ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.04.29 13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…

Олександр Сушко
2024.04.29 12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.

За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,

Ігор Шоха
2024.04.29 11:37
                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,

Леся Горова
2024.04.29 07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.

Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві

Світлана Пирогова
2024.04.29 07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.

Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,

Ілахім Поет
2024.04.29 07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –

Віктор Кучерук
2024.04.29 05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.

Артур Курдіновський
2024.04.28 23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.

Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,

Роксолана Вірлан
2024.04.28 18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,

облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,

Юлія Щербатюк
2024.04.28 18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші

Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє

Козак Дума
2024.04.28 16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Євген Федчук
2024.04.28 16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д

Ігор Деркач
2024.04.28 16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.

***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,

Світлана Пирогова
2024.04.28 14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.

І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,

Іван Потьомкін
2024.04.28 08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:

Ілахім Поет
2024.04.28 08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лена Апрелевна (1992) / Проза

 В коробке, в ней

"Нам жизнь дается только раз. Поэтому от нее надо взять все, что она может дать"

А. Солженицын

И остается только два варианта: либо патология, либо нет. Выпадающая возможность всегда делит все на два, на «да» и нет, на завтра и вчера, на мир и Рим, на северный и южный полюс, на Атлантиду и Одиссею 2001, на "ты ошибся" или же добавляет пресловутую частичку «не».
Всю твердишь себе, то нельзя, так нельзя, аморально, безнравственно, не нужно, несвоевременно, не под стать – и так вечно. Безнравственно – ну сказали тебе пару тройку раз пара-тройка людей в паре-тройке ситуаций. Черт с ними, ты сегодня и сейчас, а не завтра и потом, человек товар скоропортящийся, и не подчиняющийся советскому ГОСТу, а эти самые «они», полиция нравов и знамений – сами товар, причем ничуть не примечательнее. Грешно и смешно, когда тебя пытаются осудить за то, где за морем» не отрекаются и более того, не замечают, ты попадаешь в колбу, по которой и перемещаешься, а по ее обеим сторонам написано: нравственно али нет. И вот куда тебя прибьет, такой ты и будешь. Ведь мне не стоит лишний раз упоминать о том, что все весьма относительно, и что мораль не что иное, как игры подсознания против команды «память и сознание». И силен не тот, кто купил свой выигрышный лотерейный билет, а тот, кто не забыл в день розыгрыша проверить имеющуюся комбинацию на нем. Здесь и сейчас, сейчас и здесь.
Но любой представитель сего социума не безгрешен. Сотвори, раз – а потом гложи себя, пока не изгрызешь до мозга костей. Срываться, ну вот так, чтобы сострадать и корить себя одновременно, потому что так плохо, когда до зубов дело доходит, но невозможно себя заставить пожалеть даже о минуте, не выходит. По правилам, самым заурядным – мозгу велено служить до полного уничтожения, а хватить его должно раза на три, за жизнь. Сделай, все – абсолютно все, что приходит в ту выдуманную полость, где по идее расположилось то, что движет тобою. Ну, только по идее. Сотвори, сотвори и рыдай, истязайся, исцарапывай себя потом, изливай всю жидкость, что будет литься из глаз, но сделай. Или идите, пожалуйста, и нравственно постойте под ветродуем, будучи чрезмерно озабоченным своею тяжелейшею ношею – нравственностью. Постояв под ним, из ваших глаз непременно польется то, что и в первом случае, только вызвано будет не иначе чем интенсивным перемещением воздушных масс. А какая разница – главное результат ведь идентичный. Что в первом ведре, что во втором стойкие растворы соли.
Нравственность всего лишь слово, жизнь конечно только миг. И ему так просто снова отбирать искрящий блик. Какая к черту разница, сегодня мы есть, а завтра нет. Будут после тебя, но во время тебя ты един. И память о тебе уйдет вместе с людьми, которые волею судеб тебя окружали, и ни одно монументальнейшее сооружение из камня и металла не сможет возместить тебе упущенного самого себя во имя обычного «вербализированной» похвалы от далеконедалеких людей. Продать душу, чтобы увековечить «имя» – сделка для «идиота». Благо дело, совершают их множество, но за «бывалошный» век человеческой расы – не более трех десятков оправданы.
И подчиняться можно только себе, ни в коем случае не окружающим, и не приведи нам свыше, что бы кто - то смел, судить тебя на тему высоких и более высших материй, будучи таким же существом как ты, и стоя с тобой на одной генетической ступени. Можно себе позволить абсолютно все, потому что больше чем дозволено тем, что человек не контролирует и более того, никогда не будет - просто на интуитивном уровне даже не нанесет к нему визит, не сможет. А раз позволил – значит мог. И более того, должен был, ни одна мысль не приходит в голову, если не там ее место. Тогда оно либо на крышке люка, либо в клюве синицы. Да, я боюсь думать. Иногда мне замысловато от их наличия там, и я начинаю бояться, что хотя бы кто - то догадается что они уже там, и если постучаться в «главноголовную» дверь и спросят – там ли они? Я, да я же просто не смогу соврать и сказать что «дома никого нет», уже там, и более того просятся в действие. Хотя стать экранизированной картиной, с героями, сюжетом, студией, бюджетом, грызней режиссера и оператора, драками и склоками за главную роль, дотошностью костюмеров и отважностью каскадеров; Они много чего хотят, и я просто обязана им помочь, иначе на раздорожье загнуться так и не выйдя оттуда, и будут всячески меня клеймить за то, что попали в такую непутевую голову. И какое счастье что я могу, могу думать обо всем, о чем только пожелаю: могу влюбиться в прототип образа в своей голове, и даже успеть «разлюбиться», и тот самый виновник даже не будет догадываться и не пострадает, какое счастье, что когда у меня в кармане остается всего пара рублей, и я даже не знаю, как будет завтра, именно благодаря этому самому «содержанию» – я представляю себя тем, кем я стану через десяток лет, какое счастье, что здесь рождаются мои самые светлые и самые темные, а вместе с тем и единственные мысли, и других никогда не будет, и не было. Каждая уникальная, вырвана из контекста, и никогда туда не вклеится обратно, и каждая и есть началом, началом всего, началом длиннейшего отрезка, а вместе с тем одновременно и закрытого темного помещения, началом меня самой. Я никогда не пойду на их похорон, что бы кто-то скудно похвалил меня, дружественно похлопал по плечу, и рассказал еще парочке своих знакомых как я чертовски «высокоморальна», да потому что мы умрем в один день, без них я коробка, а без меня они не имеют материи, и не возродятся уже никогда. И если бы я знала, что они бродят из моей головы в соседскую, или то что они стают достоянием общественности, еще не подарив мне ощущения, что мысли эти «мое порождение», если бы я только знала, что хотя бы кто-то видит их, и читает – я бы в эту же минуту сошла бы с ума, и исчезла бы любым способом. А тогда как от них можно добровольно отрекаться, коль это ценнейший дар для любого, воспринятый как данность, и некоторыми даже отверженный, как когда-то андерсеновский Свинопас принцессой, но ведь все мы помним конец этой истории.
А вы мне тут о «нравственности »…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-23 03:27:28
Переглядів сторінки твору 1120
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2011.12.22 21:09
Автор у цю хвилину відсутній