ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Кава з червоним відблиском
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кава з червоним відблиском
Поет прилетів з Києва до Єревана у відрядження вночі. Прилетів уперше на велетенському аеробусі ІЛ–86. Двадцять стюардес, що сновигали проходами між пасажирськими кріслами, нагадували бджілок у вулику, а пасажири (їх було близько трьох сотень) – трутнів. Вони блаженно відпочивали, майже лежачи, на зручних сидіннях. Поетові забаглося скуштувати кави. На жаль, йому, перепросивши, запропонували лише чай. «Неподобство», – подумав Поет. Його тішило лише те, що тривалість польоту – всього одна година. До того ж, Поет був начуваний про знамениту вірменську каву і вишукані методи її приготування. Тому, заспокоївшись, він відмовився від чаю. Рої його думок метеоритами обганяли літак і падали вниз – у древнє і чудове місто...
Готель-гуртожиток відомого у колишньому Союзі підприємства «Луйс» зустрів гостя чорнотою вікон. Як виявилося згодом, за розпорядженням дирекції вечорами з метою економії електроенергії вимикали світло. Давня двоповерхова будівля готелю (з рожевого туфа) у крижано-холодному світлі місяця нагадувала замок чи фортецю, де, можливо, живуть миші, змії і сови, а ще – привиди. На поріжку готелю лежав кудлатий пес, який, гавкнувши один раз, відійшов убік і боязко дивився на незнайомця. Перше моторошне враження зникло враз, коли Поет, відчинивши двері, побачив дівчину – адміністратора готелю. Вона читала книгу при свічках. Молода, тендітна, симпатична, чорнява, окаста. Великі чорні вуглинки-жаринки очиць ховалися за довгими віями. Файна червона сукня з легенького шовку у тремтливому м’якому світлі набирала відтінків гранатового і червінькового.
«Я знаю і чекаю. Мене попередили, що ви прилітаєте пізно... Нікогісінько немає... Ви – один на двадцять кімнат... Вибирайте», – мовила дівчина. І, не даючи Поетові отямитись, втаємничено продовжила: «Якщо ви не полінуєтесь і покрутите ручний кавовий млин (бо мені це не в силу), – то я приготую смачну каву за своїм рецептом. І ми зможемо скуштувати її на веранді при місячному світлі...» Унікально!!! Поет бурхливо зрадів.
Усередині великого і важкого бронзового млина з красивими різьбленими візерунками щось лускало, хрокало і шаруділо. Видавалось, що це не шмат металу, а жива, одухотворена істота. Поет немовби відчував своїми долонями приємне тепло невідомого божества. На душі ставало так тепло, що передати неможливо...
Турка з червоної міді, вкритої срібним припоєм, мала приклепану рухому кришечку, з-під якої линув, розносився і затоплював все довкола казковий аромат. Дівчина пила каву маленькими ковточками, мовчки, опустивши повіки. Її губи боязко і водночас пожадливо торкалися філіжанки. Неймовірно, але для Поета чомусь саме ця кава здавалася найсмачнішою і через багато років...
Придбавши квитка на зворотний рейс, Поет спробував придбати на ринку посрібнену турку. На жаль, грошей у нього не вистачило. Хоча вибір був великий. Удома серед ночі його розбудило валування собаки, тінь-привид якого виднівся у місячному світлі. Згадався Єреван... Механічно, рухами радше рефлекторними, ніж емоційно-усвідомленими, сонний Поет заварював каву у керамічній турці. Червона обвідка на глазурі кераміки нагадувала йому виріз сукні на довгій красивій шиї...
2010
Готель-гуртожиток відомого у колишньому Союзі підприємства «Луйс» зустрів гостя чорнотою вікон. Як виявилося згодом, за розпорядженням дирекції вечорами з метою економії електроенергії вимикали світло. Давня двоповерхова будівля готелю (з рожевого туфа) у крижано-холодному світлі місяця нагадувала замок чи фортецю, де, можливо, живуть миші, змії і сови, а ще – привиди. На поріжку готелю лежав кудлатий пес, який, гавкнувши один раз, відійшов убік і боязко дивився на незнайомця. Перше моторошне враження зникло враз, коли Поет, відчинивши двері, побачив дівчину – адміністратора готелю. Вона читала книгу при свічках. Молода, тендітна, симпатична, чорнява, окаста. Великі чорні вуглинки-жаринки очиць ховалися за довгими віями. Файна червона сукня з легенького шовку у тремтливому м’якому світлі набирала відтінків гранатового і червінькового.
«Я знаю і чекаю. Мене попередили, що ви прилітаєте пізно... Нікогісінько немає... Ви – один на двадцять кімнат... Вибирайте», – мовила дівчина. І, не даючи Поетові отямитись, втаємничено продовжила: «Якщо ви не полінуєтесь і покрутите ручний кавовий млин (бо мені це не в силу), – то я приготую смачну каву за своїм рецептом. І ми зможемо скуштувати її на веранді при місячному світлі...» Унікально!!! Поет бурхливо зрадів.
Усередині великого і важкого бронзового млина з красивими різьбленими візерунками щось лускало, хрокало і шаруділо. Видавалось, що це не шмат металу, а жива, одухотворена істота. Поет немовби відчував своїми долонями приємне тепло невідомого божества. На душі ставало так тепло, що передати неможливо...
Турка з червоної міді, вкритої срібним припоєм, мала приклепану рухому кришечку, з-під якої линув, розносився і затоплював все довкола казковий аромат. Дівчина пила каву маленькими ковточками, мовчки, опустивши повіки. Її губи боязко і водночас пожадливо торкалися філіжанки. Неймовірно, але для Поета чомусь саме ця кава здавалася найсмачнішою і через багато років...
Придбавши квитка на зворотний рейс, Поет спробував придбати на ринку посрібнену турку. На жаль, грошей у нього не вистачило. Хоча вибір був великий. Удома серед ночі його розбудило валування собаки, тінь-привид якого виднівся у місячному світлі. Згадався Єреван... Механічно, рухами радше рефлекторними, ніж емоційно-усвідомленими, сонний Поет заварював каву у керамічній турці. Червона обвідка на глазурі кераміки нагадувала йому виріз сукні на довгій красивій шиї...
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію