
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.03
21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
2022.07.03
14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
2022.07.03
12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2022.07.03
08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
2022.07.03
06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
2022.07.03
00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
2022.07.02
22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
2022.07.02
19:06
За мотивами жахливих реальних подій,
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
2022.07.02
15:16
Простий хлопчина. Не з Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
2022.07.02
12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
2022.07.02
10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
2022.07.02
08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
2022.07.02
08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
2022.07.02
00:44
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслив
2022.07.01
12:51
Не існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
2022.07.01
10:01
Тепло дарує надмір літо,
а у повітрі – білий сніг!
То липи пригощають цвітом,
що пухом тулиться до ніг.
У Коломиї квітнуть липи
і тридцять три зі знаком «плюс»,
а за вікном – воєнний липень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а у повітрі – білий сніг!
То липи пригощають цвітом,
що пухом тулиться до ніг.
У Коломиї квітнуть липи
і тридцять три зі знаком «плюс»,
а за вікном – воєнний липень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
2019.04.01
2019.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Романчук (1961) /
Критика | Аналітика
У мереживі мережі 2
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У мереживі мережі 2
Два генії привели мене чи не з першого дня у мереживі мережі у місце перетину ниток багатьох доль, багатьох талановитих і не дуже рядків, у пекло гіпертрофованих амбіцій у числівнику та мінімізованих потенцій у знаменнику, у рай межової щирості у слові, витонченої краси рядка, юності почуттів і мудрості думки, до божевільні істеричних реакцій, до чарівної скриньки анонімності імен та облич… О, це все ще попереду. А тимчасом – чиста сторінка. І питання, з чого почати.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
Почати, звісно, зі створення світу.
***
І світ, що наздогнав і розтоптав,
і небо, що громами розверзлося...
Завантажую текст. Якась табличка. Звична до того, що всі рядки слід заповнювати, бо знову плюнуть тобі червоним – помилка!, чемно заповнюю усі рядки. Тисну й на кнопку «Конкурси». Перша – конкурс Майстерень І півріччя 2008. Господи, якби ж знала, соломки стелила б і стелила, але сталося, натисла здуру та анальфабетності своїй інтернетній завдяки. Сказати, скільки разів потім каялася? Ой, і випімнули мені молоді й талановиті! Ну, хто ж знав, що у фіналі цього конкурсу, коли настане час «роздавати пряники», прийде пані редактор і насвариться юним пальчиком!
Юлія Овчаренко (Л.П./Л.П.) [ 2008-07-01 21:43:11 ]
Я утримаюсь від честі вибирати кращих з кращих. Просто по-людськи не можу давати оцінку творчості Лесі Романчук, наприклад. Якщо чесно, не розумію, навіщо зрілому автору брати участь у такого роду конкурсі. Конкуренція тут недоречна.
З інших авторів, приблизно рівних мені за віком/життєвим досвідом/рейтингом, є багато мені симпатичних як автори і як люди. Але навіть "верхівці" ще є чому вчитися і шліфувати майстерність. Не в цьому сезоні... Всім бажаю успіхів і насолоди в роздаванні пряників :)
Справді, навіщо? Написали б великими літерами при вході – «Зрілим авторам вхід заборонено! На сайті – злі собаки!», ото б і скінчена справа, але…
Та я ж не по пряники, дівчатка! Шкодять вони, пряники. І не тільки зрілим авторам. Я тут «нє користі раді, а токмо волею пославше мя…»
«Пославшей мя» книги. Оцієї.
Я ще не знаю про все, що попереду, я сміливо напискаю кнопочки. Ну, що там іще? Питають про авторську самооцінку. Тут я не дала маху (Сарочка, да лучше б ты дала этому Маху!), оцінила в скромне 4, значить, добре. А що, «Світ, що наздогнав і розтоптав» добре зроблено, на совість. Так мені підказував вік і життєвий досвід.
Від серйозного вирішила перейти до чудернацького. Друкану-но я «Абетку», отаке собі словесне плетиво-штукарство, яке утяла колись «по приколу», понанизувавши купу штудерних чудернацьких слів у порядку алфавіту за принципом відсутності розділових знаків та повного безглуздя. А чом би й ні? Люди так цілі книжки пишуть, ніхто з них нічого не уторопа, а відгуки – геніально!
Підґрунтя такого умовиводу очевидне. У задачі дано:
1. я – чоловік мудрий (аксіома).
2. хтось зумів написати таке, чого я не розумію.
Висновок очевидний. Оскільки «я не розумію», то цей чоловік є мудрішим за мене. А хто мудріший за мене? Тільки геній! От воно на оціночку 7 і потягнуло.
Отож, нахапавши у геніїв геніальних слів, швиденько струшую їх, як вареники у макітрі, перемішую, змащую сметанкою, виловлюю в абетковому порядку, забираю коми і здоровий глузд, щоб усе по-справжньому, по-постмодерному, і…
Абетка арсу
артикулюймо арс авангардовий
безецну безцінь безміру бажань
Тихо. Анішелесть. Анімур-мур.
А в тиші можна й поміркувати.
Що знає про себе і про свої вірші людина, яка написала і видала книжку? Та майже нічого! Завчені компліменти тих, хто не читав, але не признається, загадкове «Сильно, старий!» від сусідів по Пегасових стайнях, «Фантастично! Я у захваті!» від дівчаток у літстудії. Що «сильно», від чого «у захваті» пояснити зазвичай ніхто не може.
Викладаючи вірша на сторінку поетичного сайту, автор повинен приготуватися до чого завгодно – від повного ігнорування твору і цілковитого мовчання до безлічі хвалебних од, від построфно-порядково-поскладового препарування з наступним розглядом під мікроскопом, яке не снилося й патанатому, бо милосердний «холодний хірург» розтинає таки мертве тіло, а Інтернеті гицлі полюбляють навіть не з рушниці голкою зі снодійним, а тупим ножем по живому, та ще й найдошкульніше, маючи будь-якого літературного мастифа, ердель-тер’єра чи кокер-спаніеля з медалями всіх собачих виставок від грудей до кінчика хвоста не більш як за бездомного цуцика дворянської породи.
Спало чомусь на думку таке, про породу:
Про породу
Медалі гідні шерсть і екстер'єр,
Достойно, не зважайте, що собака,
Крокує містом пан ердель-тер'єр
І вишукано при потребі гавка.
А втілення усіх собачих чар
Із родоводом княжим бездоганним
Бладхаунд, спанієль і сенбернар
Або мастіно неаполітано!
А поруч — цуцик, сукине дитя,
Не знаючи ні мами, а ні тата,
У білий світ дзявкоче без пуття
Й гризе литки усім, хто того вартий.
Отак воно в житті чомусь бува:
Чим менша, бачте, і бридкіша шавка,
Тим більше приндиться, на місяць завива,
Частіш куса і голосніше дзявка.
Не між собак, а й між людського роду
То визначальна річ — порода.
1992
На цій виставці, куди ти сам себе привів на шворці чи ланцюгу власних амбіцій, всі ролі та медалі вже розподілені, всі призові місця зайняті (ну, до чого ж народ наївний!), тут свої закони, свої королі, свої авторитети. Тут у кожної болонки свій пудель, кожен пекінес сам собі чау-чау, деякі облізлі такси прикидаються пухнастими коллі, і лише згодом розумієш – вони таки коллі, але ешерихії коллі.
Визначальна річ – порода. Спробуй посперечайся. Люди також належать до різних пород. Не навчиш вівчарку лазити в лисячу нору, а болонку – полювати на качок. Так само ж і люди поділяються на безліч категорій, з яких важливими для існування в мережі є здатність чи нездатність вчитися.
Люди загалом часто належать до категорії нездатних навчатися. І мають на це повне право. Ну, система така, не засвоює інформації більше за ту, що заклали у школі, при спробі завантажити бодай ще трохи, на дисплеї з’являється віконечко – «диск заповнено, вставте новий». А новий вставити нікуди. Отак і живуть.
Поет не може, не має права за визначенням належати до систем із обмеженими здатностями.
Поет – це тонка система світосприйняття, світовідчуття і світовідображення у слові.
Світ – безмежний, тому можливості сприйняття повинні дозволяти адекватне відображення.
Якщо «диск заповнено», а вставити новий нікуди, відображення адекватним не вийде. Об’єм свого жорсткого диска поет демонструє світові, і нонсенс, коли його місткість визначається у кілобайтах. Погано, якщо у «мега». Нормально, якщо у солідних «гіга». Справжній поет обмежень не має. Засвоєння інформації, пере форматування, заломлення крізь призму власного світогляду – і продукування нового – ось те, що визначає і відзначає творця на тлі мегабайтових потенцій з гігабайтовими амбіціями.
Творцеві усе на користь – і хвала, і хула. Бачити обіоч, слухати обіуш, фільтрувати крізь дрібне сито світову маячню, промивати джерельною водою справжньої поезії душевні фільтри, не дозволяючи засмічувати брудом і блудом робоче місце поета – душу.
У мереживі мережі фільтри забиваються миттєво. Селевий потік чужих думок перетинає шлях власній, здавалося б, виваженій, усталеній, вивіреній ріці емоцій, і відтак спокійна досі вода приречена шукати нового русла. Щоправда, це стосується лише систем, здатних навчатися.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію