ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2022.05.24 21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.

А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе

Сергій Губерначук
2022.05.24 20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.

Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.

Ігор Шоха
2022.05.24 12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.

Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...

Віктор Кучерук
2022.05.24 05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.

Володимир Бойко
2022.05.24 00:14
Z – остання буква в алфавіті. Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує. Українська земля – не для москаля. Сомалійський пірат рашисту брат. Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід. Загад

Ольга Олеандра
2022.05.23 17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце. З малюком грав

Іван Потьомкін
2022.05.23 14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.

Сергій Губерначук
2022.05.23 11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

Тетяна Левицька
2022.05.23 09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,

Володимир Невесенко
2022.05.23 08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.

Віктор Кучерук
2022.05.23 05:53
Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.

Сергій Губерначук
2022.05.22 21:46
На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де проростає горде слово!
Точімо плуг зорати лан,

Микола Дудар
2022.05.22 21:12
Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і

Євген Федчук
2022.05.22 20:28
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, поси

Микола Дудар
2022.05.22 19:24
Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…

Ігор Шоха
2022.05.22 18:41
До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Марач (1955) / Критика | Аналітика

 Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста
“ІЗ СВІТОМ БУВ Я В ПОЛЮБОВНІМ СПОРІ”
(Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста)

Роберт Лі Фрост, один з найвидатніших поетів ХХ ст., вважається в США національним поетом навіть в більшій мірі, ніж його знаменитий співвітчизник Волт Вітмен. Він народився 26 березня 1874 року в м. Сан-Франціско, Каліфорнія, будучи першою дитиною подружжя Ізабелли Муді і Вільяма Прескота Фроста й отримавши ім’я в честь конфедератського генерала Роберта Едварда Лі, яким захоплювався його батько. Мати походила із Шотландії, до Америки приїхала в 1856 р., працювала вчителькою. Батько походив із фермерської сім’ї в штаті Нью-Гемпшир, закінчив Гарвардський університет, працював учителем, потім журналістом, займався політичною діяльністю, симпатизуючи демократам.
Навчаючись в початковій школі, Роберт часто пропускав заняття із-за хвороби, тому його навчанням і вихованням займалась мати. В 1885 р. від туберкульозу помер батько, який, будучи любителем чарки і раніше, в останні роки став гірким п’яницею і азартним картярем. Після сплати боргів сім’я, залишившись без зособів для існування, змушена була перебратись до родичів в м. Лоуренс, Массачусетс, де мати стала вчителювати в місцевій школі. Навчаючись В Лоуренській середній школі, Роберт подружився із старшим за себе учнем Карлом Баррелом (ця дружба тривала все життя), який захоплювався ботанікою та астрономією, то ж і сам долучився до цього. Був редактором шкільної газети, в якій публікував і свої вірші. В останній рік навчання успішно склав вступні іспити до Гарвардського коледжу. В 1892 р. закінчує школу з відзнакою (з усього випуску відзнаку отримала ще лиш Елінор Вайт, яка пізніше стала дружиною Фроста). Залежний в фінансовому відношенні від родичів по батьківській лінії, вступив до Дартмутського коледжу, оскільки там навчання було дешевшим а також із-за упередженого ставлення родичів до Гарвардського коледжу, що, на їх думку, погано вплинув на його батька. Але провчившись лише один семестр, кидає навчання і допомагає матері вести заняття в школі, працює на текстильній фабриці, влітку наймається до фермерів на сільськогосподарські роботи, надсилає замітки до місцевих газет. Неодноразово пропонує Елінор Вайт, з якою був заручений з 1892 р., вийти за нього заміж, але та хоче спочатку завершити навчання в Сент-Лоренському університеті в м. Кантон. Вважаючи, що Елінор його розлюбила, Роберт видрукував у місцевій типографії два примірники збірки, що складалась із кількох його віршів, і осінню 1894 р. приїхав до Елінор в університет, щоб подарувати одну їй і ще раз запропонувати їй вийти за нього заміж. Отримавши відмову, знищує свій примірник і повертається додому. Сповнений розпачу, вирішує, що не варто жити, й відправляється до Зловісного болота – величезної майже непрохідної трясовини між Вірджінією і Північною Кароліною. На потягах і пароплаві добирається до Норфолка, а решту шляху долає пішки. Вночі вирушив углиб трясовини. На своє щастя, на одному з каналів, що перетинають болото, зустрів мисливців, які взяли його на свій човен. Написав листа матері і та вислала гроші на зворотній шлях.
В кінці 1895 р. Роберт нарешті одружується з Елінор. Працює на різних роботах, ніде довго не затримуючись. В 1897 р. вступає до Гарвардського університету (оплатити навчання погодився дід), але через півтора року турботи про сім’ю і хвору матір змушують відмовитись від продовження навчання. Взявши до уваги попередження лікарів, що малорухливий спосіб життя, властивий вчительській професії, може спровокувати розвиток туберкульозу, Фрост вирішує зайнятись фермерством (розведенням курей) спочатку на арендованій фермі в Метьюені, Массачусетс (1899р.), а потім на купленій для нього дідом в 1900 р.фермі в Деррі, Нью-Гемпшир, по сусідству із шкільним другом Карлом Баррелом, допомога і слушні поради якого дуже згодились Роберту в перші роки його фермерства. Слід зауважити, що фермер із Фроста, який вже без поезії не мислив свого життя, був не дуже вдатний і від повного розорення його рятували лише допомога Баррела і 500 доларів щорічно згідно із заповітом померлого в 1901 р. діда (мати померла в 1900 р.). Сім’я зростала, а фермерська праця майже не давала прибутку, тому Фрост, починаючи з 1906 р. став викладати англійську мову і літературу в розташавоній неподалік від його ферми академії Пінкертона (академіями в США називають і середні школи-інтернати), причому досить успішно: перебудував програми викладання цих предметів, заохочував своїх учнів до літературної творчості, організував драматичний гурток, був навіть визнаний кращим учителем округу. Роки в Деррі (1900–1911), незважаючи на матеріальну скруту, були дуже продуктивними в творчому плані. Тут були написані (як правило, вечорами і вночі, бо дні були сповнені господарських турбот) вірші, що пізніше склали основу його перших трьох поетичних збірок. Він посилав їх в редакції газет і журналів, але за весь цей час було надруковано лише кілька віршів.
Не знаходячи визнання як поет у себе на батьківщині, Р. Фрост в кінці 1911 р. продає свою ферму в Деррі і в 1912 р. вирушає із сім’єю (дружиною і чотирма дітьми) до Англії, вважаючи, що там знайде більш сприятливі умови для літературної діяльності, і надіючись привернути до себе увагу знаменитих і впливових літераторів. Тут без будь-чиєї допомоги і жодного рекомендаційного листа пропонує лондонському видавцеві Девіду Натту свою першу збірку віршів “Юначі прагнення” і той публікує її в 1913 р. Знайомиться з відомими англійськими поетами і літераторами Езрою Паундом, Річардом Олдінгтоном, Вільямом Батлером Єтсом. Дружні стосунки склалися в нього з поетичним гуртком т.з. “георгіанців”: Рупертом Бруком, Вільфредом Гібсоном, Ласцелом Аберкромбі. Особливо ж подружився Фрост із критиком і есеїстом Едвардом Томасом, якого теж надихнув на писання віршів. В 1914 р. в тому ж видавництві була опублікована друга збірка його віршів “Північніше Бостона”, що мала ще більший успіх, ніж перша. Протягом 1915 р. обидві збірки були перевидані і в США нью-йоркським видавцем Генрі Холтом (він продовжував видавати Фроста протягом всього життя). Успіх, який вони мали, а також початок Першої світової війни прискорили повернення Р. Фроста на батьківщину. Як згадував потім один із друзів, той якось сказав дружині: “Мої вірші вернулись на батьківщину, пора і нам.”
Повернувшись в 1915 р. до США, Фрост купує ферму поблизу Франконії, Нью-Гемпшир, а через п’ять років – біля Шафтсбері, Вермонт. Пізніше теж часто міняв місця проживання. Починає практикувати публічні виступи з читанням своїх віршів, які мали великий успіх: послухати “поета-фермера” збиралось багато слухачів. Це сприяло зростанню його популярності і пробудженню в населення інтересу до поезії. Хоч Фрост не мав закінченої вищої освіти, багато відомих коледжів і університетів запрошували його для читання лекцій: Амхерстський і Дартмутський коледжі, університети в Мічігані, Гарварді, Єйлі. Займаючись викладацькою діяльністю до кінця життя, мав більше 40 почесних відзнак і звань від університетів США і Великобританії (в тому числі від Оксфордського і Кембріджського). Одна за одною виходять нові його поетичні книги: “Між горами” (1916), “Нью-Гемпшир” (1923), “Західна річка” (1928), “За даллю даль” (1936), “Дерево-свідок” (1942), “Таволга” (1947), “На галявині” (1962). Глибоким філософським змістом сповнені його драматичні діалоги “Маска Розуму” (1945) і “Маска Милосердя” (1947), де проблеми сьогодення тісно переплетені з біблійними мотивами. Чотири рази (в 1924, 1931, 1937 і 1943 роках) нагороджувався Пулітцерівською премією – однією з найпрестижніших в США щорічних відзнак за найвидатніші досягнення в області літератури і журналістики, а в 1963 р. отримав Боллінгенську поетичну премію. Про його популярність свідчить і той факт, що Фрост був єдиним поетом, запрошеним в 1961 р. на урочистості з нагоди інавгурації новообраного президента США Джона Кеннеді. В 1962 р., згідно з програмою культурних обмінів, т.з. “місією доброї волі”, відвідав СРСР, де зустрівся з поетами Анною Ахматовою, Євгенієм Євтушенком, Андрієм Вознесенським, Олександром Твардовським.
Але в житті Роберта Фроста було багато і трагічних подій. В 1900 р. помирає його 4-річний син Еліот, в 1907 р. – щойно народжена дочка, в 1940 р. син Керол здійснює самогубство; дочка Ірма страждала психічним розладом, як і його сестра Дженні. В 1938 р. помирає дружина Елінор, без якої не мислив життя. В останні роки вів самотній спосіб життя, хоча в будь-яку мить міг розраховувати на підтримку численних друзів. Зустрів на життєвому шляху ще одну жінку, в яку закохався – Кетлін Моррісон, але вона відмовилась розлучитись із чоловіком, щоб вийти за нього заміж, хоча й погодилась бути його літературним секретарем і виконувала цей обов’язок до кінця його днів. Помер Роберт Фрост 29 січня 1963 р. в м. Бостон. Урна з його прахом похована на сімейному кладовищі в Старому Беннінгтоні, Вермонт.
Конкретика віршів Роберта Фроста легко впізнавана: в них відчувається майже містична прив’язаність поета до полів і ферм Нової Англії – північно-східної частини США, що включає штати Мейн, Нью-Гемпшир, Вермонт, Массачусетс, Род-Айленд і Коннектікут; найбільш обжитих країв, що прийняли перших переселенців, колиски американської цивілізації. Саме прив’язка географічних реалій його віршів до двох штатів – Вермонта і Нью-Гемпшира – багато в чому визначила репутацію Фроста як національного поета США. В цьому виявився безпосередній зв’язок поета з духовними традиціями, що започаткувались тут, з філософією безпосереднього буття, що проповідувалась мислителями-трансценденталістами Емерсоном і Торо. В його поезії відобразився повільний, але невідворотний, процес руйнування і занепаду того світу, в якому сформувався національний характер, сільського світу фермерів Нової Англії, що дав життя американській культурі і виплекав її своєрідність. Так народжувалось широко розповсюджене і нині уявлення про Фроста, як “поета-фермера”, “співця сільського життя”, “невиправного оптиміста”, байдужого до болючих проблем сучасності, хранителя патріархальних традицій, філософа-стоїка, що здатний протиставити руйнівному впливу цивілізації лише силу морального почуття. Слід зауважити, що поет і сам був не проти вдягнути цю маску під час своїх численних публічних виступів, оскільки це сприяло зростанню його популярності серед широкого загалу. То ж не дивно, що багатьом, особливо в колах інтелігенції, він здавався дещо архаїчним порівняно з такими знаменитими поетами-модерністами, його сучасниками, як Езра Паунд, Томас Стернз Еліот, Валлас Стевенс. І справді, вірші Фроста легші і зрозуміліші, ніж поезія модерністів, їх проста мова і традиційні форми більш виграшні для сприйняття. І все ж вони не є такими простими і легкими для розуміння, як може здатися на перший погляд. При вдумливому прочитанні за, здавалось би, простими і легко впізнаваними реаліями його віршів відкриваються такі філософські глибини, про які спочатку не виникало навіть здогаду. Фрост – незрівнянний майстер замовчування, підміни одних понять іншими, одночасного розгляду різних смислових відтінків одного і того ж поняття, словесної гри. Він неодноразово підкреслював, що завдяки “інтонаціям звучання” речення говорить більше, ніж окремі слова, з яких воно складається, що його виражальні можливості надзвичайно розширюються, коли спонтанний плин звичайної мови поєднується із регулярною ритмічністю віршового розміру. Відмовившись від верлібру, яким захоплювались поети-модерністи, і використовуючи традиційні віршові розміри: пастораль, елегію, баладу, сонет, він не тільки наповнив їх новим змістом, що дало змогу якнайповніше виразити світовідчуття людини ХХ ст., але й удосконалив їх форму, ввівши багато новацій в систему римування, метричну побудову, експериментуючи з їх формою. Так, користуючись як італійською (“петрарківською”), так і англійською (“шекспірівською”) формами сонета, а часто і поєднуючи їх, він нерідко відходив від цих класичних канонів, пропонуючи свої варіанти цієї традиційної форми.
Фрост вважав, що вірш не повинен бути дидактичним, але має містити миттєвий досвід, який “починається із захоплення і закінчується мудрістю” і є “моментом осягнення на фоні хаосу”. За його словами, “поезія пробуджує в пам’яті людини те, про що вона й не підозрювала, що знає”. Вірш прекрасний тоді, коли сам зумів скластися до кінця і повністю заволодів поетом. “Немов шматок льоду на гарячій плиті, вірш має ширяти завдяки власному таненню”, – писав він. Фросту не властиві надмірна патетичність чи почуття відчаю, оскільки в його найбільш серйозних віршах присутня іронія, а в творах, сповнених іронії й гумору, раз по раз відчувається та серйозність, без якої він не мислив поезію: “за зовнішньою серйозністю повинен відчуватися внутрішній гумор і навпаки”. “Я не буваю більш серйозним, ніж коли жартую,” – любив повторювати Фрост.
Головні мотиви поезії Фроста – ломка колись цілісного світу, наростаюче відчуження між людьми, моральна криза сучасної цивілізації, трагічна втрата живого безпосереднього контакту між людиною і природою, краса і чарівність повсякденного буття і людської праці, віра в невичерпні можливості людини. Йому властиве прагнення до гармонійного світосприймання, породжене близькістю до природи. Його пейзажна лірика сповнена глибоким філософським змістом, відчуттям безмежної різноманітності світу. Проживши значну частину свого життя в сільській місцевості і сам займаючись фермерством, Р.Фрост не з чуток, а із власного досвіду знав усі радості і складнощі роботи на землі, переваги і недоліки сільського життя, які він так поетично втілив у своїх віршах. Землеробська праця (якщо вона не підневільна і не надмірно виснажлива), як ніяка інша спроможна дати відчуття найвищої духовної і естетичної насолоди, причетності до акту творення, бо тут результат не відчужений від людини, а є зримим, доступним для чуттєвого сприйняття, органічно входить в її повсякденне буття. Робота на землі не відгороджує людину від природи замкненим простором всередині чотирьох стін під низько навислою стелею, а дарує якнайповніше злиття з нею серед безкрайнього обширу лугів і полів під бездонним куполом неба, не оглушує надмірним шумом чи присипляє повною мовчанкою, а тішить слух пташиним співом, бринінням вітру, шептанням трав. Якраз цими почуттями і настроями сповнені вірші поета.
Глибоко вкорінена в природу і традиції Нової Англії, поезія Фроста все ж не є вузько регіональною. Географічні реалії і деталі ландшафту в його віршах часто мають символічний, навіть метафізичний зміст, піднімаючись до рівня світоглядно-філософських узагальнень. Так, в найбільш відомому його вірші “В зимовий вечір біля лісу”, що давно став хрестоматійним, двічі повторений заключний рядок “І до спочинку довго йти” набуває метафоричного змісту: не просто нічного сну, щоб пробудитися вранці сповненим сил, а спочинку вже вічного, тобто смерті; й потрібно відірватися від споглядання так любого для ока засніженого лісу і йти, щоб виконати обіцянки й зобов’язання, бо ще багато потрібно зробити в житті, перш ніж смерть подарує вже вічний спочинок.
Будучи поетом надзвичайно широкого діапазону, чутливим до проблем сьогодення, пропускаючи через своє серце всі його болі і біди, Р. Фрост не міг не відгукнутися на відкриття і проблеми сучасної йому науки, зокрема, на ті загрози й випробування, які несе людству науково-технічний прогрес. Він був добре обізнаний в багатьох розділах науки, особливо ж в ботаніці і в астрономії. Так, ще навчаючись в школі, за гроші, зароблені під час літніх канікул, придбав телескоп і проводив спостереження зоряного неба. Разом із шкільним товаришем Карлом Баррелом здійснював довгі прогулянки в околицях Лоуренса, збираючи гербарії, вивчаючи місцеву флору і фауну. Цим пояснюється велика кількість астрономічних реалій у його віршах, пильна увага до найрізноманітніших проявів життя, майже наукова скрупульозність в найдрібніших деталях при описанні флори і фауни, чим нерідко легковажать інші поети. Займаючись викладацькою діяльністю в найпрестижніших американських університетах і коледжах, Фрост мав змогу зустрічатися з найвидатнішими вченими і з “перших уст” дізнаватися про найважливіші наукові проблеми і відкриття сучасності. Так, восени 1923 р. в Амхерстському коледжі слухав виступ (і брав участь в дискусії) видатного данського фізика, одного з творців квантової теорії Нільса Бора, причому присутні відзначали, що запитання Фроста були цікавішими і глибшими, ніж питання присутніх там професійних американських фізиків. В 1932 р. в Каліфорнійському технологічному інституті зустрічався з видатним американським фізиком-експериментатором Робертом Міллікеном, що вперше з високою точністю виміряв заряд електрона та експериментально підтвердив квантову теорію. Приголомшливе враження на Фроста справило винайдення ядерної зброї та її невиправдане застосування проти японських міст Хіросіма і Нагасакі. У його віршах звучить тривога за долю людства, що безвідповідальним використанням досягнень науково-технічного прогресу поставлене на грань виживання. Так що Фрост, хоч для нього і була неприйнятною “поезія відчаю”, зовсім не був тим “невиправним оптимістом”, яким його зображав витворений про нього міф. Своє світосприймання він найкраще виразив рядком із вірша “Урок сьогодення”: “Із світом був я в полюбовнім спорі”, що вибитий як епітафія на його надгробку.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-05-12 15:05:21
Переглядів сторінки твору 2803
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.555 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.493 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.723
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
ПЕРСОНИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2020.07.02 19:13
Автор у цю хвилину відсутній