ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Світле майбутнє
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світле майбутнє
- Слухай, куме, а ти у світле майбутнє віриш? Ні? От і я не вірю. Не створені ми з тобою для такого дива. Ото як у приказці: « І хотів би в рай, так гріхи не пускають». Ну от сидимо ми тут за чаркою, і нам з тобою що? Нам з тобою добре. А от я додому прийду, жінка бурчатиме. Нє, ну я можу по дорозі їй щось там купити, піддобритись, так сказати. Не знаю тільки, під яку руку потраплю, бо як під гарячу, то і межі очі тим подарунком зарядить – тоді вона мені про те майбутнє такого наговорить, що й теперішньому нашому з тобою добру радий не буду. А навіть якщо змовчить, може, ще й подякує, поусміхається, так у глибині душі настрою доброго у неї все одно не буде. От і виходить, що мені без чарки сумно, бо що я за чоловік, коли з кумом одну-другу перехилити не можу, а їй навпаки. А у світлому майбутньому воно ж як? Там всім добре має бути.
А візьмемо, для прикладу, мою невістку. Ще та штучка, та син за неї горою, а я ж проти рідної крові не піду, подобається йому, то й добре. Так от, до чого це я? Минулого разу посиділи ми з тобою отак, я додому добряче піддатий повернувся. Онук до мене гратися лізе, а вона йому: «Не чіпай діда, дід п’яний.» Жінка моя приструнити її хотіла: - «Не кажи так на діда, можна ж сказати, що дідусь заморився, дітей же треба вчити старших поважати». Так знаєш, що та цяця відказала? П’яний, мовляв, і є п’яний, а не заморений, і дитина це бачить, а вона не збирається привчати свого сина п’яних поважати, бо тоді той, коли виросте, сам за чарку хапатись почне. Я спочатку образився, а потім думаю: «Це ж вона світле майбутнє свого сина захищає, за кращу долю мого онука зі мною ж і бореться». Та хіба ж я ворог своєму онукові, хіба ж я сам не хочу, щоб його майбутнє світлим було? А виходить, що ворог, і звичай старших поважати – не такий вже й добрий, коли він проти світлого майбутнього онуків йде.
Нас завжди привчали звичаї поважати, а вона якась не така, не наша. От, приміром, вони до нас з сином у гості приходять, ми, звісно, на стіл смачненького чогось, та й пляшечку. Від усієї душі, звичай же такий. А вона, уявляєш, заявила: « Та що ж ви за батьки, коли власного сина до пляшки привчаєте, хочете щоб він алкоголіком став!» А хіба ж ми що, ну звичай такий, що тут поганого? А вона говорить, що з-за нашого звичаю наш син коли-небудь без сім’ї залишиться. Або до нас у гості вони не ходитимуть. Ні, вона, звичайно, ще та штучка, але я не хочу, щоб син без сім’ї був,щоб онук без батька ріс. А як гостей без пляшки приймати? От і виходить, що ми з нашими звичаями зі світлим майбутнім дітей наших не стикуємось якось.
Ми вже старі, вже не змінимось. Які є, такі є. А ще, кажуть, старі повинні молодих жити вчити. Може, колись воно так і було, а зараз чомусь навпаки більше. Життя так змінилось,що інколи навіть здається, наче з ніг на голову стало. От, хліб, приміром. Нас вчили, що хліб усьому голова. Моє покоління , як хлібне поле загориться, власним тілом його тушити здатне було. А знаєш, що мені син сказав? «Зерно, - каже, - на наступний рік вже нове виросте, а людину двадцять років ростити треба, то що цінніше?» Так-то от.
Життя складним стало. Раніше, куди не піди – на усякий товар ціна одна, де його не купуй. А зараз? Невістка з сином забороняють онукові подарунки купувати. Ви, говорять, то переплатите вдвічі, то вам якийсь непотріб впарять. Самі купують, а ми вже даруємо. Виходить, від нас не скільки допомоги дітям, скільки клопоту. А хіба у світлому майбутньому людині при розумі і силі приємно буде себе чиїмось клопотом відчувати? От і виходить, що не про наш писок те світле майбутнє. Ми у ньому все одно нічого не зрозуміємо. Як у тих комп’ютерах. Кожен шмаркач знає, як по кнопках клацати, а посади за нього мене чи тебе, то ми до кінця життя не зрозуміємо, що і як там робиться.
Та хай йому біс, тому комп’ютеру, я й без нього проживу, аби в країні лад якийсь був. Котрий раз у нас наші гроші забирають, а потім роблять вигляд, наче назад віддають, або там пенсію добавляють, а слідом ціни тільки хоп – і вгору, і на ділі виходить, що ми маємо ще менше, ніж до того було. Кажуть, президента треба правильно обирати, тоді лад буде. А як його обереш? По телевізору всі гарно розказують. Знаєш, куме, що мені це нагадує? Наче б ото в моїй хаті миші завелись, а я , щоб їх позбавитись, пішов на базар кота купити. А на тому базарі коти у мішках висять, та так же гарно нявкають. І мені за тим нявчанням пропонують котика собі й обирати. Так от: нявкають то вони нявкають, та чи здатен котрий з них мишей ловити? По нявчанню я того точно не дізнаюсь. Може такий попастись, що й на стіл лазитиме. Ну, кота я за шкірку, та й на вулицю, а з президентом такого не зробиш. Нас все життя вчили вірити тому, що по телевізору розказують і в газетах пишуть. А відрізняти брехню від правди ніхто не вчив. Наївні ми, то негодящий товар купуємо, то негодящих людей обираємо. А глупота, вона що, куме, вона гірше сліпоти. От відчуваю я, що не так якось воно у моєму житті все діється, а як треба – не знаю. Не про нас те світле майбутнє, куме, не про нас. Так, як жили раніше, вже не вийде, а по новому ми самі не вміємо. А як ми й зараз не вміємо,то що вже про майбутнє казати. Може воно комусь і буде світлим, та точно не нам.
А візьмемо, для прикладу, мою невістку. Ще та штучка, та син за неї горою, а я ж проти рідної крові не піду, подобається йому, то й добре. Так от, до чого це я? Минулого разу посиділи ми з тобою отак, я додому добряче піддатий повернувся. Онук до мене гратися лізе, а вона йому: «Не чіпай діда, дід п’яний.» Жінка моя приструнити її хотіла: - «Не кажи так на діда, можна ж сказати, що дідусь заморився, дітей же треба вчити старших поважати». Так знаєш, що та цяця відказала? П’яний, мовляв, і є п’яний, а не заморений, і дитина це бачить, а вона не збирається привчати свого сина п’яних поважати, бо тоді той, коли виросте, сам за чарку хапатись почне. Я спочатку образився, а потім думаю: «Це ж вона світле майбутнє свого сина захищає, за кращу долю мого онука зі мною ж і бореться». Та хіба ж я ворог своєму онукові, хіба ж я сам не хочу, щоб його майбутнє світлим було? А виходить, що ворог, і звичай старших поважати – не такий вже й добрий, коли він проти світлого майбутнього онуків йде.
Нас завжди привчали звичаї поважати, а вона якась не така, не наша. От, приміром, вони до нас з сином у гості приходять, ми, звісно, на стіл смачненького чогось, та й пляшечку. Від усієї душі, звичай же такий. А вона, уявляєш, заявила: « Та що ж ви за батьки, коли власного сина до пляшки привчаєте, хочете щоб він алкоголіком став!» А хіба ж ми що, ну звичай такий, що тут поганого? А вона говорить, що з-за нашого звичаю наш син коли-небудь без сім’ї залишиться. Або до нас у гості вони не ходитимуть. Ні, вона, звичайно, ще та штучка, але я не хочу, щоб син без сім’ї був,щоб онук без батька ріс. А як гостей без пляшки приймати? От і виходить, що ми з нашими звичаями зі світлим майбутнім дітей наших не стикуємось якось.
Ми вже старі, вже не змінимось. Які є, такі є. А ще, кажуть, старі повинні молодих жити вчити. Може, колись воно так і було, а зараз чомусь навпаки більше. Життя так змінилось,що інколи навіть здається, наче з ніг на голову стало. От, хліб, приміром. Нас вчили, що хліб усьому голова. Моє покоління , як хлібне поле загориться, власним тілом його тушити здатне було. А знаєш, що мені син сказав? «Зерно, - каже, - на наступний рік вже нове виросте, а людину двадцять років ростити треба, то що цінніше?» Так-то от.
Життя складним стало. Раніше, куди не піди – на усякий товар ціна одна, де його не купуй. А зараз? Невістка з сином забороняють онукові подарунки купувати. Ви, говорять, то переплатите вдвічі, то вам якийсь непотріб впарять. Самі купують, а ми вже даруємо. Виходить, від нас не скільки допомоги дітям, скільки клопоту. А хіба у світлому майбутньому людині при розумі і силі приємно буде себе чиїмось клопотом відчувати? От і виходить, що не про наш писок те світле майбутнє. Ми у ньому все одно нічого не зрозуміємо. Як у тих комп’ютерах. Кожен шмаркач знає, як по кнопках клацати, а посади за нього мене чи тебе, то ми до кінця життя не зрозуміємо, що і як там робиться.
Та хай йому біс, тому комп’ютеру, я й без нього проживу, аби в країні лад якийсь був. Котрий раз у нас наші гроші забирають, а потім роблять вигляд, наче назад віддають, або там пенсію добавляють, а слідом ціни тільки хоп – і вгору, і на ділі виходить, що ми маємо ще менше, ніж до того було. Кажуть, президента треба правильно обирати, тоді лад буде. А як його обереш? По телевізору всі гарно розказують. Знаєш, куме, що мені це нагадує? Наче б ото в моїй хаті миші завелись, а я , щоб їх позбавитись, пішов на базар кота купити. А на тому базарі коти у мішках висять, та так же гарно нявкають. І мені за тим нявчанням пропонують котика собі й обирати. Так от: нявкають то вони нявкають, та чи здатен котрий з них мишей ловити? По нявчанню я того точно не дізнаюсь. Може такий попастись, що й на стіл лазитиме. Ну, кота я за шкірку, та й на вулицю, а з президентом такого не зробиш. Нас все життя вчили вірити тому, що по телевізору розказують і в газетах пишуть. А відрізняти брехню від правди ніхто не вчив. Наївні ми, то негодящий товар купуємо, то негодящих людей обираємо. А глупота, вона що, куме, вона гірше сліпоти. От відчуваю я, що не так якось воно у моєму житті все діється, а як треба – не знаю. Не про нас те світле майбутнє, куме, не про нас. Так, як жили раніше, вже не вийде, а по новому ми самі не вміємо. А як ми й зараз не вміємо,то що вже про майбутнє казати. Може воно комусь і буде світлим, та точно не нам.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію