ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.06.06 00:32
Ніч - перший план для пари суперстар.
Татамі для кохання відьми й мага.
Моя любов - як місячний удар.
Твоя - неначе місячна засмага.
Неочевидний привід божевіль -
Затемнення всіх мізків поступове.
Я – безнадійний хорор-водевіль.
Ти фентезі-нуар, м

Ілахім Поет
2024.06.05 19:51
Фантазерка така… Безперервно вигадуєш Бога,
Щоб пробачив гріхи, що надумала їх ти сама.
Так, характер складний. Це тому, що натура глибока.
Напівсвітло м'яке – то й інтимна твоя напівтьма.

В океанах твоєї душі заблукає да Гама.
Навіть Амундсен міг

Юлія Щербатюк
2024.06.05 19:51
Лукавості дволика суть.
Попри усі її принади,
Себе проявить... Не збагнуть,
Як може вабити, що зрадить.

Облудність - ницості сльота,
Натури, що іржа сточила.
І вже не перестане та

Володимир Каразуб
2024.06.05 18:16
Позбудься струн, уяви, усього
Що у тобі тремтливе й тонкостанне,
Хай небо світлочоле темним стане,
І стоколірні сни до одного.
Хай хмари в'ються зморені кругом,
І місяць бляклий більше чверті тане,
Твоя епоха тонкошкірих ранить,
І обпікає вибухлий

Козак Дума
2024.06.05 08:28
До моря, на побачення, іду,
занурюся у бірюзові хвилі,
немов по Гетсиманському саду,
і гребені огляну посивілі…

Загайливо униз отак, згори
спускаюся із берега крутого.
У променях іскряться кольори,

Микола Соболь
2024.06.05 07:56
Пливли ікони Старосільських хат,
тонули обереги родоводу,
ховав Дніпро древнє село під воду,
рукоплескав ЦеКа електорат.
На димарі їм слав прокльони крук,
допоки води не покрили хату:
«Чекайте, смерди, прийде ще розплата!» –
і танув над водою його

Віктор Кучерук
2024.06.05 06:17
Сонце гріє й світить
Дужче, ніж завжди,
І засмагле літо
Кличе до води.
Бо прогріта річка
Так в спекотний час,
Що кипить водичка
Для зраділих нас.

Артур Курдіновський
2024.06.05 00:46
Шосте вересня. Костянтинівка.
Долі. Мрії. Бажання. Думки.
Чорний вибух. Дим. Будьте прокляті!
На віки!

Костянтинівка... Костянтинівка...
Мирний риночок у вихідний.
Буде ворогу віддзеркаленням

Борис Костиря
2024.06.04 23:06
Проростає трава на могилах.
Проростає крізь біль і красу.
Проростає на долах і схилах
Та печаль, що прийшла завчасу.

Проростає скорбота на скронях,
Проростає спокута в руках.
Проростають надія, мов сонях,

Іван Потьомкін
2024.06.04 13:25
Радиш тримати такт із тими,
Хто годен лише осуду й зневаги.
Та про який там такт мова може йти,
Коли з-за такту, немов шуліка на курчат,
Він кидається з несусвітніми прокляттями
На ошелешену од несподіванки невинну душу.
…Ні, видно, не судилось доро

Микола Соболь
2024.06.04 10:10
Мовчить журавель над криницею,
вітер гуляє селом,
діти хворіють столицею,
з дому злітають гуртом.
Зрідка прилинуть до матері,
трохи вдихнути тепла,
місто впіймало їх ятером,
мойра окутала зла

Віктор Кучерук
2024.06.04 05:02
Без історії роду
Важко нам обійтись, -
Перерив я до споду
Всі архіви колись.
Тільки жодної вістки
В установах нема
Ні про прадідів, звісно,
Чи бабусь, зокрема.

Артур Курдіновський
2024.06.04 00:38
Не зруйнував. Не зрадив. Не порушив.
Але жорстоко ставить до стіни
Самотність, що впивається у душу,
Самотність, що вгризається у сни.

Неначе сулема отруйним паром
Все нищить, замітаючи сліди.
Рішучий видих. Щастя - незабаром...

Ілахім Поет
2024.06.04 00:24
Вже слова стали зайвими - отже і дим
Біля губ в'ється, мов балерина по сцені.
Хоть повірити важко – я теж молодим
Був колись, та давно… мабуть, ще в плейстоцені.

Де солодкою посмішка вчора була,
Щось, я бачу, дедалі кислішає міна.
Ти брехати н

Світлана Пирогова
2024.06.03 21:53
Задивилась на поле пшеничне:
Колосіння зелене, зернівки налив,
А вгорі небо синє правічне,
білих хмар одиноких розмитий курсив.
Мабуть, небо писало...Не вздріли?
Бо ж підступно підкралась жахлива пора,
І летять знов ракет чорні крила,
І оговтатись

Ісая Мирянин
2024.06.03 18:59
Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.

І ця любов, неначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ісая Мирянин
2024.05.20

Ігор Прозорий
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Маркуш Серкванчук
2024.04.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Гончар / Вірші / 1999-2003 - Гербарій

 XXV КАДР ЖИТТЯ (КАЛЕЙДОСКОП)

Про що думки – про те і руки... В хмарах муки біліють муки,
І я знов згадую про те, що навіть чорне – золоте,
Про те, що все в житті відносно, про те, що жити просто – просто,
Про глузд, про смисл, про значення і роль, ідею слів, призначення на роль
Крихких і крихітних мурах, чи обезкрилених комах,
Які повзуть по суть, мов вуж, які помруть за путь їх душ,
Без віри в дивне слово „сенс”; „шлагбаум” – сказав їм екстрасенс,
Коли вони гнили в гробу, коли полин гірчив губу.
Річниця втрати віри в світ... Темниця, грати, діри, звіт
Про виконання плану дій, про коливання чорних вій
В прямих й обернених мотивах, які родилися у зливах
Й топили все, усе б убили: змите лице, рельєф могили,
І навіть того, хто молився.... В святій воді чорт простудився,
Гріхи скучали без роботи... За упокій мерців суботи!
І світ навколишній став наш, хоча, цей вальс – лише шабаш,
А манекени у вітринах без почуттів, та все ж в провинах
За те, що все їм паралельно: навіть в раю трохи пекельно,
Тож нащо думати про втрати, коли прийдеться нам вмирати?
І це буде знахідка віку, оскільки рів не знає піку,
Й тому, здається, що щось бачив, насправді ж, все без жодних значень:
І день, і ніч, і тінь, і світло, предмет і річ (чесно, та підло)...
Усе навколо, навіть, більше, належить колу, простір з’ївши;
Усе, включаючи нічого, насправді, є, але для чого?
І, навіть, те, що не існує набуде форми, пустку взує,
Проте, ця маска не поможе... хіба, що зміниш світ цей, Боже!
Хіба, що вовки будуть ситі, хіба, що все застрягне в ситі.
Лише тоді щось буде чимось, лише тоді хтось стане кимсь.
Та, так, як є, нехай і буде! Нехай прозорі будуть люди,
А сірий дим хай буде сірим, щоб було видно в мені діри,
Щоб кисень попадав в легені... зелений світ і ми зелені.
Чого чекають ембріони? Ховатись, мов хамелеони,
Чи, може, просто існувати: спочатку жити, втім вмирати?...
Кожен питає: „Хто тут крайній?”. Я кажу: „Я! Я – перший, ранній.
У черзі сну всіх пропускаю. Мені зручніше бути скраю”.
Я би сказав: „Я – шизофренік! Я – параноя! Хаос в мені!”,
Але ніхто б мене не слухав, бо хто почує тишу в вухах...




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-08-17 12:45:05
Переглядів сторінки твору 698
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.135 / 5.14)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.900 / 5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.723
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.03.31 12:35
Автор у цю хвилину відсутній