ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Святослава Лученко (1970) /
Проза
Мандрiвка у сон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандрiвка у сон
Ходімо зі мною до мого чорно-білого сну..У тенета напівреальності,де швидкість зміни кадру рухлива і непостійна..У передпокої підсвідомості залишимо важкі черевики спогадів..Гулятимемо поверхнею незнаних планет,споглядаючи їхній віковічний спокій,слухаючи шелест невидимих крил,що десь поруч - невловимо й недосяжно..Тут можна бути сріблястим метеликом і прозорим павутинням,можна бути дзвінким камертоном тиші і калатанням серця.Тут порожньо, непевно й примарно,але не для НАС..Ті,що йдуть до Істини удвох,тримаючи в собі таємниці,дані лише їм..дані невипадково - хіба не час напнути Вітрила Мандрів серед лабіринтів цієї чорно-білої нескінченності загадок?
Кришталь і криця,міць і спротив у серці кожного з нас.Темний відтиск світла і білий відблиск темряви: хіба ж не дивно?Так,ти правий - Цей Світ схожий на негатив фото..Чому? "Чому подекуди вкритий білими плямами"рентгенівський" знімок наших душ? Чом старий біль,задавнений на споді сумління світлим пасмом відверто посмугував наші тіні?" Не поспішайте тривожитися - то є тільки сон і прогулянка у ньому..просто ще одна зустріч на
рівні Вашого Світу, на рівні Пізнання Двох,що стали Одним..Світ Питань і Відповідей простелився Чумацьким Шляхом попри чорно-білі очерети цього сну, кличучи за собою далі - до Відвертості, до Втаємничення у Все..
Грію в долоні твої тонкі пальці..ще зовсім трохи - і відчиниться сиза хвіртка Першого Питання.Старесенька бабця на порозі низенької хатки шамкотить незрозуміле,безповітряний простір сушить її лице вітром Вічності,вітром Смутку.. Мільони тонких зморщок говорять і сміються, сохне зілля коло тину,котяться старечі сльози.
- Що то було,синку?
- ............................( відповідь за тобою )
. Сірі мальви довгастими стовбурами випинаються повз паркан..Похилені ворота з обшарпаною фарбою, що потріскалася де-не-де й звисає неохайним шматтям..Так, це - брама Другого Питання.Старий,але ще міцний дідуган у полотняному картузі шкандибає повз двір,тягнучи на плечах драну рядюгу усілякого мотлоху.Погляд з-під навислих повік..скрипучий голос розламаного блискавкою дуба.
- Що ти втрачала,дочко?
- Я втрачала те,що не сподівалася колись втратити..Те,що не стало тим,чим мало стати..
я втрачала частину свого єства..
Ти обійняв мене за плечі..так тепло, любий..Далі лиш одне,вже для обох..Третє..Відчуваю як сіріє навколо простір туману і шлях губиться,звужуючись стежкою нагору.Непевними кроками,щільно обійнявшись, ступаємо на манівці серед цієї мряки.Дивні обриси чи то хижки,чи то солом'яного куреня вимальовуються на пагорбі,наближаючись..Тут вже інакше,якось спокійніше в молоці туману,що сповив все навколо.Скоса сюди поглядає проміння сріблястого
світла,яке незвідь звідки пробивається,даючи бодай якесь дихання,наповнюючи ледь-ледь прозорим повітрям.Дитина років п'яти,худенька і кучерява дивиться уважними очками на прибульців і поки мовчить.Довгі вії майже не кліпають і, спостерігаючи,Дитина не покидає єдиної своєї іграшки - дерев'яного коника-гойдалку,пофарбовану в тьмяний колір.
Коник слухняно гойдається,заарканений мотузкою,дерев'яне сідальце вкрите мішечком чи то з соломою,чи з сіном.. Уважний і зосереджений хазяїн цього "добра" по-дорослому чітко і спокійно питає:
- Мамо,тату,ви мене заберете звідси.. колись?
Замість відповіді, звідусіль б'ється,розкочуючись луна милозвучних голосів:"Так..так..таак..таа-ак..таааак!!!!!"
Могутні акорди Небесного Оркестру падають ніби згори вниз,заповнюючи простір і освітлюючи його.Чорно-білі обриси тануть в тумані,що поступово насичується ясним, сріблястим,як крило голуба кольором..І та пелена поглинає все довкола, ховає під теплою ковдрою Простір Питань,залишаючи тільки Відповіді,що заповнюють білі прогалини нашого Спільного Знання,унеможливлюючи Страх і Сумнів будь-коли з'явитися на шляху Єдиного Серця.
Невимовна глибина Океану Долі виштовхує мене на поверхню,більше схожу на рідкий метал.Вдихаю,озираючись в пошуках..сліду від мого сну..усміхнених тонких вуст..таких рідних очей. Вода втікає,наче у прірву..Вітер Вічності крижаним вогнем палить тіло,сушить коси..Здаля до мене йдеш Ти..Тепер ніби збоку дивлюся на нас,як ми наближаємось
один до одного..Силуети видовжені і міфічно прекрасні..оголені тіла наші струмують пару і ясне сяйво..Червоний відблиск Світання малює візерунки на м'язах спини,на руках і ногах, на грудях і обличчах..Вже близько..Торкнутись.. Запалати Єдиним Вогнем,що народився з енергії Світила..Вир закручується навколо нас..Відчуття єднання..мить злиття..запаморочення..
Серед освітленого новонародженого Світу - лише вогнище,створене ДВОМА.
22 липня 2006 р.
Кришталь і криця,міць і спротив у серці кожного з нас.Темний відтиск світла і білий відблиск темряви: хіба ж не дивно?Так,ти правий - Цей Світ схожий на негатив фото..Чому? "Чому подекуди вкритий білими плямами"рентгенівський" знімок наших душ? Чом старий біль,задавнений на споді сумління світлим пасмом відверто посмугував наші тіні?" Не поспішайте тривожитися - то є тільки сон і прогулянка у ньому..просто ще одна зустріч на
рівні Вашого Світу, на рівні Пізнання Двох,що стали Одним..Світ Питань і Відповідей простелився Чумацьким Шляхом попри чорно-білі очерети цього сну, кличучи за собою далі - до Відвертості, до Втаємничення у Все..
Грію в долоні твої тонкі пальці..ще зовсім трохи - і відчиниться сиза хвіртка Першого Питання.Старесенька бабця на порозі низенької хатки шамкотить незрозуміле,безповітряний простір сушить її лице вітром Вічності,вітром Смутку.. Мільони тонких зморщок говорять і сміються, сохне зілля коло тину,котяться старечі сльози.
- Що то було,синку?
- ............................( відповідь за тобою )
. Сірі мальви довгастими стовбурами випинаються повз паркан..Похилені ворота з обшарпаною фарбою, що потріскалася де-не-де й звисає неохайним шматтям..Так, це - брама Другого Питання.Старий,але ще міцний дідуган у полотняному картузі шкандибає повз двір,тягнучи на плечах драну рядюгу усілякого мотлоху.Погляд з-під навислих повік..скрипучий голос розламаного блискавкою дуба.
- Що ти втрачала,дочко?
- Я втрачала те,що не сподівалася колись втратити..Те,що не стало тим,чим мало стати..
я втрачала частину свого єства..
Ти обійняв мене за плечі..так тепло, любий..Далі лиш одне,вже для обох..Третє..Відчуваю як сіріє навколо простір туману і шлях губиться,звужуючись стежкою нагору.Непевними кроками,щільно обійнявшись, ступаємо на манівці серед цієї мряки.Дивні обриси чи то хижки,чи то солом'яного куреня вимальовуються на пагорбі,наближаючись..Тут вже інакше,якось спокійніше в молоці туману,що сповив все навколо.Скоса сюди поглядає проміння сріблястого
світла,яке незвідь звідки пробивається,даючи бодай якесь дихання,наповнюючи ледь-ледь прозорим повітрям.Дитина років п'яти,худенька і кучерява дивиться уважними очками на прибульців і поки мовчить.Довгі вії майже не кліпають і, спостерігаючи,Дитина не покидає єдиної своєї іграшки - дерев'яного коника-гойдалку,пофарбовану в тьмяний колір.
Коник слухняно гойдається,заарканений мотузкою,дерев'яне сідальце вкрите мішечком чи то з соломою,чи з сіном.. Уважний і зосереджений хазяїн цього "добра" по-дорослому чітко і спокійно питає:
- Мамо,тату,ви мене заберете звідси.. колись?
Замість відповіді, звідусіль б'ється,розкочуючись луна милозвучних голосів:"Так..так..таак..таа-ак..таааак!!!!!"
Могутні акорди Небесного Оркестру падають ніби згори вниз,заповнюючи простір і освітлюючи його.Чорно-білі обриси тануть в тумані,що поступово насичується ясним, сріблястим,як крило голуба кольором..І та пелена поглинає все довкола, ховає під теплою ковдрою Простір Питань,залишаючи тільки Відповіді,що заповнюють білі прогалини нашого Спільного Знання,унеможливлюючи Страх і Сумнів будь-коли з'явитися на шляху Єдиного Серця.
Невимовна глибина Океану Долі виштовхує мене на поверхню,більше схожу на рідкий метал.Вдихаю,озираючись в пошуках..сліду від мого сну..усміхнених тонких вуст..таких рідних очей. Вода втікає,наче у прірву..Вітер Вічності крижаним вогнем палить тіло,сушить коси..Здаля до мене йдеш Ти..Тепер ніби збоку дивлюся на нас,як ми наближаємось
один до одного..Силуети видовжені і міфічно прекрасні..оголені тіла наші струмують пару і ясне сяйво..Червоний відблиск Світання малює візерунки на м'язах спини,на руках і ногах, на грудях і обличчах..Вже близько..Торкнутись.. Запалати Єдиним Вогнем,що народився з енергії Світила..Вир закручується навколо нас..Відчуття єднання..мить злиття..запаморочення..
Серед освітленого новонародженого Світу - лише вогнище,створене ДВОМА.
22 липня 2006 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію