ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
2024.05.29
00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
В готелі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В готелі
(Напівигадане)
Грицько Плитка та Федько Кицька були такими добрими друзями, що й не говоріть!
Один без іншого до корчмини не зайде, чарочку не вип’є, ціґаретлик1 не скурить, а щоб піти в бутин, чи на ярмарок, й мови не може бути. Не дай, Боже, такого!
Буває мовить Плитчиха до чоловіка: «Час би, Грицьку, чуприк в лазу скосити», а він: «Треба порадитися з Федьком». Або питає Кициха Федька: «Чи не пора б горівку зварити?», а він: «Треба запитати Грицька». Про це знали всі односельчани, і ніхто вже й не дивувася з тої дружби. Люди часто говорили: «Який Грицько, такий Федько, одним ситом сіяні». А їм байдуже до людей.
Та одного разу Грицько з Федьком попали у велику халепу. Пішли собі на ярмарок до Сигота не купити, не продати, а просто так, як всі порядні ґазди, дізнатись на чім світ стоїть. Пошпацірували собі ярмарком, пообзирали, порозпитували, повислуховували і гай-да на мошинку2, але коли доходили до станції, клятий кологуз3 «Фі-і-і-у-у-у, Фіу» у фівкало – і тільки хмара диму за ним.
– Но што тепер ме? – почухав потилицю Плитка.
– Та што ме?.. Пушла та пушла, утратилис’мо та утратили, не утратилис’мо маму! – підбадьорив його Кицька.
– Тепер переночуємо в бохтарні4.
– Та хіба ми жебраки! – несамовито скрикнув Кицька. – Та ми ж веледні ґазди в Роні, хіба Мішко Ігнату та Олека Ковдан над нами. Переночуємо в готелі!
В готелі, то в готелі, що мав робити Плитка?.. Рушив за цімбором, що правда – то правда, вони – ґазди неабиякі, і грошей набитий черес, але спати в готелі...
В Плитки тільки мороз спиною побіг.
– Што чісто та чісто! – здивувася Кицька, коли увійшли в номер.
– Таку красу ні в дохтора Онтія не видів’єм, ні не баную за п’ятдесятков, – додав Плитка.
– Коли так, то не будемо насухо сидіти, як пні, я йду та куплю доброї ковбаски, горівки та пива, а ти пантруй аби ніхто туй не олягса.
Та коли Кицька повернувся, Плитку ніби мітлов змело зі світу.
– Грицю! – гойкнув Кицька.
– Тихо, Фе! – почулося з-під ліжка.
– А тебе який біс там заніс? – здивувався Кицька.
– Ой, Федьку, добре що тя пустили, – зрадів Плитка, вилазячи з-під ліжка.
– Хто? – здивувався Кицька.
– Як хто? Оті з граблями.
– Що ти там верзеш?
– Та коли ти вийшов, ось там, на той дах виліз один пан з великими граблями в руці і почав роздивлятися та крутити тими граблями на всі боки, а далі кричить: «Ловіть мадярів!», а з хати хтось у відповідь: «Закрути трохи на ліво, може трафимо на українці!». Пан крутить вліво, крутить вправо, а той з хати: «Готово, перший у наших руках!», тоді пан до того: «Десь поблизу буде й другий, я ще покручу, а ви ловіть!». Я коли почув, Фе, що ти у їхніх руках, то – «шубоус» під ліжко.
– Што би се означало, Грицьку? – почухав поти-лицю Кицька.
– Йой, не знаю, Федьку, але не треба було нам поміж пани лізти.
– Та чорт їх знав! Видно, не до нас тут, але, поки ще ми цілі, шуруймо на бохтарню!
1 Ціґаретлик – цигарка.
2 Мошинка – дрезина.
3 Кологуз – механік локомотива.
4 Бохтарня – залізнична станція.
2009 р.
Грицько Плитка та Федько Кицька були такими добрими друзями, що й не говоріть!
Один без іншого до корчмини не зайде, чарочку не вип’є, ціґаретлик1 не скурить, а щоб піти в бутин, чи на ярмарок, й мови не може бути. Не дай, Боже, такого!
Буває мовить Плитчиха до чоловіка: «Час би, Грицьку, чуприк в лазу скосити», а він: «Треба порадитися з Федьком». Або питає Кициха Федька: «Чи не пора б горівку зварити?», а він: «Треба запитати Грицька». Про це знали всі односельчани, і ніхто вже й не дивувася з тої дружби. Люди часто говорили: «Який Грицько, такий Федько, одним ситом сіяні». А їм байдуже до людей.
Та одного разу Грицько з Федьком попали у велику халепу. Пішли собі на ярмарок до Сигота не купити, не продати, а просто так, як всі порядні ґазди, дізнатись на чім світ стоїть. Пошпацірували собі ярмарком, пообзирали, порозпитували, повислуховували і гай-да на мошинку2, але коли доходили до станції, клятий кологуз3 «Фі-і-і-у-у-у, Фіу» у фівкало – і тільки хмара диму за ним.
– Но што тепер ме? – почухав потилицю Плитка.
– Та што ме?.. Пушла та пушла, утратилис’мо та утратили, не утратилис’мо маму! – підбадьорив його Кицька.
– Тепер переночуємо в бохтарні4.
– Та хіба ми жебраки! – несамовито скрикнув Кицька. – Та ми ж веледні ґазди в Роні, хіба Мішко Ігнату та Олека Ковдан над нами. Переночуємо в готелі!
В готелі, то в готелі, що мав робити Плитка?.. Рушив за цімбором, що правда – то правда, вони – ґазди неабиякі, і грошей набитий черес, але спати в готелі...
В Плитки тільки мороз спиною побіг.
– Што чісто та чісто! – здивувася Кицька, коли увійшли в номер.
– Таку красу ні в дохтора Онтія не видів’єм, ні не баную за п’ятдесятков, – додав Плитка.
– Коли так, то не будемо насухо сидіти, як пні, я йду та куплю доброї ковбаски, горівки та пива, а ти пантруй аби ніхто туй не олягса.
Та коли Кицька повернувся, Плитку ніби мітлов змело зі світу.
– Грицю! – гойкнув Кицька.
– Тихо, Фе! – почулося з-під ліжка.
– А тебе який біс там заніс? – здивувався Кицька.
– Ой, Федьку, добре що тя пустили, – зрадів Плитка, вилазячи з-під ліжка.
– Хто? – здивувався Кицька.
– Як хто? Оті з граблями.
– Що ти там верзеш?
– Та коли ти вийшов, ось там, на той дах виліз один пан з великими граблями в руці і почав роздивлятися та крутити тими граблями на всі боки, а далі кричить: «Ловіть мадярів!», а з хати хтось у відповідь: «Закрути трохи на ліво, може трафимо на українці!». Пан крутить вліво, крутить вправо, а той з хати: «Готово, перший у наших руках!», тоді пан до того: «Десь поблизу буде й другий, я ще покручу, а ви ловіть!». Я коли почув, Фе, що ти у їхніх руках, то – «шубоус» під ліжко.
– Што би се означало, Грицьку? – почухав поти-лицю Кицька.
– Йой, не знаю, Федьку, але не треба було нам поміж пани лізти.
– Та чорт їх знав! Видно, не до нас тут, але, поки ще ми цілі, шуруймо на бохтарню!
1 Ціґаретлик – цигарка.
2 Мошинка – дрезина.
3 Кологуз – механік локомотива.
4 Бохтарня – залізнична станція.
2009 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію