, лиш за тебе. Він родини хоче, дітей. Йому жінки треба, розумієш? А тобі - чоловіка. Ти собі подумай, я тобі зле не раджу.
Софія поради послухала. Розуміла, що Марія правду каже. Та й Роман не викликав у неї відрази - виглядав чоловіком привітним, впевненим і розсудливим. А, що любив він, аби все було по його слову, то дуже скоро став добиватися, щоб Софія з дитиною перебралася до нього. І хоч жив на самому краю села, під лісом у малій хатинці, що виділила йому залізниця - зібрала речі, дитину та й стали жити разом, узаконивши ті стосунки, як і належить, громадянським шлюбом…
Петро тяжко пережив новину про Софіїне заміжжя... Кілька разів намагався зустрітися з нею, але вона затято уникала його. Зазнавши тяжкого удару вдруге, скоро потому й сам оженився на дівчині з іншого села, та слід за ним простиг...
А Софія, з болем у серці, стала звикати до нового життя.
Роман був лагідним у постелі. А поза нею жорстким та вимогливим, як до себе так і до Софії. Роботу шанував і пильнував її ліпше, як жінку, котру, проте, не ображав, але хотів, аби була йому послушна. Софія спочатку плакала собі нишком, як вдавалося бути наодинці з собою, а що таке траплялося не часто, то тлумила в собі той біль, та й приймалася поволі нових порядків.
Чи любив Роман Назарка, чи ні, проте, не кривдив ніколи, навіть словом. Був добрим і справедливим. А той, у свою чергу, не завдавав особливого клопоту, і кликав Романа татом. Роман тішився сим дуже, цінуючи дитячу прихильність.
Жилося Софії не солодко… До роботи було далеко, ще й тягнути за собою дитину мусила щодня туди і звідти, чи в спеку, чи в холод, бо лишати самого в хатині коло колії та лісу не могла. Як приходила з роботи, мала наварити їсти, попрати, прибрати, город обійти…
Пару раз траплялося видіти, як влітку гадина залазила до сіней. Добре, що на ті випадки, Бог милував, усе Роман був удома, то викидав тоту нечисть з хати. Чи страху не мав, чи був настільки кмітливим, та ласка Божа, не зачепили вони нікого, не вжалили.
Стріха у тій хатчині була благенечка, що, як падав зливний дощ, то зі стелі цяпотіло так, ніби та була не стелею, а суцільним решетом. А, як гуркотів рейками поїзд попри неї, то, здавалося, колисалася від вітру…
Відмучилися Софія з Романом в тій хатині три роки та й перейшли жити в село, купивши собі обійстячко невелчике. Тішилися з того, як діти – на своє спромоглися.
Минали роки. Рік по тім, як оселилася Софія ґаздинею у власній хаті, народився в них з Романом синочок Іванко, а ще за три – другий, Мирослав.
Роман був господарем добрим. Дбав на сім'ю, дозираючи, аби ні жінка, ні діти не знали ні в чім нужди. Заробляв добре. Софія ж, у свою чергу, чоловіка поважала і корилася йому у всьому. І навіть відчувала себе щасливою…
Трапилося їм у родині близькій весілля. Зібралися з Романом та й пішли, залишивши дітей на Ганнусю, сестру Софіїну, на що та радо погодилася, бо дуже любила своїх племінників.
Весільна брама лоскотала ніздрі смерековим ароматом та всміхалася до них густо уквітчаними різнокольоровими ружами та стрічками. На подвір'ї було гамірно. Гасали дітлахи, жваво снували помічниці кухарочки, стояли групками перемовляючись перші гості.
Весільні музики, заздрівши новоприбулих гостей, заграли «надобридень». Слухаючи того вітального марша, упав погляд Софії на пару, що стояла неподалік у колі таких самих молодих ґаздів, звідки на неї пильно дивилися до болю рідні очі - очі Петра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію