ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Рецензії
Глечик трунку, який принесли бджоли
Колись давно, коли світ був ще молодий, один мудрець якого сучасники називали Просвітлений, сказав, що життя це страждання. Цьому ніхто не хотів повірити. Або до кінця повірити. Справді, блукаючи хащами (навіть не хащами – дрімучим пралісом життя ми натрапляємо (інколи) на солодкий мед, що його принесли дикі бджоли. Для кожної людини цей мед різний. Для людей творчих це в першу чергу натхнення. І творчість як така. Для людей не творчих, що живуть у світі буденності, або для нас, творців, коли ми спочиваємо від трудів праведних, цей мед – маленькі радощі, що дарують їм предмети та живі істоти, сонце і хмари, вода і вітер, тіло і музика. Але часто цей мед з гірчинкою. Або взагалі наповнений гіркотою. Бо істини холодні мов крига, а радощі завершуються стражданням. Бо не було б страждань, то і радощів би не було…
Перед вами не просто книжка – це глечик меду якого наносили дикі бджоли. Це сповідь про одкровення які дарують нам почуття, тіло, пристрасть. Ми люди, а не безтілесні духи. Істина приходить до нас через покриви шкіри. Ми відчуваємо вібрації світу сього через цю тілесну оболонку, що зветься тілом людським. І нехай це тимчасовий одяг, який ми носимо, а потім скидаємо і надягаємо новий, але без цього одягу світ перетворюється на абстракцію (якою він зрештою, і є…)
Скуштуйте цей трунок одкровень, почуйте пісню про пристрасть, про почуття людей. Ми є частиною цього Всесвіту, який наповнений жаданням буття. Оце жадання і є сутністю світу – все в цьому світі і сам світ жадають бути. Бути. Відчувати.
Людина як феномен світу сього виникла і є як істота не самодостатня. Для буття суспільства ми потребуємо не просто спілкування, ми потребуємо кохання, що виливається в пристрасть. І ця пристрасть слугує часом тим ключем, що відкриває двері до вищих істин. Ця пристрасть нерозривна пов’язана з стражданням. Один класик колись сказав: «Чим більший поет, тим більше в ньому страждання.» Це не завжди так. Але своє щастя ми мусимо відстраждати – іншого шляху немає. В одному з фільмів Осіми звучить фраза: «Ми щасливі, бо ми пройшли через смерть.» Так і страждання у цьому світі нерозуміння, самотності, байдужості, егоїзму по різному діє на людей – одних пригнічує і робить жорстокими, інших окрилює, очищує, підносить.
Перед вами внутрішній світ створений непересічною сучасною поетесою. Це написано, коли постмодернізм став минулим. Коли стало зрозуміло, що одкровення можливо показати через абсолютну відвертість, коли приховування потаємного є недоречним. Наші душі летять крізь простір і час, вони прозорі. Істина приходить до нас коли ми чесні і відверті – принаймні перед нескінченністю буття.
Літературна героїня яка постає перед нами крапля за краплею випиває цей трунок життя, щоб повідати нам всім істину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Глечик трунку, який принесли бджоли
"Сумний світ!
Навіть тоді, коли зацвітають вишні.
Навіть тоді..."
(Ісса)
(Передмова до збірника поезій Інги Хухри "Дикий мед")Колись давно, коли світ був ще молодий, один мудрець якого сучасники називали Просвітлений, сказав, що життя це страждання. Цьому ніхто не хотів повірити. Або до кінця повірити. Справді, блукаючи хащами (навіть не хащами – дрімучим пралісом життя ми натрапляємо (інколи) на солодкий мед, що його принесли дикі бджоли. Для кожної людини цей мед різний. Для людей творчих це в першу чергу натхнення. І творчість як така. Для людей не творчих, що живуть у світі буденності, або для нас, творців, коли ми спочиваємо від трудів праведних, цей мед – маленькі радощі, що дарують їм предмети та живі істоти, сонце і хмари, вода і вітер, тіло і музика. Але часто цей мед з гірчинкою. Або взагалі наповнений гіркотою. Бо істини холодні мов крига, а радощі завершуються стражданням. Бо не було б страждань, то і радощів би не було…
Перед вами не просто книжка – це глечик меду якого наносили дикі бджоли. Це сповідь про одкровення які дарують нам почуття, тіло, пристрасть. Ми люди, а не безтілесні духи. Істина приходить до нас через покриви шкіри. Ми відчуваємо вібрації світу сього через цю тілесну оболонку, що зветься тілом людським. І нехай це тимчасовий одяг, який ми носимо, а потім скидаємо і надягаємо новий, але без цього одягу світ перетворюється на абстракцію (якою він зрештою, і є…)
Скуштуйте цей трунок одкровень, почуйте пісню про пристрасть, про почуття людей. Ми є частиною цього Всесвіту, який наповнений жаданням буття. Оце жадання і є сутністю світу – все в цьому світі і сам світ жадають бути. Бути. Відчувати.
Людина як феномен світу сього виникла і є як істота не самодостатня. Для буття суспільства ми потребуємо не просто спілкування, ми потребуємо кохання, що виливається в пристрасть. І ця пристрасть слугує часом тим ключем, що відкриває двері до вищих істин. Ця пристрасть нерозривна пов’язана з стражданням. Один класик колись сказав: «Чим більший поет, тим більше в ньому страждання.» Це не завжди так. Але своє щастя ми мусимо відстраждати – іншого шляху немає. В одному з фільмів Осіми звучить фраза: «Ми щасливі, бо ми пройшли через смерть.» Так і страждання у цьому світі нерозуміння, самотності, байдужості, егоїзму по різному діє на людей – одних пригнічує і робить жорстокими, інших окрилює, очищує, підносить.
Перед вами внутрішній світ створений непересічною сучасною поетесою. Це написано, коли постмодернізм став минулим. Коли стало зрозуміло, що одкровення можливо показати через абсолютну відвертість, коли приховування потаємного є недоречним. Наші душі летять крізь простір і час, вони прозорі. Істина приходить до нас коли ми чесні і відверті – принаймні перед нескінченністю буття.
Літературна героїня яка постає перед нами крапля за краплею випиває цей трунок життя, щоб повідати нам всім істину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію