ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
По капелюшку впізнаєш: Тернопіль-Лондон
Лазука Люба. Готика вітру;
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
Лазука Наталя. Кохання@весна. крапка. net. –
Тернопіль: Видавництво «Крок», 2011. – 56 с.
Дві сестри-поетеси під однією обкладинкою книжки-клепсидри. В оформленні обкладинки використана робота Олесі Гудими, редактор – Богдан Бастюк. Наші краянки (народилися на Чортківщині) Наталя и Люба Лазуки відомі як талановиті журналістки. Наталя працює ведучою програм обласного телебачення, Люба вже кілька років живе в Лондоні. У Наталі це друга збірка (перша «Танець квітки», 2002), у Люби – дебют.
Наталя – прихильниця традиційного віршування. Її поезії строфічні, римовані, образи прості, зрозумілі, у мовних конструкціях відсутні модні тепер ускладненість і нагромадження абстракцій. На перший погляд, в описовому вірші, навіть в окремій метафорі, поетеса говорить стільки, що в цілісності своїй становить досвід її покоління. Ось приклад знакового для неї вірша:
І як не ховайся, а світ заповзає під комір...
І дихає поруч ось тінь моя, вірна, як пес.
Потріскують дрова. Ще літо спалахує – колір
Червоно-блакитних, холодно-гарячих небес.
Серпнева вечеря на дотик ще тепла. А після
Спадатиме тихо обпалене листя з долонь,
Згорятиме в часі, кружлятиме відчаю дійсність...
І тінь моя плаче, бо я вибираю вогонь...
Емоційність та експресивність, щемка інтонація поетичної манери Наталі, і водночас, повна відсутність велемовності, демонстративного мудрування надають її віршам характеру щирої сповіді особистості, яка має що сказати світові: «Влаштовуєш лови, та звіра в людині - не зловиш. / Дарма, що є досвід. Це тільки у лісі просто. / Шукаєш причини, а мудрість – у ветхій скрині (...)Таке все знайоме – вгрузає у твані чийсь крок. / І місця нема, щоб на землю спустився пророк (...) Поки солодке драже / Спілих вишень перебродить, / Щастя наспіє чуже... (...) Щось на вітрі морозно й самотньо. Нема сподівань. / Тимчасове примирення з дійсністю – тиха примара»
Одна із прикмет поетичного світу Наталі – матеріальне і духовне не має чітко окреслених меж, а постійно перебувають у рівновазі. Поетеса відчуває не тільки людей, а й як діють тварини, дерева, рослини, вода й вогонь, земля й душі пращурів: «У старенькій капличці ікони і листя... / Віддзеркалення часу – навпроти душі. / Мені тихо і мирно. Золочені птиці / З рушників позлітали у світ і в дощі (...) Душа і метелик припнуті шпильками до світу ... Поскрипує тихо твій пращур дверима у сінях».
Національний характер поезії Наталі позначений не тільки зовнішніми атрибутами (в поетичних рядках надибуємо імена історичних осіб, географічні назви тощо), а внутрішнім змістом, світобаченням, образністю, поетичною семантикою. Адже правдивий патріотизм – це вірність тому, що по-справжньому любиш неревними почуттями і чим дорожиш безмежно.
На перший погляд, поезія Люби Лазуки – повна протилежність віршам її сестри. По-перше, Люба пише переважно верлібри, експериментує зі словом, із формою («Коронація вітряків...збожеволіти хоче кожен, / КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ» (...) «самота / саме так / сама собі / стану / суддею». Можливо, тут має місце вплив західноєвропейської, зокрема, польської версифікації, де зараз не модно писати метафорично й римовано, і в пошанівку всілякі експерименти. По-друге, її вірші – це відображення іншого навколишнього оточення, котре, якщо судити зі змісту текстів, приносить більше випробувань, ніж радості. Тому вельми помітні мотиви самотності, схильності до депресії, навіть приреченості:
в емігранта кроваві слоьзи.
щось шукає в країні мрій,
сподівань та притулку зневіри.
в емігранта кроваві руки –
ади завантажив півсвіту на спину
(Йсу, не покинь!)
в емігранта кровавий смуток.
совість чиста, а вже несила –
тільки в снах чути голос свойого сина...
Мотивація заглиблення в себе – найважливіше відбувається всередині душі, поетеса на все дивиться через призму себе самої: «Мені так холодно від сумніву, / мізерно – в епосі цифр / і фальшивого розуму». Тексти Любиних віршів схожі на інтимні записи в щоденнику інтроверта, де мовою натяків, недомовленостей закодовано особисті почуття, події, деталі, що для непосвячених обриваються трьома крапками: «зіжмакані листи / чи фото охопить полум’я / але від того не зігрієш ані / душу ні пучки пальців / і теплом своїм / сліз не висушиш долонями не витреш / не...».
У таких не схожих одна на одну художніх натур Наталі та Люби знайшлося те, що їх об’єднує: поетична творчість є для них радикальним способом адаптації в сучасному світі. Змінюються засоби творчості, та залишається незмінною суть поетичних душ, які суголосні іншим поетичним душам.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію