Дмитре, я просто закохалася у Ваші вірші. :) Мабуть, кожен шукає у всьому себе. Ви пишете так близько до моїх відчуттів, що я щоразу проймаюся сльозами.

Оскільки не всіх влаштовує мій коментар оцінці, виправляюсь. Насамперед, прочитавши вірш, маю відзначити бездоганність рим, лише "горю" і "люблю" трішки псують моє вищесказане визначення, однак в цілому вірш читається легко і на одному диханні. Про вдалі образи порівнянь можна говорити не раз. Чого варте лише "і відгризаю миті своєї спеки", а "волосся, райдугою врите" чи "твій поцілунок - ніжний рух форелі"... І я просто обожнюю абстрактність, яку можна читати по-різному, кожному на свій смак. Якщо і є у чомусь не досить приємна критика, то тільки у схожості тематики, що ллється з Дмитрових творів. Однак всім віршам оцінок я не ставила, тому узагальнити можу. І чому лише має значення побудова чи вдалість образів? У цьому вірші - душа, це найголовніше. Це мене зачепило і це мене вразило. Чому називають сірістю відчуття думок на відстані двох незнайомих людей? Я у вірші Дмитра знайшла себе і, як на мене, цього досить, щоб я поставила "6". Емоційність - не може бути сірістю, хоч як би прагматично Ви, шановні редактори, на це не дивились. Спочатку обурювалась Вашим зауваженням і намагалася кудись подіти свою вибуховість, та я - це я. Уявляєте, пишу вірші, а отримую таке нерозуміння з Вашого боку. І що лишилось?
Затихлі рими, голі фрази,
Ви вбили їх шляхом образи.
Шляхом ненависті в двобої
Втяли життя, і пульс не встояв...

Мене не надихають "технічні" вірші, сумбурні і без відчуттів. Я люблю неоднозначність і сентиментальність. Я в цьому грішна? Чи через це мені не місце на Вашому сайті?


З надією на розуміння.

Цікаві контрасти, яскраві образи.