ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
ГЕРБАРІЙ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГЕРБАРІЙ
А знаєте, скільки клопоту завдають нам інколи наші близькі?.. Ні - ні, не родичі, а тварини: котики, собачки, усі наші улюбленці , які часом рідніші за самих рідних. Моя знайома, власниця кота Маркіза, розповіла, сміючись, як бідкалася їй колега по роботі на свого кота.
―Ти знаєш, що витворив мій котяра? Приходжу я додому, а він обдер пів- стіни обоїв і сидить довольний, як слонь.Ти розумієш : йому десь треба пазурі точити,а що тільки-но два дні тому закінчили робити ремонт в квартирі, він знати не хоче. Але дістав, дістав рушником від мене. Вже такий старезний і не здихає. Зараза!
― І скільки ж йому років?
― Та ти подумай! Аж три роки! Сказитись треба!
― Що ти кажеш! А мій Маркіз вже тринадцять років має і ще не старий. Добре, що хоч в туалеті нужду справляє, а не по всій хаті. А ти би бачила, як старанно загрібає! Певно думає, що всі свої какашки за ті тринадцять років він там запорпав, а не я прибрала...
Не менше буває проблем і з собаками, коли вони гризуть меблі чи раптом завиють серед ночі...
От приходжу я додому і бачу: в плетеній корзині двоє цуценят, а моя кохана дружина над ними ледве не співає від щастя. Розглядаю їх зблизька: мокрі-слизькі ―гидкі створіння. Зітхаю сумно.
― Може, виростуть тай комусь віддамо .
― Ні, та що ти! Вони більші не виростуть, то така спеціальна порода, називається „Цуценята грудні“, виведена для вагітних жінок, аби вчились доглядати за новонародженими...
Бачу, дружина готує для них їжу, напихає слизьку свинячу кишку сумішшю тіста та крові, ставить в кошичок поміж них, а вони присмокчуються і ссуть, голосно цямкаючи, мов немовлята...
Але за кілька днів ця гидота і дружині добре остогидла.
― Що робити з ними? Де їх діти?
― Сама принесла, сама й давай собі раду!
І я поспішив у справах, а коли прийшов увечері, бачу: собачат уже нема, дружина сидить і дуже зосереджено щось вишиває.
― Фу! ― з полегшенням видихнув, – і де ти їх поділа?
― А!.. Вишила.
І справді, бачу двох вишитих кольоровими нитками собачат.
― Ну, а цуценята ж де?
― Та от же ж! ― показує рукою на вишивку, ― я з них, ще живих, зробила живу нитку і вишила їх на матерії... Придивись добре.
Нахиливши голову нижче, і справді бачу, що нитка була слизькою-мокрою і гидкою, як ті цуценята.
― Ну, і що буде з ними далі?
― А! Висохнуть, тай буде такий собі собачий гербарій.
Поки я ошелешено розглядав вишитих собачат, одно з них як заворушиться, як заскавулить! Тай ну сповзати з матерії... Мене аж у піт кинуло... Але тут, на щастя, я прокинувся.
― Фу-у-у!
2011
―Ти знаєш, що витворив мій котяра? Приходжу я додому, а він обдер пів- стіни обоїв і сидить довольний, як слонь.Ти розумієш : йому десь треба пазурі точити,а що тільки-но два дні тому закінчили робити ремонт в квартирі, він знати не хоче. Але дістав, дістав рушником від мене. Вже такий старезний і не здихає. Зараза!
― І скільки ж йому років?
― Та ти подумай! Аж три роки! Сказитись треба!
― Що ти кажеш! А мій Маркіз вже тринадцять років має і ще не старий. Добре, що хоч в туалеті нужду справляє, а не по всій хаті. А ти би бачила, як старанно загрібає! Певно думає, що всі свої какашки за ті тринадцять років він там запорпав, а не я прибрала...
Не менше буває проблем і з собаками, коли вони гризуть меблі чи раптом завиють серед ночі...
От приходжу я додому і бачу: в плетеній корзині двоє цуценят, а моя кохана дружина над ними ледве не співає від щастя. Розглядаю їх зблизька: мокрі-слизькі ―гидкі створіння. Зітхаю сумно.
― Може, виростуть тай комусь віддамо .
― Ні, та що ти! Вони більші не виростуть, то така спеціальна порода, називається „Цуценята грудні“, виведена для вагітних жінок, аби вчились доглядати за новонародженими...
Бачу, дружина готує для них їжу, напихає слизьку свинячу кишку сумішшю тіста та крові, ставить в кошичок поміж них, а вони присмокчуються і ссуть, голосно цямкаючи, мов немовлята...
Але за кілька днів ця гидота і дружині добре остогидла.
― Що робити з ними? Де їх діти?
― Сама принесла, сама й давай собі раду!
І я поспішив у справах, а коли прийшов увечері, бачу: собачат уже нема, дружина сидить і дуже зосереджено щось вишиває.
― Фу! ― з полегшенням видихнув, – і де ти їх поділа?
― А!.. Вишила.
І справді, бачу двох вишитих кольоровими нитками собачат.
― Ну, а цуценята ж де?
― Та от же ж! ― показує рукою на вишивку, ― я з них, ще живих, зробила живу нитку і вишила їх на матерії... Придивись добре.
Нахиливши голову нижче, і справді бачу, що нитка була слизькою-мокрою і гидкою, як ті цуценята.
― Ну, і що буде з ними далі?
― А! Висохнуть, тай буде такий собі собачий гербарій.
Поки я ошелешено розглядав вишитих собачат, одно з них як заворушиться, як заскавулить! Тай ну сповзати з матерії... Мене аж у піт кинуло... Але тут, на щастя, я прокинувся.
― Фу-у-у!
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію