ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Роса (1964) /
Проза
Несподівана покупка.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Несподівана покупка.
- А рибка свіжа? – цікавлюсь у опасистої усміхненої тітоньки.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
- Та свіжісінька, вдома ще стрибала! – розпливається радісною посмішкою обличчя тітоньки, а її міцні долоні простягають мені пакетик рибки гірчички, - Беріть, котик буде радий!
«Стрибала то й стрибала…» - думаю про себе, підхоплюючи пакетик і мимоволі усміхаюсь сама, дивуючись задоволенню, з яким тітонька продає нам з сином «котячу радість». Купивши заплановані продукти повертаємось додому. Син, виконавши обов’язки помічника, швиденько відпрошується гуляти, а я прямую до кухні впорядковувати куплене. Руде створіння поглядає на мене круглими жовто-зеленими очиськами , і не сходячи з місця, запитливим «няв» цікавиться, чи є у мене для нього щось смачненьке.
- Зараз дам, - відповідаю на його красномовний погляд і відкриваю пакетик з рибою. Звідти щось вистрибує і падає на підлогу, і я, встигнувши подумати: « Правду тітка казала» - з подивом усвідомлюю, що то не рибка з пакета вислизнула, а крихітне жабеня. Декілька секунд ми, заклякнувши, збентежено витріщаємо очі. Потім жабеня розуміє, що час тікати, а я – що реакція кота може виявитись швидшою за мою, і тоді жабеня ніколи не стане жабкою. Вискнувши від переляку, що можу не встигнути, падаю на коліна, намагаючись накрити жабеня долонею. Кіт на несподіваний рух зреагував блискавично, зникнувши у невідомому напрямку. Реакція жабеняти теж виявилась на висоті: воно стрибнуло вбік раніше, аніж моя рука торкнулась підлоги. З жахом розумію, що якщо жабеня зникне під кухонними меблями, дістати його живим буде дуже важко, і з подвоєною енергією починаю ляпати по підлозі долонями, намагаючись вхопити дурненького стрибуна. Нарешті мені це вдається, і я з полегшенням обережно саджу жабеня у банку. Повертаюсь до хатніх справ, час від часу позираючи на полонене золотооке диво, що непорушно завмерло у своїй скляній в’язниці. Взагалі-то всі його порядні родичі вже давно влаштувались на зимівлю. Якщо цього зеленого гостя випустити – швидше за все загине.
З вулиці повертається син, і ми вирішуємо пересадити бранця скляної банки у маленький акваріум на кухонному вікні. Все ж таки там йому буде краще. На новому місці жабеня влаштовується на водоростях і завмирає , байдуже дивлячись кудись у простір. Син деякий час спостерігає за ним, але крихітна істотка не виявляє ніякого бажання рухатись.
- Не лякай його, воно й так шоковане, - кажу синові, і той, погодившись з такою думкою, вирішує за краще поспілкуватись з комп’ютером. А жабеня продовжує сидіти непорушно. І , захопившись своїми справами, ми з сином зовсім забули розповісти про нього голові родини, коли той повернувся з роботи. Та й сів до столу якраз спиною до акваріума. Я не передбачила, що жабеняті саме у цей момент може заманутися пошукати шлях додому. І саме по плечах і обличчю чоловіка.
- Таню, йди швидше сюди! – долинув до мене у вітальню голос чоловіка. І тут я згадала. Уже здогадуючись, що сталось, спішу до кухні.
- Глянь, що у нас в акваріумі звідкілясь взялось і мені прямо на обличчя стрибнуло, - відкриває чоловік долоні мені назустріч. А очі зачудовані, наче в малої дитини.
- Не звідкілясь, ми його разом з котячою рибою на базарі купили. Вибач, я забула тобі сказати, – а сама про себе радію, що не розсердився з несподіванки, адже це не надто приємно, коли тобі за столом ні з того, ні з сього жабенята на обличчя стрибають. Слідом за мною у кухні неквапом з’являється син, і ми разом розповідаємо вранішню пригоду.
- Так його треба у великий акваріум, бо звідси воно весь час вискакуватиме, - авторитетно заявляє чоловік.
- А мух я йому що, малювати буду? Чим я його годуватиму? – протестую я, але син цілком на татовій стороні.
- Воно тепер наше! – заявляє мені чоловіча більшість і йде випускати жабеня у великий акваріум.
- Здохне – самі його звідти виловлювати будете, - бурчу я, усвідомлюючи, що віднині у цій квартирі побільшало ще на одного домашнього улюбленця.
Наступні два дні жабеня сумно просиділо на водоростях у куточку акваріума,не звертаючи уваги на мої спроби пригостити його мотилем, а ми всі безпорадно зазирали на нього крізь скло. На третій день воно зрозуміло, що комашок не буде і варто поцікавитись, чим харчуються інші мешканці цієї «калюжі». Жабеня перебралося до риб’ячої годівнички. Обережно кладу на годівничку купку живого корму. Але маленький страхополох тікає, куди подалі. Та згодом повертається – голод не тітка! «Виживе» - полегшено зітхає наша родина, відкладаючи до тепла питання про те, чи слід відпустити жабеня на волю, чи залишити його повноправним мешканцем акваріуму. Адже, судячи з того, як воно росте, йому тут не так уже й погано.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію