ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віталій Репета (1988) /
Проза
ЖУ-130
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЖУ-130
ЖУ-130
Було темно. Я сховався за каменем. Інші були хто де – якщо ти хороший солдат, ти знайдеш собі укриття, де б ти не був. Я дозволив собі трохи заснути, коли через мій камінь просто на мене звалилось мертве, жахливо податливе тіло. Запахло горілим м’ясом, але звуку не було – напевне, якась новомодна штучка типу бластера…
Тривога! – гаркнув навушник в правому вусі. Я придивився до мертвого тіла. На його нагрудній блясі було викарбовано «ЖУ-130». Я пам’ятав його. Це був прапорщик з іншої бойової групи. Посміхався завжди… І от тепер він лежить на землі, руки й ноги неприродно викручені, а в голові жахлива рана. Та в мене не було емоцій.
Мене для цього готували.
Були лише накази, тренування, здорова їжа і прокляте буквенно-циферне позначення всього, чого я бачив. А ще – «свої» і «їхні».
Раптом чиясь рука затулила мені рота, а в потилицю вперлося щось тверде.
Дуло бластера.
Ну от і все. Зараз мене вб’ють, і я відправлюся у Відпустку. Все на світі було таким противним для мене, так набридло, що я чекав смерті. Стріляйте собі, воюйте, учіться вбивати…
Але без мене.
Позаду мене хтось приглушено зойкнув, і рука, що затисла мені рота, ослабла. Свої врятували – здогадався я. Ворог падав дуже повільно, чіпляючись за мене, як за ниточку життя. І в останній момент він все-таки натиснув на спусковий гачок – видно, більше рефлекторно, аніж осмислено.
Мою голову пронизав пекучий біль, та я не видав ні звуку. Хороша школа, хороший солдат. Я затулив рану рукою, і обернувся до вбитого ворога. Жінка років тридцяти, здається, гарна, в темному обтягуючому костюмі, а в руці – мініатюрна штучка, якою вона забрала разом з собою у Відпустку моє вухо.
Не дивлячись на тренування, я скривився.
Суча дочка.
Я глянув на руку, котрою затискав рану. Вона була вся в крові. Накотилася дивна слабкість, і я ліг на землю. Як мені це все остогидло…
Прокинься, солдат. – Голос прапорщика ЖУ-130 був незвично м’яким.
Де я? – Місцевості я не впізнавав. Ми були в голому світло-сірому коридорі. Тут при всьому бажанні не було де сховатись. Торкнувся свого вуха – воно було на місці. Це означало лише одне.
Ми у Відпустці – гордо виголосив прапорщик, посміхаючись своєю вічною посмішкою. – Зараз начальство підпише наказ про розподіл – кому нагору, а кому вниз. Це – тільки Коридор.
Знову начальство, накази… А хіба Відпустка – це не Воля?
Прапорщик нахмурився.
За Волю ми всі боремося. А що таке Відпустка – я ще не знаю.
«СК-6591, на ваше ім’я прийшов наказ. Вам – вниз, в темряву» – цей голос, що нічого не виражав, забрав останню надію. Кажуть же – Воля Світло, а Темрява – рабство.
Прапорщик востаннє посміхнувся мені, і я провалився в пітьму.
Навколо танцювали вогні бластерів, я стискав рукою те, що лишилося від мого вуха, а біля ніг лежало тіло прапорщика.
За що мене знову послали сюди?!!
Мого бластера ніде не було видно, і я вихопив з руки мертвої жінки ту іграшку і почав стріляти навколо себе, не цілячись, знищуючи все навколо.
Я пізнав лють.
…З мене зняли Маску Січмонда і поставили на ноги.
Вибачте, ви не пройшли психологічного тесту.
От і все. Я знову не здобув роботи. Навіть в солдати не прийняли! Здається, ще трохи – і я елементарно здохну з голоду.
Дійшовши до свого закутка в загальній спальні, ліг на дерев’яну підлогу.
Під час тесту я мріяв про Волю. Хіба я міг знати, що вона ТАКА? Ось за що вмирали солдати в тридцять шостому році.
Але то нічого.
Я ще повоюю.
Я знав, де можна дістати бластер.
Було темно. Я сховався за каменем. Інші були хто де – якщо ти хороший солдат, ти знайдеш собі укриття, де б ти не був. Я дозволив собі трохи заснути, коли через мій камінь просто на мене звалилось мертве, жахливо податливе тіло. Запахло горілим м’ясом, але звуку не було – напевне, якась новомодна штучка типу бластера…
Тривога! – гаркнув навушник в правому вусі. Я придивився до мертвого тіла. На його нагрудній блясі було викарбовано «ЖУ-130». Я пам’ятав його. Це був прапорщик з іншої бойової групи. Посміхався завжди… І от тепер він лежить на землі, руки й ноги неприродно викручені, а в голові жахлива рана. Та в мене не було емоцій.
Мене для цього готували.
Були лише накази, тренування, здорова їжа і прокляте буквенно-циферне позначення всього, чого я бачив. А ще – «свої» і «їхні».
Раптом чиясь рука затулила мені рота, а в потилицю вперлося щось тверде.
Дуло бластера.
Ну от і все. Зараз мене вб’ють, і я відправлюся у Відпустку. Все на світі було таким противним для мене, так набридло, що я чекав смерті. Стріляйте собі, воюйте, учіться вбивати…
Але без мене.
Позаду мене хтось приглушено зойкнув, і рука, що затисла мені рота, ослабла. Свої врятували – здогадався я. Ворог падав дуже повільно, чіпляючись за мене, як за ниточку життя. І в останній момент він все-таки натиснув на спусковий гачок – видно, більше рефлекторно, аніж осмислено.
Мою голову пронизав пекучий біль, та я не видав ні звуку. Хороша школа, хороший солдат. Я затулив рану рукою, і обернувся до вбитого ворога. Жінка років тридцяти, здається, гарна, в темному обтягуючому костюмі, а в руці – мініатюрна штучка, якою вона забрала разом з собою у Відпустку моє вухо.
Не дивлячись на тренування, я скривився.
Суча дочка.
Я глянув на руку, котрою затискав рану. Вона була вся в крові. Накотилася дивна слабкість, і я ліг на землю. Як мені це все остогидло…
Прокинься, солдат. – Голос прапорщика ЖУ-130 був незвично м’яким.
Де я? – Місцевості я не впізнавав. Ми були в голому світло-сірому коридорі. Тут при всьому бажанні не було де сховатись. Торкнувся свого вуха – воно було на місці. Це означало лише одне.
Ми у Відпустці – гордо виголосив прапорщик, посміхаючись своєю вічною посмішкою. – Зараз начальство підпише наказ про розподіл – кому нагору, а кому вниз. Це – тільки Коридор.
Знову начальство, накази… А хіба Відпустка – це не Воля?
Прапорщик нахмурився.
За Волю ми всі боремося. А що таке Відпустка – я ще не знаю.
«СК-6591, на ваше ім’я прийшов наказ. Вам – вниз, в темряву» – цей голос, що нічого не виражав, забрав останню надію. Кажуть же – Воля Світло, а Темрява – рабство.
Прапорщик востаннє посміхнувся мені, і я провалився в пітьму.
Навколо танцювали вогні бластерів, я стискав рукою те, що лишилося від мого вуха, а біля ніг лежало тіло прапорщика.
За що мене знову послали сюди?!!
Мого бластера ніде не було видно, і я вихопив з руки мертвої жінки ту іграшку і почав стріляти навколо себе, не цілячись, знищуючи все навколо.
Я пізнав лють.
…З мене зняли Маску Січмонда і поставили на ноги.
Вибачте, ви не пройшли психологічного тесту.
От і все. Я знову не здобув роботи. Навіть в солдати не прийняли! Здається, ще трохи – і я елементарно здохну з голоду.
Дійшовши до свого закутка в загальній спальні, ліг на дерев’яну підлогу.
Під час тесту я мріяв про Волю. Хіба я міг знати, що вона ТАКА? Ось за що вмирали солдати в тридцять шостому році.
Але то нічого.
Я ще повоюю.
Я знав, де можна дістати бластер.
Найвища оцінка | Самотня Птаха | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Грицько Зудука | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію