ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Божко
2021.01.26 13:31
ханайоме
біла квітко сходу
спи

прокинешся
заплачеш немовлям
почують знайдуть схоплять
спи

Дума Козак
2021.01.26 10:37
Вона любила готувати
постійно, навіть уві сні,
як у дитинстві вчила мати!
Лиш у фейсбуці, на стіні…

Олександр Сушко
2021.01.26 10:36
Матуся рідна гарно вишивала,
Радів і я, і сам отець пан-Біг.
А в пам'яті, неначе фотоспалах,
Зринає візерунок-оберіг.

Де хрестики схилися в печалі -
Видніються дубові вже хрести.
І голкою холодною, зі сталі,

Сергій Губерначук
2021.01.26 05:59
Поверни мені її в цілості,
у придатності, у принадності,
з кредом первісної привітності,
з медом першої безпорадності.

Дай мені її ту, неклопітну,
дивом здибану і розчулену,
дай мені, хто любив, мов зоп’яну,

Микола Дудар
2021.01.25 23:06
А хай там що, чи дощ чи сніг,
Чи чорне, біле… Чи рожеве ,
Чи випадковість, чи то збіг,
Ви не дізнаєтесь, — forever.

Допустим так, допустим - ні?
Кінці з кінцями - варіянти!
Ви де? Ви тут? Ви увісні…

Іван Потьомкін
2021.01.25 21:59
Бабине літо оповиває стрічних в січні
А поруч трясогузка (по-тутешньому нахліелі)
Хвостиком навсібіч провіщає прогноз невеселий.
Голуби немовби не помічають горлиць.
На дятлів схожі, удоди пасуться на траві,
Здавалося б, воронам галки мали б підкоря

Сергій Гупало
2021.01.25 21:03
Я сьогодні простий і сонячний,
А думки – нетривкі, вербальні.
Що ж то буде зі мною поночі?
Жде безсоннячко у вітальні!

Самотина до мене тулиться,
І котельня від комина-вежі
Перекинула через вулицю

Ніна Виноградська
2021.01.25 20:29
Ще пролісок не скоро в очі гляне,
Іще снігами повниться земля.
А нині свято юної Тетяни,
Студентства свято, що прийшло здаля.

Сніжинка тане на моїй долоні,
В чужих краях затримались вітри.
Тетянин день - це день моєї доні,

Ніна Виноградська
2021.01.25 20:06
Чи це початок, чи кінець кінця —
Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
Нема й рубця на ньому, крім вінця,
А з нами гола правда і надія.

Пусті слова, обіцянки і твердь
Удавана, насправді — твань болотна.
І забирає українців смерть,

Ніна Виноградська
2021.01.25 20:01
Я не меншина у своїй державі,
Я - гілка роду з глибини століть,
При пісні, мові, танцю і при славі,
Що у ментальність вживлена стоїть.

Я із того великого народу,
Що із усього працю обирав,
Боровся, бився за свою свободу,

Олександр Сушко
2021.01.25 19:25
Гей, слов'янине, голий та босий,-
Ти у храмі стовбичиш дарма.
Там єгови, мойсеї, христоси -
Українців між ними нема.

Пекло й вила чортячі для гоїв,
Та смола прегаряча - не ром.
Ох, земляче, ну що ж ти накоїв,

Тетяна Левицька
2021.01.25 17:18
Так, не легко нам живеться,
та не голодаєм!
Є картопля з оселедцем,
хліб, сіль з короваєм,
борщ і гарбузове зерня,
квашені томати.
Хоч і пенсії мізерні
і малі зарплати.

Серго Сокольник
2021.01.25 13:21
Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...

Олександр Сушко
2021.01.25 10:46
Обарвлені у самоту літа
Згорали, не лишаючи ні сліду.
Але прийшла любов моя свята
І забуяло у сердечку літо.

На тебе я очікував давно,
Так само як весна шалену повінь.
Тепер чуття, п"янливі, як вино,

Домінік Арфіст
2021.01.25 10:34
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.

Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура

Володимир Бойко
2021.01.25 10:18
Російсько-українська двомовність – фіговий листок російської одномовності. Держава на те і є, аби виправляти деформації, що загрожують її існуванню. Українізація потребує мотивації. Нації, як і окремі люди, повинні мати інстинкт самозбереження.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Починок (1990) / Рецензії

 "38 віршів про нью-йорк і дещо інше" Василя Махна
Коли заглиблююся у тексти Василя Махна, кожного разу знаходжу в них щось свіже, незамулене часом. Не знаю, можливо це просто гордість за чоловіка, який народився у родинному селі мого батька… але це правда. Тому сьогодні хочу вас познайомити із збіркою В.Махна «38 віршів про нью-йорк і дещо інше». Поезія цього періоду наскрізь пройнята патріотичними віяннями, тугою за Батьківщиною. Тут знаходимо біль-спогад як спомин у авторській візії.
У вірші «український поет…» відчувається біль митця, розчарування у житті. Піднімається питання поета як творця, простої людини. Постає проблема забуття, відчуження. Знову автор обурюється, адже «український поет/ мусить писати римовані вірші…». У цих словах відчувається протест автора щодо встановлених норм, зокрема їхнього виконання. Метафорично своє протистояння виявляє у непокорі «хвороби з підозрою на алкоголізм», порівнюючи її із черепашою ношею. У розпачі говорить про те, що від такої залежності страждав Шевченко, Рембо, Верлен та ін., не випадково пишучи їхні прізвища з малої літери. Тут В.Махно хоче показати їхню безпорадність перед світом. І зрештою доходить висновку, що йому залишається лише «чорна кров комп’ютера –/ і…наркотична залежність: записувати слова…». Тут вдається до блискучого прийому парономазії: «коли морфологія схожа до морфію». Називає автор усе це мистецтвом одноразових шприців.
«La Mama» - американський театр як прообраз українського. В.Махно називає її «бродвейською шльондрою», «мачухою режисерів», «повією». Каже, що театр перетворює нас на гучні бурятські бубни, «які розмовляють тільки російською». Зрозуміло, що автор тут хоче показати занепад театру як духовного осередку, адже «свіжопофарбовані стіни та рипучі/ дерев’яні сходи/ кажуть більше» ніж актори. Автор порівнює їх з лебедями, що «пливуть із розсіяного світлого пилу/ кінопроєктора». Занедбане ставлення до мистецтва полягає у тому, що невідомо чи «актори/ яких позашивали у білі кокони…випурхнуть метеликами», і не знати чи буде звучати мистецтво на повен голос. «Ля Маму» порівнює із молодою вовчицею «з червоними сосками», яка кожного дня пригортає театралів до себе, вона як прообраз музи для театрального мистецтва. Твердить, що театрали п’ють її вовче молоко і не розуміють «того що вони і є тими вовченятами/ яких ти зачала/ після третього дзвінка». Тобто В.Махно пояснює єдність між театром, його музою, яка втілена у гру актора, та реципієнта-театрала, що сприймає дійство.
Ми бачимо, що автор у своїй збірці часто звертається до своїх попередників. Зокрема така тенденція спостерігається і у вірші «Про Аполінера». Тут підіймається проблема сучасних військових частин, в яких в музиці «лейтенант забуває накази –він марить:/ заквітне мигдаль/ і солдати – мов сніг – розбрелись по селі/ за портвейном». Адже лейтенант це «поранений в голову аполінер». Від сильного похмілля настає смерть, бо не буде кому дати «сік з квасної капусти» та «ангел смерті…прочинює двері…». А солдати тим часом «запивають вином – сум – і сюр –/реалізм…». І знову поет хоче вдатися до парадоксальності і за допомогою парономазії підкреслює ницість та низькість сучасних військових.
У вірші «Прощання із зимою на березі Атлантики» відчувається біль поета, його душевна самотність переповнює будь-які інші почування. Тут поет вдається до важливого для себе порівняння, адже «згадувати про зиму – се витрясати з кишені/ залишки риби для чайок». Але разом із таким прекрасним порівнянням поруч іде проза життя, бо «сидиш на цім пляжі бруклінськім – п’яний/ шукаючи кут – /тягнеш цигарку з пачки – і гасиш в воді сірник…». Відчувається повна дизгармонія із світом. Але ліричний герой все ж таки сподівається на щось світле і «ще інколи сам залишає для себе оті плавники/ склавши мозаїку часу на теплій долоні руки…».
Звичайно зрозуміло, що Америка – це величезна країна з великими можливостями, але поет робить висновок, що «вічності тут не бракує але бракує грошей». Вир міста затягує і зникають романтичні віяння, бо «знову авт вулканічна ріка/ несе тебе в лабіринти вигнання і самоти/ і наче хвилі Атлантики летять електронні/ листи». Адже лише таким чином можна почути голос Батьківщини та своїх рідних.
2008р





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-11-08 13:43:48
Переглядів сторінки твору 1990
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.581 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.161 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.787
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2017.10.09 12:54
Автор у цю хвилину відсутній