ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Погорецький (1967) /
Рецензії
«Ліри високої сонячний лан»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«Ліри високої сонячний лан»
Євген Баран
«Ліри високої сонячний лан»
Володимир Погорецький. Шураві: Поезії. – Тернопіль: Астон, 2010. – 80 с.
Володимир Погорецький з авторів, які кожною новою поетичною збіркою стверджують індивідуальне творче зростання. Бо ніхто би не впізнав у дебютній поетичній книжечці 1994 року сьогоднішнього поета, за винятком наскрізних ліричних «нут», з яких ще можна було говорити, і то з великими застереженнями, про творчий потенціял цього автора. Наскрізний ліризм і сьогодні залишається головною творчою рисою Погорецького-поета. І ця наскрізна лагідність, пастельність кольорів, легкість поетичного настрою є визначальними у творчому обличчі автора. Це при тому, що суспільні настрої, соціяльний викривальний контекст, але без тієї журналістської прямолінійности, теж присутні у його віршах. Володимир Погорецький вдало поєднав у своєму поетичному досвіді дві «нути»: ліричну і соціяльну, при цьому залишаючись в рамцях естетичного:
Ліри високої сонячний лан,
Космос поезії в зливі світанків.
Пісня блукає і б’ється до ран,
Виткана з ніжних серпанків.
Вітер густий задрімав у житах,
Пам’ять воскресла ще зрана.
Йду по життю, мов замислений птах, -
Ятріє задавнена рана.
Що ж до мотивів, то вони окреслені у передмові Ігоря Павлюка («Слово про друга»): Бог, кохання, природа, війна. Я б додав сюди ще вірші соціяльно-суспільної напруги.
Одним з наскрізних мотивів лірики Володимира Погорецького є мотив афганської війни. Нічого дивного: сам автор відбув в Афганістані в 1985-1987 роках, як кажуть, «від дзвінка до дзвінка», мав поранення, контузію. Афганістан для Погорецького – його кара і мука, він і досі відлунює в житті поета. Навіть назва збірки «Шураві» – так називали афганці радянських солдатів - підкреслює авторську «залежність» від тієї непотрібної війни. В одному з віршів, присвячених ще одному колишньому «афганцю» Василеві Слапчуку Погорецький так згадує ті події:
В пелюстя трун закуталась війна,
Кидає небо блискавиці в очі
І зазирає смерть у пащу ночі...
Цю чашу смутку випили до дна
З тобою ми, Василю, куцим літом...
А в двох інших віршах афганської тематики звучить авторське визнання: «Афган пече – сволота...»; «Та Афган не міліє в мені»...
У віршах соціяльно-суспільної тематики автор не подає конкретних подій, він витворює загальний настрій тривоги, болю, внутрішнього (не розчарування, ні!) переживання за долю своєї Вітчизни:
Тризубець беззубий в кокарді
Плететься, як лох в ар’єргарді,
Віншуючи день домовин.
І гени зів’яли на мливо, -
На серці не сумно, а сиво, -
Що там зацвітає полин.
(«Вже сон проступає на вікнах»)
Найорганічніший Володимир Погорецький у ліричних віршах (інтимній ліриці, пейзажних замальовках): у них багато світла, сонця, ніжності, тепла. Саме з цих віршів стає зрозумілим, що громадянська твердість і чіткість, яка є у поета, своїм корінням сягає афганського воєнного котла («Афганський синдром», так називалася автобіографічна повість Володимира Погорецького). Поет свідомий того, що слово є відповідальністю і зброєю, і він готовий служити поезії як її вірний і відданий солдат.
Поетична мова Володимира Погорецького на перший погляд проста, без засилля метафор, інтелектуально-філологічної гри. Але це видимість простоти: за кожним словом, кожним образом, кожною картиною чи настроєм лежить індивідуальний досвід, заагажований в регіональний ландшафт (рідне село поета Полівці, Чортків), який вписаний в загальноукраїнський («квітне сивий Борисфен») і є важливою складовою космічного універсального буття («У всьому є початок і кінець... // Спинився світ перед порогом бунту»). І завжди, у цій видимій простоті несподівано зринає образ, метафора, яка перетворює невибагливу візуальну картину в універсальний ключ розуміння і сприйняття/прийняття світу.
Поетична збірка Володимира Погорецького «Шураві» засвідчує індивідуальний авторський прорив до слова, яке здобувається творчої зрілости і чіткости. А це означає, що Володимир Погорецький стає в ряд поетів, які заслуговують, аби до їхнього слова прислухалися. І не просто прислухалися, а слухали їх і чули.
«Ліри високої сонячний лан»
Володимир Погорецький. Шураві: Поезії. – Тернопіль: Астон, 2010. – 80 с.
Володимир Погорецький з авторів, які кожною новою поетичною збіркою стверджують індивідуальне творче зростання. Бо ніхто би не впізнав у дебютній поетичній книжечці 1994 року сьогоднішнього поета, за винятком наскрізних ліричних «нут», з яких ще можна було говорити, і то з великими застереженнями, про творчий потенціял цього автора. Наскрізний ліризм і сьогодні залишається головною творчою рисою Погорецького-поета. І ця наскрізна лагідність, пастельність кольорів, легкість поетичного настрою є визначальними у творчому обличчі автора. Це при тому, що суспільні настрої, соціяльний викривальний контекст, але без тієї журналістської прямолінійности, теж присутні у його віршах. Володимир Погорецький вдало поєднав у своєму поетичному досвіді дві «нути»: ліричну і соціяльну, при цьому залишаючись в рамцях естетичного:
Ліри високої сонячний лан,
Космос поезії в зливі світанків.
Пісня блукає і б’ється до ран,
Виткана з ніжних серпанків.
Вітер густий задрімав у житах,
Пам’ять воскресла ще зрана.
Йду по життю, мов замислений птах, -
Ятріє задавнена рана.
Що ж до мотивів, то вони окреслені у передмові Ігоря Павлюка («Слово про друга»): Бог, кохання, природа, війна. Я б додав сюди ще вірші соціяльно-суспільної напруги.
Одним з наскрізних мотивів лірики Володимира Погорецького є мотив афганської війни. Нічого дивного: сам автор відбув в Афганістані в 1985-1987 роках, як кажуть, «від дзвінка до дзвінка», мав поранення, контузію. Афганістан для Погорецького – його кара і мука, він і досі відлунює в житті поета. Навіть назва збірки «Шураві» – так називали афганці радянських солдатів - підкреслює авторську «залежність» від тієї непотрібної війни. В одному з віршів, присвячених ще одному колишньому «афганцю» Василеві Слапчуку Погорецький так згадує ті події:
В пелюстя трун закуталась війна,
Кидає небо блискавиці в очі
І зазирає смерть у пащу ночі...
Цю чашу смутку випили до дна
З тобою ми, Василю, куцим літом...
А в двох інших віршах афганської тематики звучить авторське визнання: «Афган пече – сволота...»; «Та Афган не міліє в мені»...
У віршах соціяльно-суспільної тематики автор не подає конкретних подій, він витворює загальний настрій тривоги, болю, внутрішнього (не розчарування, ні!) переживання за долю своєї Вітчизни:
Тризубець беззубий в кокарді
Плететься, як лох в ар’єргарді,
Віншуючи день домовин.
І гени зів’яли на мливо, -
На серці не сумно, а сиво, -
Що там зацвітає полин.
(«Вже сон проступає на вікнах»)
Найорганічніший Володимир Погорецький у ліричних віршах (інтимній ліриці, пейзажних замальовках): у них багато світла, сонця, ніжності, тепла. Саме з цих віршів стає зрозумілим, що громадянська твердість і чіткість, яка є у поета, своїм корінням сягає афганського воєнного котла («Афганський синдром», так називалася автобіографічна повість Володимира Погорецького). Поет свідомий того, що слово є відповідальністю і зброєю, і він готовий служити поезії як її вірний і відданий солдат.
Поетична мова Володимира Погорецького на перший погляд проста, без засилля метафор, інтелектуально-філологічної гри. Але це видимість простоти: за кожним словом, кожним образом, кожною картиною чи настроєм лежить індивідуальний досвід, заагажований в регіональний ландшафт (рідне село поета Полівці, Чортків), який вписаний в загальноукраїнський («квітне сивий Борисфен») і є важливою складовою космічного універсального буття («У всьому є початок і кінець... // Спинився світ перед порогом бунту»). І завжди, у цій видимій простоті несподівано зринає образ, метафора, яка перетворює невибагливу візуальну картину в універсальний ключ розуміння і сприйняття/прийняття світу.
Поетична збірка Володимира Погорецького «Шураві» засвідчує індивідуальний авторський прорив до слова, яке здобувається творчої зрілости і чіткости. А це означає, що Володимир Погорецький стає в ряд поетів, які заслуговують, аби до їхнього слова прислухалися. І не просто прислухалися, а слухали їх і чули.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію