ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна П'янкова (1985) /
Проза
Про Блоха, дітей і все, що на «Ґ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Блоха, дітей і все, що на «Ґ»
(Іронічне)
Коли Сашка Блоха просять прочитати для публіки кілька віршів, він страшенно хвилюючись, синіючи-зеленіючи, створюючи навколо себе якусь незрозумілу метушню, підводиться і хрипким голосом ледве чутно, майже нерозбірливо, вибачливо мимрить, що в нього ларингіт, фарингіт, або ангіна, скарлатина, сухий кашель, або ще щось там таке з розряду страшних інфекційних недуг.
Бреше.
Бреше, як пес Бровко у баби Гані на ґанку.
Бреше, як політики з екранів телевізорів.
Бреше, як голова сільради односельчанам, як…
Одним словом, бреше.
Бреше Блох не тому, що злий і брехливий, і не тому, що любить брехати, а тому, що вірша останнього написав десь років десять тому. І нема у Блоха що читати людям, які вважають його поетом. І нема у нього ніяких ларингітів-фарингітів. А хрипить він, наче перед смертю, тому, що зриває голос. І то часто. Зірвати голос для Блоха – це, як під ноги плюнути.
Щовечора і щоранку Сашко кричить на дружину. Таких диких криків ніякий, навіть залізний голос не витримає.
А все тому, що Блох поет. І не просто поет, а ПОЕТ! І не такий собі, а Ґеніальний! Блох взагалі часто вживає літеру Ґ, бо характер у нього на Ґ, і розум на Ґ, і сама ця його Ґеніальність трохи Ґ попахує.
А дружина в нього “Проста, як простий олівець”, “Смішна, як соняшник”, “Дурна, як Курочка Ряба, що несе золоте яйце і віддає бабі з дідом”, і ще “невдячна, черства і затуркана”. Блох – від Бога поет, у нього багатий словниковий запас, а тому список вдалих епітетів і порівнянь можна продовжувати. А коли він ще й кричить, то словниковий запас загрозливо роздувається просто до неймовірних габаритів.
Та головне, що Блох кричить на свою дружину не зі зла, він не навмисне. Просто вона сама його “денервує”, “бісить”, “доводить до чортиків в очах”. Приміром, вона не визнає його Ґеніальності, не розуміє, що він є нащадком російського поета Олександра Блока. Навіть прізвище майже співзвучне – Блох-Блок, і походження прізвища у Блоха російське, і вірші він пише Ґеніальні. Вірніше, писав. Колись. Давно. Десять років тому. А дружина з нього сміється і крутить пальцем біля скроні. Дурепа невдячна, за таку людину заміж вийшла! Не розуміє. Як не закричати? Та то і кулаком по темній голові стукнути не гріх.
Або ще одне. Приміром у Блоха немає гамака в саду. Треба ж придбати. Як він має черпати натхнення, сидячи в чотирьох стінах? Як? Ніяк! А так вийде в сад, заляже у гамак, погойдається, подрімає і вродить щось ґеніальне, якусь незабутню риму. А що дружина? А вона проти. Вона каже, що їй треба пральну машину, і праску в ремонт, і ще щось там незначне…
Як не накричати? Як не зірвати голос? Як не …
Сьогодні вранці Блох взагалі ледь не кинувся душити жінку. Знахабніла до ручки. Стала посеред кімнати, закотила рукави і грізним голосом, зовсім не схожим на квоктання безмозкої курки, поставила Блоху ряд запитань із серії вічних: “Коли нарешті ти працюватимеш і принесеш мені зарплату? Коли відремонтуєш кран у ванній кімнаті? Коли у нас з’являться діти?”
Останнє запитання було, як контрольний вистріл – куля в голову або сіль в місце трохи нижче спини, або і те і інше разом. Блох зблід, потім зжовк, потім позеленів, вкрився рясним потом, затрусився і закричав…….що його твори – це і є його діти, а вона – дурепа-дурепою – нічого не тямить в таких речах, і що вона хоче змусити його жити серед пелюшок, плачів і горщиків з какашками……… А він не для цього створений. Він створений родити справжніх дітей, а не таких, що пісяють і какають, а потім втікають з дому і приїжджають лише, коли закінчуються гроші…….. Він з’явився на землі, щоб родити ґеніальні твори, він взагалі може родити своїх дітей без участі дружини. А вона може забиратися на всі чотири……
Тільки от не народив Блох досі ще жодного справжнього сина, і доньки також. Саме Ґ все своє життя і народжує. Тому і бреше. Тому і не читає нічого на людях. Засміють.
А дружина від нього пішла. Пішла жити до сусіда-сантехніка. Бо розумні жінки від усього, що на Ґ, втікають подалі.
Коли Сашка Блоха просять прочитати для публіки кілька віршів, він страшенно хвилюючись, синіючи-зеленіючи, створюючи навколо себе якусь незрозумілу метушню, підводиться і хрипким голосом ледве чутно, майже нерозбірливо, вибачливо мимрить, що в нього ларингіт, фарингіт, або ангіна, скарлатина, сухий кашель, або ще щось там таке з розряду страшних інфекційних недуг.
Бреше.
Бреше, як пес Бровко у баби Гані на ґанку.
Бреше, як політики з екранів телевізорів.
Бреше, як голова сільради односельчанам, як…
Одним словом, бреше.
Бреше Блох не тому, що злий і брехливий, і не тому, що любить брехати, а тому, що вірша останнього написав десь років десять тому. І нема у Блоха що читати людям, які вважають його поетом. І нема у нього ніяких ларингітів-фарингітів. А хрипить він, наче перед смертю, тому, що зриває голос. І то часто. Зірвати голос для Блоха – це, як під ноги плюнути.
Щовечора і щоранку Сашко кричить на дружину. Таких диких криків ніякий, навіть залізний голос не витримає.
А все тому, що Блох поет. І не просто поет, а ПОЕТ! І не такий собі, а Ґеніальний! Блох взагалі часто вживає літеру Ґ, бо характер у нього на Ґ, і розум на Ґ, і сама ця його Ґеніальність трохи Ґ попахує.
А дружина в нього “Проста, як простий олівець”, “Смішна, як соняшник”, “Дурна, як Курочка Ряба, що несе золоте яйце і віддає бабі з дідом”, і ще “невдячна, черства і затуркана”. Блох – від Бога поет, у нього багатий словниковий запас, а тому список вдалих епітетів і порівнянь можна продовжувати. А коли він ще й кричить, то словниковий запас загрозливо роздувається просто до неймовірних габаритів.
Та головне, що Блох кричить на свою дружину не зі зла, він не навмисне. Просто вона сама його “денервує”, “бісить”, “доводить до чортиків в очах”. Приміром, вона не визнає його Ґеніальності, не розуміє, що він є нащадком російського поета Олександра Блока. Навіть прізвище майже співзвучне – Блох-Блок, і походження прізвища у Блоха російське, і вірші він пише Ґеніальні. Вірніше, писав. Колись. Давно. Десять років тому. А дружина з нього сміється і крутить пальцем біля скроні. Дурепа невдячна, за таку людину заміж вийшла! Не розуміє. Як не закричати? Та то і кулаком по темній голові стукнути не гріх.
Або ще одне. Приміром у Блоха немає гамака в саду. Треба ж придбати. Як він має черпати натхнення, сидячи в чотирьох стінах? Як? Ніяк! А так вийде в сад, заляже у гамак, погойдається, подрімає і вродить щось ґеніальне, якусь незабутню риму. А що дружина? А вона проти. Вона каже, що їй треба пральну машину, і праску в ремонт, і ще щось там незначне…
Як не накричати? Як не зірвати голос? Як не …
Сьогодні вранці Блох взагалі ледь не кинувся душити жінку. Знахабніла до ручки. Стала посеред кімнати, закотила рукави і грізним голосом, зовсім не схожим на квоктання безмозкої курки, поставила Блоху ряд запитань із серії вічних: “Коли нарешті ти працюватимеш і принесеш мені зарплату? Коли відремонтуєш кран у ванній кімнаті? Коли у нас з’являться діти?”
Останнє запитання було, як контрольний вистріл – куля в голову або сіль в місце трохи нижче спини, або і те і інше разом. Блох зблід, потім зжовк, потім позеленів, вкрився рясним потом, затрусився і закричав…….що його твори – це і є його діти, а вона – дурепа-дурепою – нічого не тямить в таких речах, і що вона хоче змусити його жити серед пелюшок, плачів і горщиків з какашками……… А він не для цього створений. Він створений родити справжніх дітей, а не таких, що пісяють і какають, а потім втікають з дому і приїжджають лише, коли закінчуються гроші…….. Він з’явився на землі, щоб родити ґеніальні твори, він взагалі може родити своїх дітей без участі дружини. А вона може забиратися на всі чотири……
Тільки от не народив Блох досі ще жодного справжнього сина, і доньки також. Саме Ґ все своє життя і народжує. Тому і бреше. Тому і не читає нічого на людях. Засміють.
А дружина від нього пішла. Пішла жити до сусіда-сантехніка. Бо розумні жінки від усього, що на Ґ, втікають подалі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію