
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.08
10:25
Радій. Це я іду
веселкою до тебе.
Дивись у небеса.
В калюжі не дивись.
Немає унизу
ні сонячного Феба,
ні того, що несе
пір'їною увись.
веселкою до тебе.
Дивись у небеса.
В калюжі не дивись.
Немає унизу
ні сонячного Феба,
ні того, що несе
пір'їною увись.
2021.03.08
10:21
Пронизує життя
ясне проміння душ
у таїні ночей
імлою того неба,
що дивиться на нас
очима із калюж...
О, скільки чорних дір
у мороці Ереба!
ясне проміння душ
у таїні ночей
імлою того неба,
що дивиться на нас
очима із калюж...
О, скільки чорних дір
у мороці Ереба!
2021.03.08
09:43
Чоловіку холодно без жінки,
Як без сонця світловому дню, –
І болюче, наче навколінки
Стати й не піднятися коню.
Чоловіку хочеться до жінки,
Як до моря з доку кораблю, –
Щоб не мали вуха відпочинку
Від цілодобового “люблю”.
Як без сонця світловому дню, –
І болюче, наче навколінки
Стати й не піднятися коню.
Чоловіку хочеться до жінки,
Як до моря з доку кораблю, –
Щоб не мали вуха відпочинку
Від цілодобового “люблю”.
2021.03.08
07:23
Як добре, що ховатися не вмієш,
а в променях стоїш – і майорієш!
Хай бачать, як ярить тебе любов –
це гідність, до якої я дійшов!
Це вірність з найпотужніших чеснот,
які тримають не один народ!
У морі квіту, в пшеницях ти зрієш,
а в променях стоїш – і майорієш!
Хай бачать, як ярить тебе любов –
це гідність, до якої я дійшов!
Це вірність з найпотужніших чеснот,
які тримають не один народ!
У морі квіту, в пшеницях ти зрієш,
2021.03.08
04:39
Добро не знівечить дитини
маленьке серце в доброті
це не мотор – свята перлина,
яка до Бога ув імлі
веде таку ж страждальну душу
і, хто б мені не говорив
дорослі душі часто – мушлі,
дитячі – до небес порив.
маленьке серце в доброті
це не мотор – свята перлина,
яка до Бога ув імлі
веде таку ж страждальну душу
і, хто б мені не говорив
дорослі душі часто – мушлі,
дитячі – до небес порив.
2021.03.08
00:02
Подолено відстань. Хатина на розтіч
А вітер...гульба… Ти - господаре?
Все промайнуло, зникло бездарно…
Пам’ять - безпам’ятство… душу морочить
Сирість безпліддя… Божа покара…
Ой вийди у простір, погляньмо у вічі
Чому наших доль… де справедливість?
А вітер...гульба… Ти - господаре?
Все промайнуло, зникло бездарно…
Пам’ять - безпам’ятство… душу морочить
Сирість безпліддя… Божа покара…
Ой вийди у простір, погляньмо у вічі
Чому наших доль… де справедливість?
2021.03.07
23:18
Усе в нас починається з порога
У рідній хаті, де жили й росли.
І перший крик, й остання вже дорога,
Через поріг батьківський перейшли.
Всі болі наші і жалі, й печалі,
Переступали хатню цю межу.
І ми жили із ними вже надалі,
У рідній хаті, де жили й росли.
І перший крик, й остання вже дорога,
Через поріг батьківський перейшли.
Всі болі наші і жалі, й печалі,
Переступали хатню цю межу.
І ми жили із ними вже надалі,
2021.03.07
23:15
Сміялась хатина, раділа від щастя,
Бо в пісню сплітались її голоси.
І вічним здавалось батьківське причастя
І мамине слово добра і краси.
У шибках завжди відбивалися зорі,
Стікали по стрісі травневі дощі.
Її обнімали світанки прозорі,
Бо в пісню сплітались її голоси.
І вічним здавалось батьківське причастя
І мамине слово добра і краси.
У шибках завжди відбивалися зорі,
Стікали по стрісі травневі дощі.
Її обнімали світанки прозорі,
2021.03.07
21:42
Я від кохання все життя страждав,
Даремно сподіваючись на диво.
В надії, що купатимусь в медах...
Й уже здавалось те все — неможливим.
Спеленане, наївне немовля,
Я борсався в тенетах у кохання.
І щастя, наче мрію, уявляв...
Даремно сподіваючись на диво.
В надії, що купатимусь в медах...
Й уже здавалось те все — неможливим.
Спеленане, наївне немовля,
Я борсався в тенетах у кохання.
І щастя, наче мрію, уявляв...
2021.03.07
20:18
Дорогі жінки! Ми разом з композитором Геннадієм Володьком підготували Вам святковий подарунок на 8-м
https://www.facebook.com/100000221016363/videos/4491409727543017/?notif_id=1615139419883756¬if_t=video_wall_create&ref=notif
2021.03.07
19:54
Чорний згусток журби у коханих зіницях,
Що сльозою тече з-під натомлених вій.
По стежині стрімкій до своєї криниці
Йде дівчина одна, щоби збутися мрій.
Дум про нього, того, що, ховаючи зраду,
Прикидався таким, хоч до рани клади…
Відсьогодні йому в
Що сльозою тече з-під натомлених вій.
По стежині стрімкій до своєї криниці
Йде дівчина одна, щоби збутися мрій.
Дум про нього, того, що, ховаючи зраду,
Прикидався таким, хоч до рани клади…
Відсьогодні йому в
2021.03.07
18:14
Не згодиться ніхто замість тебе дорогу здолати –
Добирайся, як знаєш, в пітьмі, невідомо куди.
Хай тобі виднокрай заступають дерева крислаті
І твої провожаті духовно сліпі й дурнуваті
І тобі не підкажуть, як вірно читати сліди.
Але ти самотуж прой
Добирайся, як знаєш, в пітьмі, невідомо куди.
Хай тобі виднокрай заступають дерева крислаті
І твої провожаті духовно сліпі й дурнуваті
І тобі не підкажуть, як вірно читати сліди.
Але ти самотуж прой
2021.03.07
16:44
Я хочу, щоб мої фільтри мені не зрадили,
Вбудовані наміцно, змінювати - не скоро,
І в час, коли тебе я забуватиму,
Навідай ти мене обов'язково!
Можеш прийти пішки чи слово кинути,
Думкою коси гладити, цілувати.
Коли я тебе пізнала, то вже полин
Вбудовані наміцно, змінювати - не скоро,
І в час, коли тебе я забуватиму,
Навідай ти мене обов'язково!
Можеш прийти пішки чи слово кинути,
Думкою коси гладити, цілувати.
Коли я тебе пізнала, то вже полин
2021.03.07
15:30
Спочатку вродився я,
А згодом - опукла Єва.
Усілися у каяк,
Чіпляючись за дерева.
На весла сильніш наліг,
І рушив, вперед, на Трою.
А з неба дивився Біг
А згодом - опукла Єва.
Усілися у каяк,
Чіпляючись за дерева.
На весла сильніш наліг,
І рушив, вперед, на Трою.
А з неба дивився Біг
2021.03.07
11:51
Небесный Отец нас всех знает
и рад бы начать диалог
с любым, кто Его принимает,
любя, как единственный Бог.
2.
Являясь для нас, не шагает –
за тучкой по небу плывет,
до капли Себя уменьшая,
и рад бы начать диалог
с любым, кто Его принимает,
любя, как единственный Бог.
2.
Являясь для нас, не шагает –
за тучкой по небу плывет,
до капли Себя уменьшая,
2021.03.07
11:37
Все тайны мира прячут за словами…
В золе костра схоронен первый слог,
Но я всего лишь, я - сыночек мамин
От головы седой - до самих ног.
И нам стыдиться незачем, доколе:
Родить - Родимый - Родина, при нас…
И предка зов в литературном поле,
На пас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В золе костра схоронен первый слог,
Но я всего лишь, я - сыночек мамин
От головы седой - до самих ног.
И нам стыдиться незачем, доколе:
Родить - Родимый - Родина, при нас…
И предка зов в литературном поле,
На пас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Святослава Лученко (1970) /
Проза
Мовою твого мовчання
Лампада місяця дотліває в далечині щербатим окрайцем..Буря панує Містом вже кілька днів, зрідка ненадовго вщухаючи та з новою силою розгойдуючи склепіння розкуйовджених небес.Почуваюся так само непевно..розхристана душа,гнана кудись вітрами протилежності, ледь тамована тривога на споді..Майже непомітна мряка дощу вибілює простір, сірий та нецікавий день такою ж рідкою мжичкою добігає кінця, і топиться у хвилях вечора.Втопити тугу..розігнати сум..розірвати пута непевності! Заглушити голос рваного вітрами серця..
Мовчання..Сьогодні мені так дивно хочеться мовчати,схопити цю мить і гойдати її на руках, дивитися,як засинає мокре листя за вікном..Там, де мій сон ладнає чудового намета і кличе,кличе..Гойдається повітря, грає щось монотонне вітер..Це наша з ним вічна “розмова ні про що” і про “все на світі”, вона триває доти,доки горить ліхтар у сусідньому дворі, доки маленькі тіні домовиків блукають затишними оселями..
Здогадатися чи згадати? Дізнатися чи відчути? Якийсь поштовх..Ось зажеврів під руками зовні нікчемний брухт..Давно не заглядала..Ні,не те..Ще,далі..Здається..дивно..таке знайоме відчуття..Ні,не може бути..Та, дарма – спробувати не важко. А потім просто живеш, не чекаючи,не знаючи, поки..
Відображення дзеркал скрізь по-різному неправдиві - відображення Його обличча не може збрехати.Знаю це напевне..Бачу..Бачу непрохідну самоту свого дитинства,коли погляд говорить і зітхає і сподівається,хоч може краєчком,самим потаємним куточком,вільним від величезної тіні Страху.Бачу відблиск своєї рухливої юності,коли так хочеться все змінити,так хочеться справжнього тепла,що ладен будь-що прийняти на віру і назвати ім”ям Любові. Бачу своє сьогодення: витримане вино Розчарування,яке можна назвати мудрістю,поки..Поки не налетіла буря Чуття,поки не запалився вогник живого Сподівання,знову,не дивлячись ні на що попереднє..
Голос твого мовчання..Гучний і дужий..він перекриває голос вітру,він звучить унісоном бурі у просторі моїх небес..Мовою твого мовчання говорить моє єство..Так давно..Так дивно навчитися говорити мовою людей,говорити гарно й виразно..але чути інший голос в собі..так глибоко..
Падаю у небо швидкого світанкового сну..забуваюся на хвилю..Слухаю..Мовою твого мовчання щебечуть ранні пташки і ховається у світло передсвітанкового неба зблідла подоба місяця..Рівний колір зелені звучить нескінченним камертоном твого мовчання..І я ладнаю струни своєї розстроєної Орфеєвої ліри,намагаюся згадати її первозданний стрій..Згадую..
Світ розламаний на ніч і день,на за і проти..десь,не тут..
Тут він складається у Всесвіт..Мовою твого мовчання..
16 червня 2006 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мовою твого мовчання
Лампада місяця дотліває в далечині щербатим окрайцем..Буря панує Містом вже кілька днів, зрідка ненадовго вщухаючи та з новою силою розгойдуючи склепіння розкуйовджених небес.Почуваюся так само непевно..розхристана душа,гнана кудись вітрами протилежності, ледь тамована тривога на споді..Майже непомітна мряка дощу вибілює простір, сірий та нецікавий день такою ж рідкою мжичкою добігає кінця, і топиться у хвилях вечора.Втопити тугу..розігнати сум..розірвати пута непевності! Заглушити голос рваного вітрами серця..
Мовчання..Сьогодні мені так дивно хочеться мовчати,схопити цю мить і гойдати її на руках, дивитися,як засинає мокре листя за вікном..Там, де мій сон ладнає чудового намета і кличе,кличе..Гойдається повітря, грає щось монотонне вітер..Це наша з ним вічна “розмова ні про що” і про “все на світі”, вона триває доти,доки горить ліхтар у сусідньому дворі, доки маленькі тіні домовиків блукають затишними оселями..
Здогадатися чи згадати? Дізнатися чи відчути? Якийсь поштовх..Ось зажеврів під руками зовні нікчемний брухт..Давно не заглядала..Ні,не те..Ще,далі..Здається..дивно..таке знайоме відчуття..Ні,не може бути..Та, дарма – спробувати не важко. А потім просто живеш, не чекаючи,не знаючи, поки..
Відображення дзеркал скрізь по-різному неправдиві - відображення Його обличча не може збрехати.Знаю це напевне..Бачу..Бачу непрохідну самоту свого дитинства,коли погляд говорить і зітхає і сподівається,хоч може краєчком,самим потаємним куточком,вільним від величезної тіні Страху.Бачу відблиск своєї рухливої юності,коли так хочеться все змінити,так хочеться справжнього тепла,що ладен будь-що прийняти на віру і назвати ім”ям Любові. Бачу своє сьогодення: витримане вино Розчарування,яке можна назвати мудрістю,поки..Поки не налетіла буря Чуття,поки не запалився вогник живого Сподівання,знову,не дивлячись ні на що попереднє..
Голос твого мовчання..Гучний і дужий..він перекриває голос вітру,він звучить унісоном бурі у просторі моїх небес..Мовою твого мовчання говорить моє єство..Так давно..Так дивно навчитися говорити мовою людей,говорити гарно й виразно..але чути інший голос в собі..так глибоко..
Падаю у небо швидкого світанкового сну..забуваюся на хвилю..Слухаю..Мовою твого мовчання щебечуть ранні пташки і ховається у світло передсвітанкового неба зблідла подоба місяця..Рівний колір зелені звучить нескінченним камертоном твого мовчання..І я ладнаю струни своєї розстроєної Орфеєвої ліри,намагаюся згадати її первозданний стрій..Згадую..
Світ розламаний на ніч і день,на за і проти..десь,не тут..
Тут він складається у Всесвіт..Мовою твого мовчання..
16 червня 2006 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію