ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Той Іван Бойчук
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той Іван Бойчук
Молодий, амбітний поет Гуцульщини Іван Бойчук, що із с.Вербовець, Косівського р-н на Івано-Франківщині відкриває нам світ по-новому цікаво у своїй збірці «Стіна», хоча й зустрічаються в ній закономірні біблійні й літературні алюзії. Його тексти розумієш настільки, наскільки читаєш, бо момент поезії полягає у її трактуванні. У віршах відображений його світогляд у ментально-філософському аспекті як момент варіювання свідомості читача. Його віршам притаманне самолікування, закрученість, бо складається текст із формально структурних речей. Найважливішим тут виступає власне я, хоча цинізму не вистарчає, бо «…зомлів цей світ у нетрях постмодерну».
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
Авторська поетична візія починається там, де «над пагорбом падали зорі/ осягаючи власну смерть/ як/ світіння». Відчувається те, що автор наскрізь пройнятий життям зовнішнього світу: «хтось пише папіруси а хтось по-жебрацьки просить». І немає в цьому якоїсь заангажованості, а все надзвичайно природно: «починається день й осипаються роси». Очевидно цим і зумовлено вибір письменником своєї долі, хоч і важкої, але для нього це щастя, бо все зважує, «та й хрест вибирає під силу».
Тут авторська концепція приреченості світу, його творця як провідника, адже на шляху «скільки людей – стільки стін/ пройти би хоч одну з них чи зайти в гості –/ порозумітись би…». Це бажання сповнює авторську уяву, але констатується факт: «стою за стіною і невідомо чи подолаю її».
Він викриває у цій збірці мізерність людської подоби і вважає себе людиною з трьох літер, тим багатством, що «поділене на троє». Поетів називає «вразливим плем’ям», яке розводить ватру і «кидає в неї представників реалізму».
Сучасних політиків та можновладців порівнює із «владними мужами», котрі порозсідались і «вирішують/ як мапу країни поділити». А пізніше сміються із своєї нікчемності в той час, як вороги –«старезні ворони/ у високості свій ритуал творять/ каркаючи».
Проникливим видається образ жебрака, який «з торбою неначе з дівчиною обнявся», та й молиться собі, бо «кілько треба на старість?..».
Цикл «Місто» показує повну деградацію суспільства, його культури у місті. Ліричному герою «цей світ машин нагадує толоку/ де в металевий скрежет вплітається церковний спів». Бо можна хіба «блукати містом заходити в парки», не відчувати ніякої особливості, самотнім бути, бо «…цей світ такий одинокий». Творчість – довготривалий процес. Це немов мрії, які проходять «повз сталеві ґрати уквітчаних вікон». І не одна літера помирає вночі на устах поета – «такий закон». І в кам’яному місті лева «у морду/ б’ють а потім питають» щось про тебе. Немає там для ліричного героя вже нічого світлого «і тільки вірші/ стають наріжним каменем» для кожної людини, яка бачить Львів осередком освіти і культури.
У цій збірці є страх автора перед забуттям, невизначеністю. І просить він «хоч би в краплинці Всесвіту/ душу зродити…».
2008р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію