ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
2024.05.14
10:00
Василий Куролесов
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
Я свято верю, что собака -
последний Ангел на Земле.
Когда затянет душу мраком -
2024.05.14
05:55
Одне питання зріє у мені,
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
а відповідь заплутана до краю,
країна вигорає у вогні
та дехто навіть дотепер не знає,
куди ведуть історії сліди
у цім давно забутім Богом світі,
ми покручі московської орди
чи козаків нащадки гордовиті?
2024.05.14
04:53
Вже розвидняється надворі,
Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Запіяв когут десь зо сну,
А я, працюючи над твором,
Іще повіки не зімкнув.
Мов тінь, за вікнами майнула
Весняна ніч, а я іще
Сиджу незрушно, мов під дулом,
Упертим ворогом в лице.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Владислав Могилат (1993) /
Проза
Останні цнотливі погляди на життя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останні цнотливі погляди на життя
Спіраль твоїх шляхів ледве зачіпається за мої нарвові сплетіння. Ті дощові краплини якими були ми з тобою легко всмокчуться у шкіру самотніх дахів. Ми йдемо поряд і хтось неодмінно привласнює одного з нас собі. Пам’ятаєш нашу першу пляшку вина? Я пам’ятаю… ми сиділи один напроти одного на підвіконні. Слизькі зірки сипалися у дірочки твоїх зіниць і ніяк не могли їх заповнити, а коли нарешті заповнили то почали гарно блищати і вибухати такими собі невеликими, але блискучими феєрверками. Твої тонкі пальці тримали келих зроблений з уламків мого серця. Сидячи ми спостерігали за маленькими і жалюгідними людьми, розбитими ліхтарями, автомобілями. Тепло від вина вже встигло розлитися по всьому тілу. Червоне вино, червоні шовкові простирадла, червоні очі від виснаженості, червоне серце -стук-стук-стук… Поцілунок – наша перша ніч – останні цнотливі погляди на життя, жагуча пристрасть, що розпікає стінки серця, ніжні твої руки, що пливуть, немов хмари по моїй спині, неймовірне щастя пірнути в тебе, неймовірне щастя розтанути в тобі і наостанок - потонути, відчуття що нас злили в одну чашу, відчуття солодкої миті народження купи янголів. Ти чомусь плачеш і говориш, що так міцно кохаєш мене, твої сльози тануть у мене на щоках. Хвиля, яка вимкнула нашу свідомість ще довго створювала жаданий шторм пристрасті і нечуваних заборонених ніжностей. Ми лежали в одному ліжку і мріяли про майбутнє, розуміли, що наївні хлопчик і дівчинка далеко в минулому.
Ранок, о цей сірий мерзотник, котрий гасить ніч, місто починає пробуркуватись, щось гомоніли люди на зупинці недалеко від наших вікон. Сьогодні твої батьки мають повернутися з відпочинку і тоді вже хто його знає, коли наступного разу для нас знову зійде місяць, хтозна коли наступного разу ми ще раз прокинемось разом. Дванадцята година дня, а ми ще спимо, а точніше вдаємо сон.
- Аліна, я, мабуть, піду…
І я пішов – назавжди. Сьогодні ми випадково зустрілися, у цю зливу – ось і твій Женя з пляшкою пива, ти ненавидиш пиво тому для тебе він взяв сік.
- Чому так довго?
- Розумєш, сонечко, я зустрів свою колишню дівчину, вона знову сама, пробач, але я йду від тебе !
- Падлюка, наволоч, покидьок, скотина, ненавиджу тебе, ти ж клявся мені в коханні, а тепер йдеш, щоб ти щасливий був, зі своєю сучкою, забери від мене свій клятий сік!
Пляшка соку полетіла Жені прямо поміж очей . Аліна захлинаючись сльозами побігла, мов навіжена вперед, Женя із Ксюшею зникли десь в тумані, а я так і залишився сам, з мого волосся текла вода роблячи на калюжах незрозумілі кола, спотворюючи твій силует у незрозумілі фігури, роблячи з нього все нові і нові мрії, які залишаться на тому підвіконні у останніх краплях вина на дні, у димові твоєї останньої цигарки, яку колись заборонив тобі викурити і яку зараз так нервово палю я…
Ранок, о цей сірий мерзотник, котрий гасить ніч, місто починає пробуркуватись, щось гомоніли люди на зупинці недалеко від наших вікон. Сьогодні твої батьки мають повернутися з відпочинку і тоді вже хто його знає, коли наступного разу для нас знову зійде місяць, хтозна коли наступного разу ми ще раз прокинемось разом. Дванадцята година дня, а ми ще спимо, а точніше вдаємо сон.
- Аліна, я, мабуть, піду…
І я пішов – назавжди. Сьогодні ми випадково зустрілися, у цю зливу – ось і твій Женя з пляшкою пива, ти ненавидиш пиво тому для тебе він взяв сік.
- Чому так довго?
- Розумєш, сонечко, я зустрів свою колишню дівчину, вона знову сама, пробач, але я йду від тебе !
- Падлюка, наволоч, покидьок, скотина, ненавиджу тебе, ти ж клявся мені в коханні, а тепер йдеш, щоб ти щасливий був, зі своєю сучкою, забери від мене свій клятий сік!
Пляшка соку полетіла Жені прямо поміж очей . Аліна захлинаючись сльозами побігла, мов навіжена вперед, Женя із Ксюшею зникли десь в тумані, а я так і залишився сам, з мого волосся текла вода роблячи на калюжах незрозумілі кола, спотворюючи твій силует у незрозумілі фігури, роблячи з нього все нові і нові мрії, які залишаться на тому підвіконні у останніх краплях вина на дні, у димові твоєї останньої цигарки, яку колись заборонив тобі викурити і яку зараз так нервово палю я…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію