ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Осока Сергій (1980) /
Проза
Баба пряде
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Баба пряде
Баба пряде Баба снує кужелем туди-сюди... тепер ніхто не пряде - тепер вечоріє. Грає сонце по срібних нитках. Вечір. Либонь наловив собі линів на юшку, наїсться та й ляже спати - впустить ніч. Впустить на долівку, як горщик. Пахучий горщик, який пам'ятає, як грають сильні чоловічі жовна, як шарудять по ньому натруджені пальці. А баба пряде. Втирає сонце, яке чогось набігло на щоку й прилипло, немов лушпина від гарбузового насіння. Втирає сонце. Пряде сонце. Пряде довго. Вицвілі очі поволі ходять по нитках, лишаючи по собі довгі тіні. Баба не така. Баба чужа. Колись буйна баба... грім-баба! А тепер пам'ятає лише шипшину, яку сільські хлопці знічев'я хапали за груди - баба мовчала, мовчала й чула, як гуснуло те мовчання в грудях, немов смалець щойно витоплений гусне. А тоді давитиме їй душу зимою, коли прядка вже робиться липка від поту, а ночі довгі й хапкі, як терен, як вовки хапкі і чорні. Баба навчала колись сідати сонце. Баба стара, баба - музика, баба - ріпка... Вона знає, як хочеться спати, як дерев'яніють повіки, як сиплеться в очі іржа, як павуки по кутках ще й досі мовчать і не співають пісні. Тоді баба співає: "Зайди, Соненько, за віконінько..." - і сонце заходить І шарпаються червоні лосі, конвульсивно здригаються, не знаючи, куди подітись від гарячого світла, яке враз опанувало їхнім мозком. Тоді баба веде лосів на водопій. Лосі п'ють і забувають. А баба не знає, чого їй хочеться розчесати їм гриви, вогняні гриви, яких немає, бо вони ж не коні! Як хочеться сісти їм на спину і полетіти кудись далеко - до Бога, або кудись високо - на шабаш. Баба не відьма. Баба пряде. Пряде й розчиняється в тому прядиві, пряде й пір'я з неї сиплеться - займається і гасне. Пряде - і стини стікають у сіни, як сіно ворушить корова рогом. Цінна корова. Червона. Червова. Рогата. Коварна і м'яка, м'який живіт і м'яке вим'я. І пружне молоко, що пахне зимою й колядниками. Чисте молоко! Баба ворушить губами - беззвучно, трохи шелестить ясен, упершись ліктем у вікно. А колись те вікно брязне - й у хату посиплеться скло, як тисяча зірок, малих, і уламків, великих і твердих. І тоді в хату ввіллється сонце, затопить нитки, образи і стіни голі. І вже будуть не голі, а будуть кров'янисті й гіркі. Баба тоді втопиться в сонці, встигнувши перед тим лише кинути трохи зерна зозулястій курці. А курка влетить у хату, далеку хату, побачить тисячу яскравих сонць і бабу, яка сидітиме коло образу, а може, й в образі і очима святої Діви озиратиме вбогу оселю, клунки, скриню й солом'яну подушку, а з очей будуть сльози, добрі й м'які, - до підборіддя. Тоді курка все зрозуміє, вийде з хати, сяде в гніздо, знесе своє останнє золоте яйце, злетить на цямрину, засне і солодко впаде в криницю, ту криницю, де колись утопилась стара зозуля, хитра й велика, як церква... А баба ще надимає щоки, а щоки - не ковальські міхи і вже не надимаються. А баба морщиться й пряде, й заглядає в дзеркало, не бачить там себе і знову пряде, і знову не знає, чого вона пряде, чого досі живе і чого по всій хаті порозпихані повні клунки смутку. Двоє рудих кошенят граються. Десь плаче в печі картопля. Рогач скрипить возом. Дітей нема. І снів нема. Є тільки оці нитки, які колись мають скінчитися, та ще є стара вівця, яку треба постригти і ще зсукати ниток. Є верболіз біля річки, який гнеться і хоче, щоб баба прийшла й утопилася, як велика грішниця, та баба не втопиться, баба замерзне, як тілько допряде останню нитку, бо в жилах не ходитиме кров, не примушуватиме вже руки робити, не снуватиметься й не заважатиме мертвим думкам пливти куди треба. А бабі й не моторошно. Бо вона ще зможе залізти на горище й порахувати ще раз чи й не раз 7 вінків цибулі, як ті 7 віків, що вона прожила: один - у череві, один - в колисці, один - у піску, один - коло груші, один - в любові, один - в тузі, а один - в небі. Вона бачила багатьох покійників і навіть складала їм руки, вона пам'ятає, як дивляться їхні очі - так дивляться, немов уперше слухають стару-стару казку. Слухають і знають, що восьмого віку не буде. Отак і баба. Як зопріле лобузиння городу! Живеться ж ... молиться... Не лягають тіні на душу, цього літа було багато соняхів. Нащо вони? Склала в клунки. Знайде хто - забере. Баба гортає чорну спідницю в пам'яті, а спідниця лежить у скрині. Третя пружка недобре вийшла. Та хай. Вона буде піді мною. Хоче ворухнути бровами, та брів уже нема, й ворушаться тільки брижі на лобі! Годі прясти - треба спати. Лягає на лаву, довгу й потріскану, як мука. Складає руки на грудях і засина. В хліві розчепірилась мертва вівця. З прядки цнотливо звисає остання нитка...
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
Завтра надвечір до баби прийде молодиця Ївга - забирати роботу. І застане роботу зробленою, а баби не буде. Буде жменька попелу, розсипана по лаві, і здоровенна червона пір'їна...
2000р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію