ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ФІГЛЯР
– Не буйтеса, мой... Ото я – уйко Феріщак!
Жінки повертались, проклинаючи його від землі й листу до неба й всіх святих. А йому байдуже, качається по землі, тримаючись за живіт зі сміху. Багато разів траплялося й таке, що бажаючи обдурити інших, вуйко Феріщак обдурював самого себе.
Так, побачивши одного разу у корчмі чоловіка із сусіднього села, вуйко Феріщак зрадів, що має з ким пожартувати. Підійшов до того й запропонував:
– Мой.., якщо ти угадаєш як моюй Марії імня, я дам тобі дві галби пива, не угадаєш – ти заплатиш мені одну!
– Марія, – відповідає той.
– Як в біса ти угадав? Мой, ти познаєш мою жону! – промовив сердито, вуйко Феріщак, але за пиво все-таки заплатив.
А іншим разом зустрічає Петра Косована з другого краю села й радісно питає:
– Мой, Петре, якщо угадаєш, кілько поросят мала моя ґилла1, то усі дев’ять – твої!
– Дев’ять! – відповідає Косован.
– Мой, ти дес дочувса та хотів мене обдурити, чорт би тебе забрав! – обурився вуйко Феріщак.
Якось зовсім не пощастило вуйку Феріщаку. Хотів налякати вівчарів, що, нібито, поблизу отари – вовк. Він почав вити по-вовчому. Але один із вівчарів помітив, як вуйко Феріщак ховався в кущах і нацькував собак, ті подерли йому гачі, а один з них вкусив вуйка за зад. Ледве добрався бідний Феріщак з опухлим задом аж на Коштіль до лікаря Кермеші. Лікар зробив йому укол, намастив рану якоюсь маззю та й питає:
– Як то сталося, вуйку?
– Та так, паночку, сталоса... як коли би ви, пане дохторе, пес – та га-р-р мене за гузицю...
Чого тільки не траплялося вуйкові Феріщаку! Одного разу упав бідний з черешні і зламав собі руку аж у двох місцях.
Повернувся вуйко Феріщак з лікарні із Сігету з рукою в гіпсі. Рука болить, вуйко лиш йойкає, не знає, що з нею робити, а то якраз похорон у сусідів – ховають стару Костиху. Як не піти та не провести сусідку у вічну подорож? Обвив руку білим чіноватим рушником та пішов на похорон.
Став спереду біля дяка й, тримаючи капелюха в здоровій руці, хрестився, як міг, а покалічену руку ховав то попереду себе, то позаду так, щоби, не дай Бог, хтось не вразив її. Та на похороні, як на похороні – людей багато, все хочуть знати, все хочуть бачити. А до того ще й священик почав кадити навколо труни – кадильниця летить прямо на завиту в рушник руку. З переляку Феріщак як заволає:
– Дивіться, отче, не вразіть, бо чорт вас забере!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ФІГЛЯР
Такого фіґляра, як вуйко Михайло Феріщак на все село не було. Він завжди видумував всілякі фіглі й жарти, а найбільше радів, коли йому вдавалося когось обдурити. Та понад усе любив вуйко Феріщак лякати у лісі жінок, котрі ходили туди по гриби та малину. Притаївшись у чагарнику, ламав сухі хворостини і моркав, як ведмідь, а коли перелякані жінки починали втікати з криком й плачем, він виходив зі своєї схованки та гойкав за ними:
– Не буйтеса, мой... Ото я – уйко Феріщак!
Жінки повертались, проклинаючи його від землі й листу до неба й всіх святих. А йому байдуже, качається по землі, тримаючись за живіт зі сміху. Багато разів траплялося й таке, що бажаючи обдурити інших, вуйко Феріщак обдурював самого себе.
Так, побачивши одного разу у корчмі чоловіка із сусіднього села, вуйко Феріщак зрадів, що має з ким пожартувати. Підійшов до того й запропонував:
– Мой.., якщо ти угадаєш як моюй Марії імня, я дам тобі дві галби пива, не угадаєш – ти заплатиш мені одну!
– Марія, – відповідає той.
– Як в біса ти угадав? Мой, ти познаєш мою жону! – промовив сердито, вуйко Феріщак, але за пиво все-таки заплатив.
А іншим разом зустрічає Петра Косована з другого краю села й радісно питає:
– Мой, Петре, якщо угадаєш, кілько поросят мала моя ґилла1, то усі дев’ять – твої!
– Дев’ять! – відповідає Косован.
– Мой, ти дес дочувса та хотів мене обдурити, чорт би тебе забрав! – обурився вуйко Феріщак.
Якось зовсім не пощастило вуйку Феріщаку. Хотів налякати вівчарів, що, нібито, поблизу отари – вовк. Він почав вити по-вовчому. Але один із вівчарів помітив, як вуйко Феріщак ховався в кущах і нацькував собак, ті подерли йому гачі, а один з них вкусив вуйка за зад. Ледве добрався бідний Феріщак з опухлим задом аж на Коштіль до лікаря Кермеші. Лікар зробив йому укол, намастив рану якоюсь маззю та й питає:
– Як то сталося, вуйку?
– Та так, паночку, сталоса... як коли би ви, пане дохторе, пес – та га-р-р мене за гузицю...
Чого тільки не траплялося вуйкові Феріщаку! Одного разу упав бідний з черешні і зламав собі руку аж у двох місцях.
Повернувся вуйко Феріщак з лікарні із Сігету з рукою в гіпсі. Рука болить, вуйко лиш йойкає, не знає, що з нею робити, а то якраз похорон у сусідів – ховають стару Костиху. Як не піти та не провести сусідку у вічну подорож? Обвив руку білим чіноватим рушником та пішов на похорон.
Став спереду біля дяка й, тримаючи капелюха в здоровій руці, хрестився, як міг, а покалічену руку ховав то попереду себе, то позаду так, щоби, не дай Бог, хтось не вразив її. Та на похороні, як на похороні – людей багато, все хочуть знати, все хочуть бачити. А до того ще й священик почав кадити навколо труни – кадильниця летить прямо на завиту в рушник руку. З переляку Феріщак як заволає:
– Дивіться, отче, не вразіть, бо чорт вас забере!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"СМІШНІ ПРИГОДИ ВУЙКА ФЕРІЩАКА. ПРОДАЖ КОЗИ"
• Перейти на сторінку •
"ЯК Я ХОТIВ ПОКУМАТИСЯ З ПАНОМ ДЕПУТАТОМ"
• Перейти на сторінку •
"ЯК Я ХОТIВ ПОКУМАТИСЯ З ПАНОМ ДЕПУТАТОМ"
Про публікацію