ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.05.29 00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -

Однакового сірого відтінку.

Ілахім Поет
2024.05.29 00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди

Володимир Каразуб
2024.05.28 18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,

Та для неї — світ заходиться радістю...

Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...

Це тобі набридли поети та романтизм...

Шон Маклех
2024.05.28 17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.

Олександр Сушко
2024.05.28 14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.

У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!

Тетяна Левицька
2024.05.28 12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.

Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани

Юрій Гундарєв
2024.05.28 11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!


Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі

Іван Потьомкін
2024.05.28 10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д

Микола Соболь
2024.05.28 10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине

Світлана Пирогова
2024.05.28 08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.

Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,

Віктор Кучерук
2024.05.28 05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.

Ілахім Поет
2024.05.28 00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…

Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з

Артур Курдіновський
2024.05.28 00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п

Ісая Мирянин
2024.05.27 23:44
   Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю

Хельґі Йогансен
2024.05.27 19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"

Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.

Ярослав Чорногуз
2024.05.27 18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.

Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ісая Мирянин
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Михайло Гафія Трайста (1965) / Проза

 Різдвяна молитва

– Бо’родице Діво Мати, Чиста-Пречиста Непорочна Маріє! – молився на колінах, з руками простягнутими до ікони, вуйко Феріщак. – Наведи стару на добрий розум та мудрі поступки, най покладе на стул, аж не літерку, то хоть пулітерку. Закориласа стара чакля та не даст, примха би єй стерла!...
– Дивиса сама, Мамко Божа, усього доста на столі, як у Мішка Ігнатового: і гриблянка з тов-сто-коренків, сам їх назбирав, аж на Шведуку ходив за ними, мало ня пси Товканові не роздер-ли, вовча би їх загризла, бо наплодив їх цілий ботей, і фасу-лі з часником, і капуста варена, і буб із сливами, і цибуль смажених, і ріпка бобком, ще й келюха єм роздобув з ораки1, дивиса Мамко Божа, і галушок з горіхами та й фанки нулашної2 спекла стара, дай юй, Боже, здоровля, што чемна, то чемна, але пулітерку на стул не покладе, фрас би єй потер із чародієв, закориласа та й ґата!.. – продовжував вуйко благати Божу Матір, яка тримала дитятко на руках і, нібито хитро посміхаючись, поглядала то на накритий різдвяними стравами стіл, то на простерті руки вуйка.
Чарівна усмішка Святої підбадьорювала вуйка, нібито запевняла, що виконає його прохання і стара змилується та покладе на стіл півлітрову пляшку горівки. Тоді він підвищив голос і зі всієї душі продовжував:
– Раз на гуд Руздвяний вечур, Бо’родице! Раз на гуд, Мамко, ти єси нам Спаса родила, як то може бути, Мамко Чиста-Пречиста, Непорочна Діво Маріє, аби без горівки святкувати? Та ні колядку насухо не заколядуєш! Змилуйса, Мамко, аж не літерку, та хоть пулітерку, аж не тої з довгих осінних, то хоть тої літньої закуреної з дрисливок. Луципер би го у пеклі закурював із Бабичарем так, як мені закурив горівчину, а текла чиста, як сльоза, текла би з-пуд кождого каменя! – чемно перехрестився вуйко Феріщак. – Ми коли лутровали, кажу му: «Васи, дивиса, умий добре котел!», а ун: «Не учі мене, Міха!» – учів би сей діти на піч сра... «Хіба я раз мив котел, Міха?». Та дивиса з гордокакою як умив котел, мила би го Дрейка студеного!...
– Доганяє котел тиґани та оба на грани – налиґалиса оба з Бабичарем, як вепрі, та збавили горівку, а тепер всю біду розтерхує на того, – прошептала Гафія Феріщакова з-під сто-ла, куди заховалася з корчагою горівки, коли вуйко увійшов до великої кімнати молитися до Богородиці. – Чорт го заніс фікс, коли-м хотіла насипати у пулітерку, як бу увидів корчагу, то вже будь здоров... тилинкав бу дов завтри, бо доки са не налиґає, не годен го сперти ні дідько, усе би упив, пила би го п’явка! А такий добрий чоловік, як дарабка хліба, сліди му прихуд цуловати, не инше, але як фірітькне горівки, та прихуд ти го у банти вішати, – один лайдак та й ґата!
– Бо’родице Діво Мати, хіба то не гріх, коло таких грибку не мати аж не літерку, то хоть пулітерку, аж не тої з довгих осін-них, то хоть тої з дрисливок. Закориласа, як корец, та не даст проклята чакля, ґута би єй убила з помийнячков, дивиса й сама, Бо’родице, і наварила, і напекла, дай юй Боже здоровля, а за пулітерку колінкуй та молиса, колінковала би єй франца та короста з напастьов...
– Колінкуй, колінкуй та бий поклони, дурню сідий, коли ти вже Бог даст розуму?.. – шептала Гафія з-під стола.
– Хоть пулітер, Бо’родице, хоть пулітер, аж не літер, та аж не тої з осінних довгих, то хоть тої з дрисливок, што єй Бабичар...
– А фіртунку3 би ти не доста? – зацяворила тоненьким голосом стара з-під столу.
Почувши тоненький, мов дитячий, голос, вуйко Феріщак засторопів зі страху. Спочатку хотів тікати, але страх прикував його до підлоги, і наче Лотова жінка, перетворена в соляний стовп, випуливши очі на святу ікону, не міг продихнути.
Але нарешті, трохи-потрохи, страх почав зникати, і вуйко приходив до себе, поки не зрозумів усе. Тоді хитро посміхнувся, помахав пальцем на новонароджену Дитинку, яку тримала на руках Мати Божа, і ласкавим голосом промовив:
– Ти, ’сусику, ще маленький, не мішайса у діла старших, Бо’родиця знає, скільки треба дати...

1 Орака – бойня.
2 Нулашна (мука) – вищого сорту.
3 Фіртунка – чвертка.

2008 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2010-03-26 23:02:34
Переглядів сторінки твору 978
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.678 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.678 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми САТИРА Й ГУМОР
Автор востаннє на сайті 2014.11.28 06:18
Автор у цю хвилину відсутній