ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
14:18
Навчи мене, моє Крислате Древо,
висотувати з бездни цятку тверді
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,
як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –
висотувати з бездни цятку тверді
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,
як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –
2024.05.29
09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
2024.05.29
07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
2024.05.29
07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
2024.05.29
04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чужа Каршневич (1991) /
Проза
...про зламані мрії...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
...про зламані мрії...
Сьогодні був дощ…та і був собі, вона сиділа з великим горнятком дуже міцної кави і дивилась на таку похмуру весну…сиділа на балконі, вкрита коцом, трошки замерзла, але то пусте…було приємно побути одній, зважаючи на ту опіку, яка її постійно оточувала…
…думала про купу справ, які так хотілося зробити, і ніхто не знав, що кожен вечір вона, коли вже всі йдуть спати, з-за дивану витягує зошит, в якому записує все, що ще колись мусить зробити….скоро вже майже рік, як вона не може ходити, стала нерозлучна з інвалідним кріслом…дурний нещасний випадок перекреслив половину життя, мрій, надій…планів…
…але сьогодні вона намагалась знайти причину, чи варто мучити тих людей, що тримала біля себе, ті що постійно її жаліли, опікувались нею… Так їй було іноді соромно, за те, що вона така, що так сталось, що якесь створіння напилось, і вирішило, що впорається з керуванням…а все закінчилось так…тим, що вона більше не може бути сама…фізично не може..
Ще до того всього їм обом було по сімнадцять, за три роки разом встигли розпланувати половину життя, вибрали навчальні заклади, навіть вирішили жити разом…як про них говорили, що таке кохання траплялось на мільйон…
…от і в певний час все обірвалось, потім більше ніж пів року проведеного в різноманітних медичних закладах…і от нарешті вдома, а нічого доброго не відбулось, від повернення додому ноги не почали бути сильнішими, чи щось відчувати, а гниття в «рідних стінах» було схоже на сумний повтор одного і того ж дня…
…він завжди був поруч…реанімація…терапія, тепер дім, приходив настільки часто, на скільки виходило, але тепер скоріше з відчуття обов’язку, ніж безмежної любов…та і виїхав в інше місто. На навчання… А вона картала себе думками, чи варто продовжувати те, що вже і так давно згоріло…
Коли він в ту суботу приїхав додому, лишив речі, і пішов до неї, він вже тоді знав, що сьогодні він лишить її…пропала та життєрадісність в очах тої, що колись йому снилась по ночах, пропала така ясна усмішка з прекрасного обличчя, пропала душа, залишилось всього кволе тільце, котре вже переставало хотіти жити…
…вона вже три місяці ходила на реабілітацію, коли лікарі не давали ніяких гарантій, то вона собі все одно пообіцяла, що хоч постарається виправити це все…а не вийде…то так вже і бути…
В той день ніхто не міг її відвезти, батьки були заняті, і вона попросила його, їхати було доволі далеко, і він залишився на сеанс, щоб потім ще раз не їхати…
…коли він побачив, як виростають крила у тої, котра хапаючись за всі соломинки стає з інвалідного крісла, коли від занять і вправ терпить пекельний біль, заради того щоб зробити хоча б один крок…побачив, як на її ясному обличчі виступають найгіркіші сльози, бо біль вже настільки нестерпний, але вона не здається, не каже «досить», вона вірить в життя…вона вірить в себе…
…після того дня, і всього побаченого, він зрозумів, що його маленька дівчинка нікуди не поділась, вона просто старанно працює над тим, щоб ще колись дарувати свою усмішку і босими ніжками відчувати ранкову росу…
…думала про купу справ, які так хотілося зробити, і ніхто не знав, що кожен вечір вона, коли вже всі йдуть спати, з-за дивану витягує зошит, в якому записує все, що ще колись мусить зробити….скоро вже майже рік, як вона не може ходити, стала нерозлучна з інвалідним кріслом…дурний нещасний випадок перекреслив половину життя, мрій, надій…планів…
…але сьогодні вона намагалась знайти причину, чи варто мучити тих людей, що тримала біля себе, ті що постійно її жаліли, опікувались нею… Так їй було іноді соромно, за те, що вона така, що так сталось, що якесь створіння напилось, і вирішило, що впорається з керуванням…а все закінчилось так…тим, що вона більше не може бути сама…фізично не може..
Ще до того всього їм обом було по сімнадцять, за три роки разом встигли розпланувати половину життя, вибрали навчальні заклади, навіть вирішили жити разом…як про них говорили, що таке кохання траплялось на мільйон…
…от і в певний час все обірвалось, потім більше ніж пів року проведеного в різноманітних медичних закладах…і от нарешті вдома, а нічого доброго не відбулось, від повернення додому ноги не почали бути сильнішими, чи щось відчувати, а гниття в «рідних стінах» було схоже на сумний повтор одного і того ж дня…
…він завжди був поруч…реанімація…терапія, тепер дім, приходив настільки часто, на скільки виходило, але тепер скоріше з відчуття обов’язку, ніж безмежної любов…та і виїхав в інше місто. На навчання… А вона картала себе думками, чи варто продовжувати те, що вже і так давно згоріло…
Коли він в ту суботу приїхав додому, лишив речі, і пішов до неї, він вже тоді знав, що сьогодні він лишить її…пропала та життєрадісність в очах тої, що колись йому снилась по ночах, пропала така ясна усмішка з прекрасного обличчя, пропала душа, залишилось всього кволе тільце, котре вже переставало хотіти жити…
…вона вже три місяці ходила на реабілітацію, коли лікарі не давали ніяких гарантій, то вона собі все одно пообіцяла, що хоч постарається виправити це все…а не вийде…то так вже і бути…
В той день ніхто не міг її відвезти, батьки були заняті, і вона попросила його, їхати було доволі далеко, і він залишився на сеанс, щоб потім ще раз не їхати…
…коли він побачив, як виростають крила у тої, котра хапаючись за всі соломинки стає з інвалідного крісла, коли від занять і вправ терпить пекельний біль, заради того щоб зробити хоча б один крок…побачив, як на її ясному обличчі виступають найгіркіші сльози, бо біль вже настільки нестерпний, але вона не здається, не каже «досить», вона вірить в життя…вона вірить в себе…
…після того дня, і всього побаченого, він зрозумів, що його маленька дівчинка нікуди не поділась, вона просто старанно працює над тим, щоб ще колись дарувати свою усмішку і босими ніжками відчувати ранкову росу…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію