ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вячеслав Острозький /
Проза
ЗАГИБЕЛЬ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЗАГИБЕЛЬ
ЗАГИБЕЛЬ
Все почалося з появою К. у місті М., хоча, можливо, ці події не мали нічого спільного. К. був старим дідуганом, на вигляд, років сімдесяти, у старій поношеній одежині і з пролисиною на голові, яка виблискувала на сонці, наче новенька полив’яна каструлька. К. з’явився у місті на початку весни і відтоді не полишав його навіть на день. Він щоранку сідав на розі Пушкінської і Льва Толстого, неподалік від метрополітену, і жебрачив: клав перед собою знебарвленого до сірого картуза і чекав доки хто кине кілька монет, а коли це траплялося – поспіхом загрібав їх і сунув собі у кишеню. Коли починало темніти, К. підіймався і вирушав шукати нічліжку, здебільшого, засинав десь у парку, прямо на траві, або, коли холоднішало, забирався в підвал чи парадний якогось будинку, де здебільшого пахло сечею і застояним затхлим повітрям, що, вперемішку із обідраними і розмальованими до непристойності різними слівцями й графіті стінами створювало атмосферу постсовкового животіння у довгому і темному тунелі без щонайменшого проблиску світла вкінці. К. природно вписувався у цей колорит і був його незамінною крихітною частинкою.
Десь посередині літа місто почало вимирати, спершу зникали великі спальні райони, що на окраїнах: люди ввечері повертались додому після роботи, а ранком наступного дня ще вчора вщент заповнені пасажирами, що й не ворухнешся, тролейбуси, автобуси, маршрутівки, трамваї вирушали з околиць порожніми. Коли спохватились людей і почали їх розшукувати, то виявили тільки порожні квартири. Згодом, через декілька днів, будинки почали руйнуватися і на їхньому місці повиростали величезні звалища з цегли, битого скла, віконних і дверних рам, кухонного реманенту, меблів, кухонних плит, тазиків та іншого домашнього начиння, але згодом і ці кучугури несподівано зникли, наче в повітрі порозчинялися, а на їх місці повиростали непролазні джунглі із бур’янів, які повільно, одначе впевнено просувались до центру міста, зажавши його у кільце, ніби удав свою жертву, все зменшуючи і зменшуючи радіус обхвату, аж доки трагічна смерть не наводнила, як паводок, центральні райони великого міста, аж доки не лишився один лише К. Він самотньо сидів посеред високих бур’янів і не бачив жодної живої істоти довкола себе, жодного руху, окрім хіба шуму вітру у бур’янах, жодного сліду присутності тут колись людей і цивілізації. Усе вимерло. К. змушений був змиритися з такою ситуацією, як і з усвідомленням того, що схожа доля чекає на нього також, бо ніхто вже не кине йому пари монет – немає кому. Коли К. помер, з його трупом почали чудитися фантастичні і неймовірні речі: він почав розростатися до нечуваних розмірів, спочатку до кількох метрів, потім до кількох сотень, і все ріс і ріс, аж доки не зайняв усю колишню територію міста. Потім вітер ще довго розносив довкола їдкий трупний сморід.
Все почалося з появою К. у місті М., хоча, можливо, ці події не мали нічого спільного. К. був старим дідуганом, на вигляд, років сімдесяти, у старій поношеній одежині і з пролисиною на голові, яка виблискувала на сонці, наче новенька полив’яна каструлька. К. з’явився у місті на початку весни і відтоді не полишав його навіть на день. Він щоранку сідав на розі Пушкінської і Льва Толстого, неподалік від метрополітену, і жебрачив: клав перед собою знебарвленого до сірого картуза і чекав доки хто кине кілька монет, а коли це траплялося – поспіхом загрібав їх і сунув собі у кишеню. Коли починало темніти, К. підіймався і вирушав шукати нічліжку, здебільшого, засинав десь у парку, прямо на траві, або, коли холоднішало, забирався в підвал чи парадний якогось будинку, де здебільшого пахло сечею і застояним затхлим повітрям, що, вперемішку із обідраними і розмальованими до непристойності різними слівцями й графіті стінами створювало атмосферу постсовкового животіння у довгому і темному тунелі без щонайменшого проблиску світла вкінці. К. природно вписувався у цей колорит і був його незамінною крихітною частинкою.
Десь посередині літа місто почало вимирати, спершу зникали великі спальні райони, що на окраїнах: люди ввечері повертались додому після роботи, а ранком наступного дня ще вчора вщент заповнені пасажирами, що й не ворухнешся, тролейбуси, автобуси, маршрутівки, трамваї вирушали з околиць порожніми. Коли спохватились людей і почали їх розшукувати, то виявили тільки порожні квартири. Згодом, через декілька днів, будинки почали руйнуватися і на їхньому місці повиростали величезні звалища з цегли, битого скла, віконних і дверних рам, кухонного реманенту, меблів, кухонних плит, тазиків та іншого домашнього начиння, але згодом і ці кучугури несподівано зникли, наче в повітрі порозчинялися, а на їх місці повиростали непролазні джунглі із бур’янів, які повільно, одначе впевнено просувались до центру міста, зажавши його у кільце, ніби удав свою жертву, все зменшуючи і зменшуючи радіус обхвату, аж доки трагічна смерть не наводнила, як паводок, центральні райони великого міста, аж доки не лишився один лише К. Він самотньо сидів посеред високих бур’янів і не бачив жодної живої істоти довкола себе, жодного руху, окрім хіба шуму вітру у бур’янах, жодного сліду присутності тут колись людей і цивілізації. Усе вимерло. К. змушений був змиритися з такою ситуацією, як і з усвідомленням того, що схожа доля чекає на нього також, бо ніхто вже не кине йому пари монет – немає кому. Коли К. помер, з його трупом почали чудитися фантастичні і неймовірні речі: він почав розростатися до нечуваних розмірів, спочатку до кількох метрів, потім до кількох сотень, і все ріс і ріс, аж доки не зайняв усю колишню територію міста. Потім вітер ще довго розносив довкола їдкий трупний сморід.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію