ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Критика | Аналітика
/
Етюди
Брiд через рiчку Стрий
І тут можна довго сперечатися – чи то це результат впливу Великої і Невблаганної Машини на людське єство чи то забави богеми, що уявила себе деміургом і повірила в цю дурну вигадку. Перечитуючи гори сучасної (ой, даруйте, модернової) літератури, блукаючи в хащах дивацтв і оригінальностей (часто написаних лише з метою бути оригінальним. Оригінальність як самоціль) дивуєшся – кого тільки немає в «сучасній літературі» - особливо в російський - цьому смітнику бажань і кладовищі пристрастей – фашистів, анархістів, комуністів, мілітаристів, шовіністів, антисемітів, атеїстів, монархістів… Немає тільки здорового консерватизму, немає традиційної культури. Та й де їй взятися – для того щоб писати потрібна освіта, потрібна внутрішня культура, а не лише переконання, що «я самий розумний, а ви всі лайно». А де їй взятись цій освіченості? Де взятись цій внутрішній культурі у морі «совка»? Агресивного совка, між іншим. Для якого культура – це слово лайливе, а інтелігент – образа. Дивуватись тут немає чому. Дивно ось що – чому люди інтелектуальні (яких обмаль) падають до рівня ось цього самого тупого «совка» і пишуть на його рівні? Чому нецензурщина (і то навіть не наша нецензуршина, два покоління тому найбрудніше слово в лексиконі наших дідів було слово «публіка», а «шляк трафив» було найгіршою лайкою) витісняє нормальну людську мову – красиву і затишну?
У Джека Лондона в творах чітко простежуються два світи – несумісні світи – світ «сучасної», себто механістичної цивілізації (оповідання «Відступник») і світ предковічний, де звучить «поклик предків», «поклик крові». І якщо один світ робить людину підступною, брехливою, жорстокою, то інший світ оберігає в людині чистоту («Дочка снігів» «Син сонця» і багато іншого). Механістична цивілізація вбиває в людині людину, перетворює її в рабу машини. Це чітко помітив М. Волошин в своїх знаменитих «Демонах глухонімих». Не людина творить винаходи і їх світ – винаходи змінюють людину, перетворюють її в щось інакше.
В умовах перенаселення і системної кризи суспільства людина деградує як одухотворена істота, гуманізм відкидається. Порятунком від цієї чорної діри регресу може бути традиційна культура і традиційні релігії (якщо, звісно, вони теж не зазнають трансформації у цьому світі вічних змін).
Світу сірості і тупого «совка» всі хто здатний мислити, писати, малювати – творити у широкому розумінні – повинні протиставити інтелект. Вже не тільки «Вітчизна загрожена» (у нас Вітчизна загрожена була завжди – з часів Трипілля. Я мало не написав «і буде загрожена завжди» - звучить фатально. Ні, щось мусить змінитись – або «згинуть наші воріженьки як роса на сонці» або щось зміниться у світі.) – загрожена сама людська культура. Цивілізація у класичному розумінні цього слова. Цивілізація може бути замінена світом диких машин і духовно здичавілих людей.
«Совок» та марксизм взагалі страшний не тільки своїм людожерством (люди для комуністів лише засіб, «гарматне м’ясо»), а нехтуванням культури, антиестетизмом, шлунковістю. Прекрасне те, що вдовольняє тілесні потреби – ось їхнє гасло. Тут знаковим є образ Кутузова у романі М. Горького «Життя Кліма Самгіна» - на запитання, а що робити з тими людьми, які будуть просто байдужі до ваших ідей, він відповів, що вони будуть знищені. Ось квінтесенція ХХ століття – світ можна переробляти як заманеться, бо є машина, машина всесильна, а людина це теж машина, тільки деталей в ній забагато.
Це гостро відчув Гійом Аполлірнер в своїх «Алкоголях». У нього в творах не просто «на горло скаране сонце», людина відірвана від свого єства, підвішена між минулим і майбутнім, тому вічно розхристана зі зраненою душею. Лишається тільки сподіватись, що вода вічно буде текти «під мостом Мірабо», бо ж вічність. Але хто зараз читає Аполлінера? Низка знавців? Жманька фахівців по модернізму?
У Давида Гофштейна є чудові рядки:
« …я відчуваю біль згасання і зникання –
Й людини радощі в якої все в руках.
…………………………………………
І усвідомивши достотно
Ходу великої доби.»
Доба велика – це безперечно. Але людина може бути перемелена на порох нещадними колесами цієї доби. Всі ніби й відчували цю небезпеку, як тільки це божевільне ХХ століття почалося – але ніхто так і зміг нічому зарадити. Всі тільки й повторювали: «…Помри вчасно! Так казав Заратустра.» Епоха життя перетворилася на епоху помирання. Фредеріко Гарсія Лорка це особливо гостро відчув. Це у нього в Іспанії «..сто щирих закоханців навік-віків заснули». І це в життєлібній іспанській літературі! Це сказано мовою, що самим своїм єством співає про життя!
Нове ХХІ століття загрожує повторити помилки минулого. Низка країн вже дозріли до фашизму. Особливо Росія. Низка диктаторів остаточно збожеволіли. І їх ніщо не може навчити хоч трохи думати. Муссоліні колись самі ж італійці повісили догори ногами на ліхтарі. Але привид ліхтаря (а де їх немає? Яка столиця без ліхтарів?) викликає в сучасних диктаторів лише чергові людожерські бажання постріляти в людей. Невже людство не стало розумнішим і добрішим за останні чотири тисячі років? Як і раніше – меч вагомий аргумент, а жадання влади – основний рушій суспільного бутя. Краще б уже Зігмунд Фройд виявився правий. Але він не все врахував…
І невже заклики Їржі Волькера «Поете, відійди! Візьми лиш рискаля…» будуть актуальними і сьогодні? Як хочеться припасти до коренів, знайти «криницю для спраглих», шукати суть людського єства, суть бутя Всесвіту, а доводиться думати, що «люди досі від голоду мруть», що історію вирішує людина з автоматом, а не мудрець під деревом Бодхі.
(Світлина з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Брiд через рiчку Стрий
«Шукаю старе горня,
З якого малим
Печаллю поїли…»
Василь Слапчук
В ірландській культурі (так само як і в китайській) основна домінанта – традиційність. Саме не консерватизм і не стагнація – а трепетне ставлення до традиційної культури. Саме цього і бракує сучасній цивілізації. Вся сучасна «культура» це спроба будувати заново, з нуля. Спроба забути весь багато тисячолітній поступ людського духу і вибудувати якусь нову етику і естетику на порожньому місці. Це вічне винаходження велосипеда (навіть не ровера – колеса до воза!) перетворилось у сучасної людини в якусь хворобливу звичку. Так і хочеться крикнути: «Панове і таваріщі! Америка давно відкрита, абетка давно придумана!»І тут можна довго сперечатися – чи то це результат впливу Великої і Невблаганної Машини на людське єство чи то забави богеми, що уявила себе деміургом і повірила в цю дурну вигадку. Перечитуючи гори сучасної (ой, даруйте, модернової) літератури, блукаючи в хащах дивацтв і оригінальностей (часто написаних лише з метою бути оригінальним. Оригінальність як самоціль) дивуєшся – кого тільки немає в «сучасній літературі» - особливо в російський - цьому смітнику бажань і кладовищі пристрастей – фашистів, анархістів, комуністів, мілітаристів, шовіністів, антисемітів, атеїстів, монархістів… Немає тільки здорового консерватизму, немає традиційної культури. Та й де їй взятися – для того щоб писати потрібна освіта, потрібна внутрішня культура, а не лише переконання, що «я самий розумний, а ви всі лайно». А де їй взятись цій освіченості? Де взятись цій внутрішній культурі у морі «совка»? Агресивного совка, між іншим. Для якого культура – це слово лайливе, а інтелігент – образа. Дивуватись тут немає чому. Дивно ось що – чому люди інтелектуальні (яких обмаль) падають до рівня ось цього самого тупого «совка» і пишуть на його рівні? Чому нецензурщина (і то навіть не наша нецензуршина, два покоління тому найбрудніше слово в лексиконі наших дідів було слово «публіка», а «шляк трафив» було найгіршою лайкою) витісняє нормальну людську мову – красиву і затишну?
У Джека Лондона в творах чітко простежуються два світи – несумісні світи – світ «сучасної», себто механістичної цивілізації (оповідання «Відступник») і світ предковічний, де звучить «поклик предків», «поклик крові». І якщо один світ робить людину підступною, брехливою, жорстокою, то інший світ оберігає в людині чистоту («Дочка снігів» «Син сонця» і багато іншого). Механістична цивілізація вбиває в людині людину, перетворює її в рабу машини. Це чітко помітив М. Волошин в своїх знаменитих «Демонах глухонімих». Не людина творить винаходи і їх світ – винаходи змінюють людину, перетворюють її в щось інакше.
В умовах перенаселення і системної кризи суспільства людина деградує як одухотворена істота, гуманізм відкидається. Порятунком від цієї чорної діри регресу може бути традиційна культура і традиційні релігії (якщо, звісно, вони теж не зазнають трансформації у цьому світі вічних змін).
Світу сірості і тупого «совка» всі хто здатний мислити, писати, малювати – творити у широкому розумінні – повинні протиставити інтелект. Вже не тільки «Вітчизна загрожена» (у нас Вітчизна загрожена була завжди – з часів Трипілля. Я мало не написав «і буде загрожена завжди» - звучить фатально. Ні, щось мусить змінитись – або «згинуть наші воріженьки як роса на сонці» або щось зміниться у світі.) – загрожена сама людська культура. Цивілізація у класичному розумінні цього слова. Цивілізація може бути замінена світом диких машин і духовно здичавілих людей.
«Совок» та марксизм взагалі страшний не тільки своїм людожерством (люди для комуністів лише засіб, «гарматне м’ясо»), а нехтуванням культури, антиестетизмом, шлунковістю. Прекрасне те, що вдовольняє тілесні потреби – ось їхнє гасло. Тут знаковим є образ Кутузова у романі М. Горького «Життя Кліма Самгіна» - на запитання, а що робити з тими людьми, які будуть просто байдужі до ваших ідей, він відповів, що вони будуть знищені. Ось квінтесенція ХХ століття – світ можна переробляти як заманеться, бо є машина, машина всесильна, а людина це теж машина, тільки деталей в ній забагато.
Це гостро відчув Гійом Аполлірнер в своїх «Алкоголях». У нього в творах не просто «на горло скаране сонце», людина відірвана від свого єства, підвішена між минулим і майбутнім, тому вічно розхристана зі зраненою душею. Лишається тільки сподіватись, що вода вічно буде текти «під мостом Мірабо», бо ж вічність. Але хто зараз читає Аполлінера? Низка знавців? Жманька фахівців по модернізму?
У Давида Гофштейна є чудові рядки:
« …я відчуваю біль згасання і зникання –
Й людини радощі в якої все в руках.
…………………………………………
І усвідомивши достотно
Ходу великої доби.»
Доба велика – це безперечно. Але людина може бути перемелена на порох нещадними колесами цієї доби. Всі ніби й відчували цю небезпеку, як тільки це божевільне ХХ століття почалося – але ніхто так і зміг нічому зарадити. Всі тільки й повторювали: «…Помри вчасно! Так казав Заратустра.» Епоха життя перетворилася на епоху помирання. Фредеріко Гарсія Лорка це особливо гостро відчув. Це у нього в Іспанії «..сто щирих закоханців навік-віків заснули». І це в життєлібній іспанській літературі! Це сказано мовою, що самим своїм єством співає про життя!
Нове ХХІ століття загрожує повторити помилки минулого. Низка країн вже дозріли до фашизму. Особливо Росія. Низка диктаторів остаточно збожеволіли. І їх ніщо не може навчити хоч трохи думати. Муссоліні колись самі ж італійці повісили догори ногами на ліхтарі. Але привид ліхтаря (а де їх немає? Яка столиця без ліхтарів?) викликає в сучасних диктаторів лише чергові людожерські бажання постріляти в людей. Невже людство не стало розумнішим і добрішим за останні чотири тисячі років? Як і раніше – меч вагомий аргумент, а жадання влади – основний рушій суспільного бутя. Краще б уже Зігмунд Фройд виявився правий. Але він не все врахував…
І невже заклики Їржі Волькера «Поете, відійди! Візьми лиш рискаля…» будуть актуальними і сьогодні? Як хочеться припасти до коренів, знайти «криницю для спраглих», шукати суть людського єства, суть бутя Всесвіту, а доводиться думати, що «люди досі від голоду мруть», що історію вирішує людина з автоматом, а не мудрець під деревом Бодхі.
(Світлина з мережі.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію