ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.09
21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
2024.05.09
20:14
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
2024.05.09
20:09
Обоз великий вулицею мчав.
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
2024.05.09
12:44
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
2024.05.09
11:48
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
2024.05.09
07:54
Як тільки зацвітає виноград,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
2024.05.09
06:54
Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
2024.05.09
06:20
сатира на твір Юрія Гундарєва
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
"Намалюй перемогу"
Ось хлопчик малює танк,
А я малюю віршатко.
Хай вас ухопить зляк,
Нащо - не маю гадки.
2024.05.09
05:31
В духовиті буркуни
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
Поховались цвіркуни
І весь день співають монотонно
Про незримі для очей,
Співом втомлених, людей
Комашині сховки безборонні.
З-під листочків буркунів,
Завжди чути тільки спів,
2024.05.08
19:21
Ось хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
широка вільна дорога,
вгорі - синьо-жовтий стяг
і літери: «Перемога».
Цей хлопчик малює: танк,
широка вільна дорога…
А в серці лунає: «Так,
2024.05.08
18:54
Пародія на пародію
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
Олександр Сушко опублікував на мій вірш «Зоряні очі» пародію «Пописати» такого змісту:
«Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.
Оце.
2024.05.08
18:10
Двадцять четвертого лютня -
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
рівно в четвертій за дня:
Київ бомбили,
нам зголосили,
що почалася війна.
Місто здригнулось огнями -
та не здригнулись серця.
2024.05.08
06:42
Я написав таємний звіт
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
Тому, з ким буде несамотньо.
Дорога на південний схід
Мене покликала сьогодні.
Понад дорогою - паркан
Старий бетонний. Темно-сірий.
За ним - завершений роман,
2024.05.08
05:07
Не боюся сьогодні нічого
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
І ніяк не лякає мене
Ні чекання нічної тривоги,
Ні сирени гудіння гучне.
Не раптовою стала поява
Кровожерних вовік ворогів,
Бо не вірити зайдам лукавим
Мені мудрий Тарас заповів.
2024.05.08
00:19
Йому здавалося, що він сходить, як зоря над світом. Насправді він сходив з розуму.
Пітьма для москаля – не просто звичне середовище, але й стан душі.
Росія без України – недодержава з недоісторією.
Що для українця відродження – то для москаля пог
2024.05.07
18:44
«Чи ти знаєш, чому я без остраху бавлюся з тобою?»- спитав якось хлопчик змійку.
«Ані разу не спадало на думку».
«А тому, що, як запевнив тато, із зубів твоїх висотали яд. Це, мабуть, після того, як чоловік із милосердя підібрав і поклав за пазуху напі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Степанківська (1990) /
Проза
Холодні руки долі
Я знаю, що обов’язково після грози з-за хмар вигляне сонечко і все розквітне, все оживе. Холодний дощ змиє усі хвороби з листків і подарує життєву енергію. Якби ж цей дощ міг змити усі хвороби з людського організму, біль з душі…Це лише дощ…Холодний, але саме він пробуджує від сну, падаючи важкими краплями на дах…
Вже була глибока ніч, а вона сиділа на своїй дитячій гойдалці і згадувала дитинство. Якісь химери пробігали в її думках. А сльози так і котилися по щоках. Змішувалися з холодним дощем і градом сипалися на білі, від знемоги, руки. Їй було байдуже, що холодний дощ аж ломив кістки. ЇЇ легесеньке блакитне платтячко огорнуло тендітну талію так, що було видно кожен вигин її стану. Волосся мокрими стрічками впало на плечі. Та вона все одно не помічала нічого цього, бо знала, що більше не побачить такого дощу, не відчує цих палючо- холодних дотиків небесної води. Жовтневий дощ все не стихав так як і не зникали спогади, вони з’являлися яскравими картинками, а потім поступово сіріли. ЇЇ до болю знайомий дев’ятиповерховий будинок здавався таким чужим, її двір був пустим, вона відчувала таку пустоту і самотність. Так важко розуміти, що тобі залишаються лише якісь дні до смерті і вже ніяке чудо не врятує тебе. Дівчину ніхто не чіпав, лише мати дивилася в заплакане вікно квартири…вона не могла забрати доню з цієї холодної стихії, бо знала що доня здається ще її але вже належить смерті. Раптом, матір побачила дивну чорну тінь, що промайнула повз її Наталю. Так це була вона…Але не сьогодні. Ще декілька днів почекає, а поки що покружляє навкруги її безневинної душі.
Ось до Наталі наближається якась чоловіча постать. Так це її коханий Вадим. Він кидає парасольку на дитячому майданчику і підбігає до неї, падає на коліна, обіймає, але відчуває холод. «Я з тобою,кохана, ти все моє життя, не йди, побудь зі мною ще хоч трішки». Він ридає і всім тілом здригається, цілує руки, цілує очі, Обіймає її і бере на руки. «Я помру без тебе, я піду з тобою, я не виживу» А вона лише ніжно посміхається та сказати нічого не може, сили покидають її. Вадим торкається її і плаче, він кричить від болю. «Не залишай».
Це літо було найкращим у світі. Вадим запропонував вийти заміж, разом вони вже чотири роки. Яка вона щаслива, вони так кохають одне одного і навіть хвилини не можуть жити, коли не бачаться. Усі вже готуються до весілля…Яка красива біла сукня. Вона буде найкращою нареченою у світі. «Я буду найдобрішою дружиною і матір’ю наших дітей,Вадиме» Вони завмирають в резонансі поцілунку, а потім посміхаються одне одному. Ось які очі у щастя…
Цього літа Наталя планує вступати до престижного вузу, вона довго готувалася та й з її знаннями можна легко вступати до будь-якого вузу, та дівчина хоче стати вчителем, це мрія її дитинства, вона обожнює дітей і сама хоче мати трьох діток власних. Закінчились вступні іспити, коли прийшли з Вадимом подивитися на списки тих, хто вступив, то аж засяяла. «Коханий, я вступила, мені щастить, я кохаю тебе, дякую за підтримку».
Сьогодні вони святкували, а ввечері ходили на річку купатися. Вже заходило сонце, а у воду заходила не то богиня, не то золотоволоса русалка. Сонце весело бавилося і лоскотало променями її білосніжну шкіру: «Вадиме, я завжди буду з тобою, щоб не сталося, я буду лише твоєю». «Кохана, ну що станеться у нас все життя попереду, я люблю тебе, моя золотоволоска».
Сьогодні перше вересня-перший день студентського життя, нарешті вона дізнається що це таке не по розмовах а тепер вона й сама студентка. Це був день наповнений новими враженнями, новими знайомими. Білі лілії так і п’янили дівчину. Яка ж вона гарна…Яскрава посмішка так і манила усіх до неї, а вона як зірка кіно танцювала в колі з новими знайомими, сміялася і час від часу дарувала повітряні поцілунки своєму коханому. Надвечір свого першого студентського дня вони з Вадимом пішли прогулятися в парку і щось раптом весела Наталка змарніла і…раптом знепритомніла на руках у Вадима. Лікарі швидкої сказали, що це, напевне, через перевтому, нічого страшного, але про всяк випадок порадили наступного ранку приїхати з Наталею в лікарню на обстеження. Наталя стала зовсім іншою, вона в’янула на очах. Наступного дня вони приїхали до лікарні і дізналися страшний діагноз-рак крові четверта стадія. Лікарі сказали що це вже занадто пізно і в дівчини залишилось декілька місяців, а може й менше і ніщо тепер їй не допоможе, залишається лише сидіти і чекати смерті. Батьки кинулися до різних клінік та усі знизували плечима, бабки-знахарки вимовляли та по очах було зрозуміло, що вони й самі бояться цієї хвороби, священики закликали вірити в Господа і надіятись на краще. Та краще не ставало. ЇЇ перший студентський день так і залишився першим і останнім у її житті. Вона постійно гуляла, а коли вже не могла ходити, то просила, щоб її виносили хоча б на вулицю. Смерть забирала її тихо, але дуже швидко. Постійні болі,Але Наталі було все одно, вона була вже готова до смерті, але так хотіла напитися хоч останніх хвилин життя. Її Вадим майже постійно був біля неї, не покидав ні на хвилину, підбадьорював як міг, навіть розповідав анекдоти, часто дівчина забувала про хворобу і так щиро сміялася аж поки не відчувала біль, який стягував її з небес до суворої реальності. Вадим жартував та в самого шкреблися коти на душі. Серце обливалося кров’ю, він не міг змиритися з цією думкою, що його щастя догорає як свічка. Ще лише кілька місяців і її не стане. Він постійно плакав, та так, щоб Наталка не бачила цього, їй і так важко. Вони щодня годинами лежали на ліжку, просто міцно обнявшись і дивилися одне одному в очі. «Я кохаю тебе і відпускаю, будь щасливий, я завжди буду лише твоєю»
«Мовчи, не кажи нічого, я не витримаю, ти розрізаєш ножем моє серце, не кажи. Я тебе кохаю»
Сьогодні ввесь день ішов дощ і Наталя сумно дивилася на свою дитячу капельку, вона відкрила двері і поволі вийшла з квартири, вона ступала по сходах і відчувала, як ноги німіють і здригалася від болю та все одно вийшла з під’їзду і спотикаючись, дійшла до гойдалки. Обняла її і так страшно засміялася, здавалося, наче вона побачила якусь примару. Наталка сіла на гойдалку і все-така легкість, вона зовсім не помічала цього дощу…вона складала в чорні ящики свої мрії і прощалася зі світом. Вона підняла руки і побачила в небі світло. Раптом крізь стіну дощу помітила чорну тінь, що наближалася до неї, та Вадим налякав її, вона просто зупинилася, і завмерла. «Вадимчику, коханий, ти її бачиш?» «Все добре я тут, не бійся» Вадим обіймав її і не хотів відпускати, він цілував свою долю, а вона так жалісно посміхнулася, краплі води зупинилися на її тілі, Дівчина поцілувала своїми холодними вустами його губи … «Відпусти мене. Я кохаю тебе». Диким криком хлопець закричав» «Не віддам, вона моя» Але поруч побачив її, вона підійшла і взяла своєю синьою рукою Наталю… Дощ вщух…На землі сидів Вадим і міцно стискав бездиханне стомлене тіло коханої, що вже трупним холодом дихало на світ.
ЇЇ немає…Та вона назавжди залишиться в серці. Він завжди буде пам’ятати як вона стояла у білій сукні і щасливо посміхалося. Померла вона, помер і він, як би хто не втішав і не шкодував, а ці слова «час все загоїть»- викиньте їх в смітник своїх пустих душ. Вони померли…
Я знаю, що після дощу завжди засяє на небі сонячний ліхтар, життя триває, життя оновлюється, але навіщо ж воно так знущається…
06.08.2009.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Холодні руки долі
Я знаю, що обов’язково після грози з-за хмар вигляне сонечко і все розквітне, все оживе. Холодний дощ змиє усі хвороби з листків і подарує життєву енергію. Якби ж цей дощ міг змити усі хвороби з людського організму, біль з душі…Це лише дощ…Холодний, але саме він пробуджує від сну, падаючи важкими краплями на дах…
Вже була глибока ніч, а вона сиділа на своїй дитячій гойдалці і згадувала дитинство. Якісь химери пробігали в її думках. А сльози так і котилися по щоках. Змішувалися з холодним дощем і градом сипалися на білі, від знемоги, руки. Їй було байдуже, що холодний дощ аж ломив кістки. ЇЇ легесеньке блакитне платтячко огорнуло тендітну талію так, що було видно кожен вигин її стану. Волосся мокрими стрічками впало на плечі. Та вона все одно не помічала нічого цього, бо знала, що більше не побачить такого дощу, не відчує цих палючо- холодних дотиків небесної води. Жовтневий дощ все не стихав так як і не зникали спогади, вони з’являлися яскравими картинками, а потім поступово сіріли. ЇЇ до болю знайомий дев’ятиповерховий будинок здавався таким чужим, її двір був пустим, вона відчувала таку пустоту і самотність. Так важко розуміти, що тобі залишаються лише якісь дні до смерті і вже ніяке чудо не врятує тебе. Дівчину ніхто не чіпав, лише мати дивилася в заплакане вікно квартири…вона не могла забрати доню з цієї холодної стихії, бо знала що доня здається ще її але вже належить смерті. Раптом, матір побачила дивну чорну тінь, що промайнула повз її Наталю. Так це була вона…Але не сьогодні. Ще декілька днів почекає, а поки що покружляє навкруги її безневинної душі.
Ось до Наталі наближається якась чоловіча постать. Так це її коханий Вадим. Він кидає парасольку на дитячому майданчику і підбігає до неї, падає на коліна, обіймає, але відчуває холод. «Я з тобою,кохана, ти все моє життя, не йди, побудь зі мною ще хоч трішки». Він ридає і всім тілом здригається, цілує руки, цілує очі, Обіймає її і бере на руки. «Я помру без тебе, я піду з тобою, я не виживу» А вона лише ніжно посміхається та сказати нічого не може, сили покидають її. Вадим торкається її і плаче, він кричить від болю. «Не залишай».
Це літо було найкращим у світі. Вадим запропонував вийти заміж, разом вони вже чотири роки. Яка вона щаслива, вони так кохають одне одного і навіть хвилини не можуть жити, коли не бачаться. Усі вже готуються до весілля…Яка красива біла сукня. Вона буде найкращою нареченою у світі. «Я буду найдобрішою дружиною і матір’ю наших дітей,Вадиме» Вони завмирають в резонансі поцілунку, а потім посміхаються одне одному. Ось які очі у щастя…
Цього літа Наталя планує вступати до престижного вузу, вона довго готувалася та й з її знаннями можна легко вступати до будь-якого вузу, та дівчина хоче стати вчителем, це мрія її дитинства, вона обожнює дітей і сама хоче мати трьох діток власних. Закінчились вступні іспити, коли прийшли з Вадимом подивитися на списки тих, хто вступив, то аж засяяла. «Коханий, я вступила, мені щастить, я кохаю тебе, дякую за підтримку».
Сьогодні вони святкували, а ввечері ходили на річку купатися. Вже заходило сонце, а у воду заходила не то богиня, не то золотоволоса русалка. Сонце весело бавилося і лоскотало променями її білосніжну шкіру: «Вадиме, я завжди буду з тобою, щоб не сталося, я буду лише твоєю». «Кохана, ну що станеться у нас все життя попереду, я люблю тебе, моя золотоволоска».
Сьогодні перше вересня-перший день студентського життя, нарешті вона дізнається що це таке не по розмовах а тепер вона й сама студентка. Це був день наповнений новими враженнями, новими знайомими. Білі лілії так і п’янили дівчину. Яка ж вона гарна…Яскрава посмішка так і манила усіх до неї, а вона як зірка кіно танцювала в колі з новими знайомими, сміялася і час від часу дарувала повітряні поцілунки своєму коханому. Надвечір свого першого студентського дня вони з Вадимом пішли прогулятися в парку і щось раптом весела Наталка змарніла і…раптом знепритомніла на руках у Вадима. Лікарі швидкої сказали, що це, напевне, через перевтому, нічого страшного, але про всяк випадок порадили наступного ранку приїхати з Наталею в лікарню на обстеження. Наталя стала зовсім іншою, вона в’янула на очах. Наступного дня вони приїхали до лікарні і дізналися страшний діагноз-рак крові четверта стадія. Лікарі сказали що це вже занадто пізно і в дівчини залишилось декілька місяців, а може й менше і ніщо тепер їй не допоможе, залишається лише сидіти і чекати смерті. Батьки кинулися до різних клінік та усі знизували плечима, бабки-знахарки вимовляли та по очах було зрозуміло, що вони й самі бояться цієї хвороби, священики закликали вірити в Господа і надіятись на краще. Та краще не ставало. ЇЇ перший студентський день так і залишився першим і останнім у її житті. Вона постійно гуляла, а коли вже не могла ходити, то просила, щоб її виносили хоча б на вулицю. Смерть забирала її тихо, але дуже швидко. Постійні болі,Але Наталі було все одно, вона була вже готова до смерті, але так хотіла напитися хоч останніх хвилин життя. Її Вадим майже постійно був біля неї, не покидав ні на хвилину, підбадьорював як міг, навіть розповідав анекдоти, часто дівчина забувала про хворобу і так щиро сміялася аж поки не відчувала біль, який стягував її з небес до суворої реальності. Вадим жартував та в самого шкреблися коти на душі. Серце обливалося кров’ю, він не міг змиритися з цією думкою, що його щастя догорає як свічка. Ще лише кілька місяців і її не стане. Він постійно плакав, та так, щоб Наталка не бачила цього, їй і так важко. Вони щодня годинами лежали на ліжку, просто міцно обнявшись і дивилися одне одному в очі. «Я кохаю тебе і відпускаю, будь щасливий, я завжди буду лише твоєю»
«Мовчи, не кажи нічого, я не витримаю, ти розрізаєш ножем моє серце, не кажи. Я тебе кохаю»
Сьогодні ввесь день ішов дощ і Наталя сумно дивилася на свою дитячу капельку, вона відкрила двері і поволі вийшла з квартири, вона ступала по сходах і відчувала, як ноги німіють і здригалася від болю та все одно вийшла з під’їзду і спотикаючись, дійшла до гойдалки. Обняла її і так страшно засміялася, здавалося, наче вона побачила якусь примару. Наталка сіла на гойдалку і все-така легкість, вона зовсім не помічала цього дощу…вона складала в чорні ящики свої мрії і прощалася зі світом. Вона підняла руки і побачила в небі світло. Раптом крізь стіну дощу помітила чорну тінь, що наближалася до неї, та Вадим налякав її, вона просто зупинилася, і завмерла. «Вадимчику, коханий, ти її бачиш?» «Все добре я тут, не бійся» Вадим обіймав її і не хотів відпускати, він цілував свою долю, а вона так жалісно посміхнулася, краплі води зупинилися на її тілі, Дівчина поцілувала своїми холодними вустами його губи … «Відпусти мене. Я кохаю тебе». Диким криком хлопець закричав» «Не віддам, вона моя» Але поруч побачив її, вона підійшла і взяла своєю синьою рукою Наталю… Дощ вщух…На землі сидів Вадим і міцно стискав бездиханне стомлене тіло коханої, що вже трупним холодом дихало на світ.
ЇЇ немає…Та вона назавжди залишиться в серці. Він завжди буде пам’ятати як вона стояла у білій сукні і щасливо посміхалося. Померла вона, помер і він, як би хто не втішав і не шкодував, а ці слова «час все загоїть»- викиньте їх в смітник своїх пустих душ. Вони померли…
Я знаю, що після дощу завжди засяє на небі сонячний ліхтар, життя триває, життя оновлюється, але навіщо ж воно так знущається…
06.08.2009.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію