ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Назар Назаров /
Проза
Тлумачі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тлумачі
Куліш сидів за бюрком у своєму робочому кабінеті на хуторі Мотронівка і перекладав книгу Буття. Йому чомусь постійно вчувався запах диму, хоча ніщо ніде поблизу не горіло – він не здогадувався, що так пахне майбутнє.
Він вдихав пахощі минулого. А минуле було написано єврейським квадратним письмом і пахло піском, пустелею і сорокарічною самотністю. Літера ל ламед пахла верблюдом і означала навчання. Куліш уже добре був очитаний у староєврейській літературі, але подекуди оригінал його дивував – там траплялися слова, які вживалися лише в одному рядкові, а потім зникали зі сторінок назавжди, як люди, і ніхто йому не міг їх пояснити. Лютерові і чорт помагав, подумав Куліш, а тут і чорт не поможе.
Запах паленого не покидав Куліша. Тому він написав: «Земля була порожня і пустошня», як після пожежі, яку викликає палання духа. Зупинився. Подумав – а як же перекладали це місце творці «Острозької біблії» за триста років перед ним? Яка була їхня порожнеча? І чим вона пахла? Чи так само, як його – димом і прахом?
Напевне, вони б узяли до рук тору, позичену в найближчій синагозі, грецький список Септуагінти, поклали б перед собою з десяток староруських списків, семитомну Королівську біблію, видану в Антверпені двадцять років перед тим (кожен том її був заввишки як трирічна дитина) – і лише тоді тлумачили б. Вони покликали музик, які грали на флажолетах, лютнях і спінетах. Розглядали орнаменти візантійських манускриптів, бо порожнеча – це коли тихо і коли на сторінці немає тонкої орнаментальної прикраси, як тієї, що мала бути на першій сторінці Буття у їхній Біблії. Тому вони й переклали: «Земля бє невидима и неукрашена», але їх це не вдовольнило. Бо оригінал противився тлумаченню –י йуд, що значить рука, вхопила вуздечку ל ламед, що схожа на верблюда, і вони уволікли всякий сенс у неходжену пустелю. Тлумачі думали – а як би перекладав це місце доктор Франциск Скорина шістдесят років перед ними? І чим була його порожнеча? Як вона звучала чи яким було її мовчання?
Скорина, напевне, спершу походив би вуличками Праги, помріяв би про свій сад. Він уже йому пахнув піском стежок, які ішли поміж клумбами пахучих квітів і кущів, лікарських і просто так – для краси. Через сорок років йому доведеться стати першим і головним садівником Празького ботанічного саду, створивши заміну раю, який був утрачений і про який він мав скоро перекладати розділ. Але поки що він ходив і думав над другим віршем першої глави Буття. Там було одне слово, яке йому не могли точно пояснити навіть викладачі університету, а сиві рабини із усіх синагог в околиці вказували на стоси талмуду, у якому різні думки щодо цього слова чубилися між собою. Тоді Скорина вирішив укласти в це слово свою порожнечу. Бо порожнеча – це коли немає квітів і нічим прикрасити землю: «Земля же бє неплодна и неукрашенна». Але сумніви його не покидали і після цього – так уже було йому на роду написано, бо народився в день затемнення сонця, тому належав однаковою мірою і сонцю, і місяцю. – Чи ж може дорівнятися його порожнеча порожнечі досвітній, у якій була лише темрява і де навіть не розквітали квіти ніщоти? Як назвати те цілковите ніщо, що в людину і не вміститься? Не так, думав Скорина, перекладав це місце Єронім тисячу років тому. Яка в нього була порожнеча? Що в ній росло або що було в ній викорчуване? І чим вона пахла – димом чи квітками?
Єронім же був мудрим і святим, тому він спершу провів був чотири роки в сирійській пустелі, де йому ввижалися звабливі діви і прекрасні юнаки, і він мусив бити себе в груди, аби позбавитися видінь. А потім, заснувавши монастир, він сидів би в ньому за бюрком і перекладав би неспішно, радячись то з Августином Блаженним, то з Донатом Граматиком, які знали халдейську, гебрейську і всі сімдесят дві мови, що буяли після потопу. Єронім думав, що порожнеча, це коли немає книг. І коли нікому їх читати. І коли в ній викорчуване тіло, коли навіть найдрібніше пташа бажання не пролетить через пустелю навмисної порожнечі. Він любив порожнечу. Тому він і написав: Terra autem erat inanis et vacua, що можна віддати так: «Земля ж була беззмістовна і несписана» або «пустельна і незалюднена». Тому він заново «списав» землю. Але він розумів, що його порожнеча була надто книжною. Не так, думав він, перекладали б ті, для кого ламед іще справді була верблюдом, і юд іще справді означало рука. І тому він замріявся про сімдесятьох тлумачів, які працювали за сім століть до нього.
Напевне, думав він, вони б спершу постилися сорок днів, а потім кожен би зачинився в окремій келії без жодних книг, а лише із писалом і папірусом, бо ж Закон вони знали на пам’ять, і перекладали б одразу з голови. А потім, стомлені, вони зійшлися зі своїми сувоями і почали звіряти – всі переклали Закон майже дослівно гарною грецькою мовою, яку поцінують навіть і в примхливій до стилю Александрії. Але одне слово на початку першого розділу Генезису всі віддали інакше – воно мало позначати граничну порожнечу, в якій немає ні часу, ні простору, де навіть зародок променя ніколи не з’являвся. А порожнеча в кожного була своя, тому й принесли тлумачі сімдесят дві порожнечі, перекладаючи одне слово. Тому вирішили зробити так: ἡ δὲ γῆ ἦν ἀόρατος καὶ ἀκατασκεύαστος, себто «Земля була невидима й невпорядкована». Невидима – бо кожен тлумач бачив її інакше. Невпорядкована – бо в кожного тлумача порожнеча мала іншу форму. Не так, думали сімдесят тлумачів, зрозуміли б ці слова шістсот років тому, коли ще можна було знайти клапті цієї порожнечі – подекуди в пустелі вони чорніли, як волохаті лапи тарантулів, і жоден звір не наближався до неї, і порожнеча для всіх була одна. Пахла вона їдким послідом верблюдів, які ішли через пустелю, притримувані впевненою рукою провідника.
12 грудня 2010
Він вдихав пахощі минулого. А минуле було написано єврейським квадратним письмом і пахло піском, пустелею і сорокарічною самотністю. Літера ל ламед пахла верблюдом і означала навчання. Куліш уже добре був очитаний у староєврейській літературі, але подекуди оригінал його дивував – там траплялися слова, які вживалися лише в одному рядкові, а потім зникали зі сторінок назавжди, як люди, і ніхто йому не міг їх пояснити. Лютерові і чорт помагав, подумав Куліш, а тут і чорт не поможе.
Запах паленого не покидав Куліша. Тому він написав: «Земля була порожня і пустошня», як після пожежі, яку викликає палання духа. Зупинився. Подумав – а як же перекладали це місце творці «Острозької біблії» за триста років перед ним? Яка була їхня порожнеча? І чим вона пахла? Чи так само, як його – димом і прахом?
Напевне, вони б узяли до рук тору, позичену в найближчій синагозі, грецький список Септуагінти, поклали б перед собою з десяток староруських списків, семитомну Королівську біблію, видану в Антверпені двадцять років перед тим (кожен том її був заввишки як трирічна дитина) – і лише тоді тлумачили б. Вони покликали музик, які грали на флажолетах, лютнях і спінетах. Розглядали орнаменти візантійських манускриптів, бо порожнеча – це коли тихо і коли на сторінці немає тонкої орнаментальної прикраси, як тієї, що мала бути на першій сторінці Буття у їхній Біблії. Тому вони й переклали: «Земля бє невидима и неукрашена», але їх це не вдовольнило. Бо оригінал противився тлумаченню –י йуд, що значить рука, вхопила вуздечку ל ламед, що схожа на верблюда, і вони уволікли всякий сенс у неходжену пустелю. Тлумачі думали – а як би перекладав це місце доктор Франциск Скорина шістдесят років перед ними? І чим була його порожнеча? Як вона звучала чи яким було її мовчання?
Скорина, напевне, спершу походив би вуличками Праги, помріяв би про свій сад. Він уже йому пахнув піском стежок, які ішли поміж клумбами пахучих квітів і кущів, лікарських і просто так – для краси. Через сорок років йому доведеться стати першим і головним садівником Празького ботанічного саду, створивши заміну раю, який був утрачений і про який він мав скоро перекладати розділ. Але поки що він ходив і думав над другим віршем першої глави Буття. Там було одне слово, яке йому не могли точно пояснити навіть викладачі університету, а сиві рабини із усіх синагог в околиці вказували на стоси талмуду, у якому різні думки щодо цього слова чубилися між собою. Тоді Скорина вирішив укласти в це слово свою порожнечу. Бо порожнеча – це коли немає квітів і нічим прикрасити землю: «Земля же бє неплодна и неукрашенна». Але сумніви його не покидали і після цього – так уже було йому на роду написано, бо народився в день затемнення сонця, тому належав однаковою мірою і сонцю, і місяцю. – Чи ж може дорівнятися його порожнеча порожнечі досвітній, у якій була лише темрява і де навіть не розквітали квіти ніщоти? Як назвати те цілковите ніщо, що в людину і не вміститься? Не так, думав Скорина, перекладав це місце Єронім тисячу років тому. Яка в нього була порожнеча? Що в ній росло або що було в ній викорчуване? І чим вона пахла – димом чи квітками?
Єронім же був мудрим і святим, тому він спершу провів був чотири роки в сирійській пустелі, де йому ввижалися звабливі діви і прекрасні юнаки, і він мусив бити себе в груди, аби позбавитися видінь. А потім, заснувавши монастир, він сидів би в ньому за бюрком і перекладав би неспішно, радячись то з Августином Блаженним, то з Донатом Граматиком, які знали халдейську, гебрейську і всі сімдесят дві мови, що буяли після потопу. Єронім думав, що порожнеча, це коли немає книг. І коли нікому їх читати. І коли в ній викорчуване тіло, коли навіть найдрібніше пташа бажання не пролетить через пустелю навмисної порожнечі. Він любив порожнечу. Тому він і написав: Terra autem erat inanis et vacua, що можна віддати так: «Земля ж була беззмістовна і несписана» або «пустельна і незалюднена». Тому він заново «списав» землю. Але він розумів, що його порожнеча була надто книжною. Не так, думав він, перекладали б ті, для кого ламед іще справді була верблюдом, і юд іще справді означало рука. І тому він замріявся про сімдесятьох тлумачів, які працювали за сім століть до нього.
Напевне, думав він, вони б спершу постилися сорок днів, а потім кожен би зачинився в окремій келії без жодних книг, а лише із писалом і папірусом, бо ж Закон вони знали на пам’ять, і перекладали б одразу з голови. А потім, стомлені, вони зійшлися зі своїми сувоями і почали звіряти – всі переклали Закон майже дослівно гарною грецькою мовою, яку поцінують навіть і в примхливій до стилю Александрії. Але одне слово на початку першого розділу Генезису всі віддали інакше – воно мало позначати граничну порожнечу, в якій немає ні часу, ні простору, де навіть зародок променя ніколи не з’являвся. А порожнеча в кожного була своя, тому й принесли тлумачі сімдесят дві порожнечі, перекладаючи одне слово. Тому вирішили зробити так: ἡ δὲ γῆ ἦν ἀόρατος καὶ ἀκατασκεύαστος, себто «Земля була невидима й невпорядкована». Невидима – бо кожен тлумач бачив її інакше. Невпорядкована – бо в кожного тлумача порожнеча мала іншу форму. Не так, думали сімдесят тлумачів, зрозуміли б ці слова шістсот років тому, коли ще можна було знайти клапті цієї порожнечі – подекуди в пустелі вони чорніли, як волохаті лапи тарантулів, і жоден звір не наближався до неї, і порожнеча для всіх була одна. Пахла вона їдким послідом верблюдів, які ішли через пустелю, притримувані впевненою рукою провідника.
12 грудня 2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію