ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Критика | Аналітика
Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По
ВЕЛИКИЙ МАТЕМАТИК ПОЧУТТЯ
(Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По)
Едгар Аллан По – видатний поет, прозаїк, журналіст і літературний критик, перший професійний письменник США, одна з найтрагічніших постатей американської літератури. За життя, що було сповнене поневірянь і злигоднів, він був більш відомий в Європі, ніж у себе на батьківщині.
Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні в сім’ї мандрівних акторів Девіда По і Елізабет Арнольд. Коли Едгару йшов другий рік, батько загадково зник. Невідомо, чи то він залишив сім’ю, чи раптово помер, оскільки жодних відомостей про це не збереглося. В кінці 1811 р., коли трупа перебувала в Річмонді, штат Вірджінія, померла від сухот і мати. Едгара на виховання взяло бездітне подружжя багатого південного комерсанта Джона Аллана, хоч офіційно він так і не був усиновлений, незважаючи навіть на те, що його прийомна мати Френсіс, прив’язавшись до маленького Едгара всім серцем, і наполягала на цьому. З 1815 по 1820 рік Аллан, налагоджуючи справи фірми, разом із сімейством перебував у Лондоні, де Едгар відвідував приватну школу. Після повернення в США продовжив шкільну освіту в Річмонді, а в 1826 р. вступив до Вірджінського університету, де вивчав математику, хімію, медицину. Заняття поєднував з поетичною творчістю, якою почав займатися ще в шкільні роки, багато читав.
З дитинства характер майбутнього поета був нерівним, імпульсивним, із частими змінами настрою. Едгар жив у світі своїх фантазій, мав схильність до екзальтації, любив бути першим у всьому, демонструвати свою перевагу над іншими. Брав активну участь в студентських гулянках. І хоч він мав блискучі здібності, але в університеті провчився менше року, бо його опікун відмовився оплатити картярські борги свого прийомного сина. Конфлікт між ними привів до того, що Едгар залишив сімейство Алланів і відправився в Бостон, де (власним коштом) опублікував свою першу поетичну збірку “Тамерлан та інші вірші” (1827), яка не мала жодного успіху. Розчарування і нужда змусили його вступити до армії. Тут він мав деякі успіхи і навіть дослужився до звання старшого сержанта, але одноманітність і жорстка дисципліна армійського життя скоро стали нестерпними і він звертається за допомогою до названих батьків. Місіс Аллан, що вже була на порозі смерті, вдалось умовити свого чоловіка і той добивається його звільнення з армії, поставивши умовою вступ до військової академії у Вест- Пойнті. Прибувши у Річмонд, Едгар вже не застав у живих своєї названої матері. Тим часом, чекаючи зарахування до академії (дозвіл на це не так легко було отримати і такій впливовій людині, як Аллан), По публікує в Балтіморі свою другу поетичну збірку “Аль-Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші” (1829). Відгуків не з’явилось, його вірші знову виявились непоміченими.
У Вест-Пойнтській академії Едгар перебував півтора року, все більш і більш розчаровуючись у військовій кар’єрі, тому провокує своє відрахування з неї систематичним невиконанням наказів. Це остаточно розсварило його із Алланом і той категорично відмовивсь йому допомагати надалі. Два роки по тому торговець помер, залишивши великий спадок, але в своєму заповіті прийомного сина він навіть не згадав. Із Вест Пойнта Едгар їде до Нью-Йорка, де публікує третю свою поетичну збірку “Вірші” (1831) на кошти, зібрані кадетами – товаришами по навчанню в академії, які надіялись, що знайдуть в ній дошкульні епіграми на викладачів і командирів, якими Едгар не раз потішав їх під час навчання. Яке ж було їх розчарування, коли замість цього вони прочитали щось зовсім незрозуміле і їм не цікаве!
Однак По став відомим не як поет, а як автор пригодницьких оповідань своїм “Манускриптом, знайденим у пляшці”, опублікованим в журналі “Балтіморський суботній гість” восени 1833 року, вигравши премію в 50 доларів. Ця премія врятувала його від голодної смерті і відкрила дорогу до журналістської діяльності. Деякий час По жив у Балтіморі в своєї тітки-вдови Марії Клемм і писав для різних видань, аж поки після тривалого періоду поневірянь стає в 1835 р. редактором журналу “Південний літературний вісник”, що під його керівництвом став одним із кращих видань (його тираж зріс із 500 до 3500 примірників).
З початку 1830-х років Едгар По постійно займався літературною творчістю як професійний письменник. Однак його наполеглива праця не отримувала належної винагороди, прирікаючи на злиденне і напівголодне існування. Творчий спадок письменника надзвичайно різносторонній: сотні рецензій, редакційних статей і заміток, десятки оповідань і віршів, редагування трьох журналів, постійне жваве листування. І все це приносило дохід, якого ледве вистачало, щоб сяк-так зводити кінці з кінцями. Він завжди хотів мати власний журнал, але для цього не було коштів. Лиш найменш значима частина його творчості – журналістика – мала деяку цінність на тодішньому літературному ринку. Найкраще ж із того, що він створив, не привертало уваги покупців. Панівні у той час літературні смаки, недосконалість законів про авторське право і постійний наплив друкованої продукції з Англії позбавляли книги Е.По будь-якої надії на комерційний успіх. Найбільшою популярністю користувалися його рецензії, літературні огляди і критичні статті, в яких, виходячи з найвищих вимог художності, він гостро і в’їдливо аналізував твори своїх сучасників, був безжальним до проявів бездарності і епігонства, чим нажив собі немало ворогів.
Ще за життя ім’я і поведінка Е.По стали предметом різноманітних домислів і пліток. Його звинувачували в божевіллі, алкоголізмі, вживанні опію. Слід зауважити, що і сам він нерідко давав приводи для цього своєю неврівноваженістю, гординею, дошкульними випадами проти опонентів, пристрастю до вина. Постійні поневіряння і виснажлива праця в пошуках випадкового заробітку ще більше загострювали ці негативні риси. До того ж він постійно зазнавав ударів долі, найстрашнішим з яких була смерть від сухот його юної дружини Вірджінії Клемм в 1847 р., що приходилась йому двоюрідною сестрою і була на 13 років молодшою за нього. Безумно закоханий, він одружився з нею в 1836 р., приховавши її справжній вік, що також породило безліч домислів. Все це, звичайно, наклало важкий відбиток на духовне життя й без того надзвичайно вразливої людини, зовсім не пристосованої до безжального ділового ритму американської дійсності. Так, він і справді впадав у чорну меланхолію, що чергувалась із періодами майже безумного шаленства; дійсно зловживав вином, а в останні роки, можливо, вдавався і до опію. Але все це відходить на задній план в порівнянні з тими геніальними творами, які були написані ним саме в ці найпохмуріші періоди його життя.
Йшли роки, сповнені напруженої праці в різних журналах, мінялися місця проживання в пошуках заробітку: Нью-Йорк, Філадельфія, потім знову Нью-Йорк, Річмонд. В 1839 р. були опубліковані два томи його новел “Гротески й арабески”, в 1843 р. за оповідання “Золотий жук” отримав премію в 100 доларів, в 1845 р. в Нью-Йорку вийшла його четверта поетична збірка “Ворон та інші вірші”, в 1848 р. за рік до смерті опублікував останню книгу “Еврика”.
Життя Едгара По закінчилось досить загадково. Він виступав у Річмонді з лекціями про поезію, мав великий успіх і отримав значну грошову винагороду. Через кілька днів був знайдений непритомним на вулиці в Балтіморі, поміщений в місцевий шпиталь, де й помер 7 жовтня 1849 р.
По започаткував нові, досі незнані літературою США, жанри детективу і наукової фантастики. Яким би несистематичним не було його навчання, він виявив у своїй творчості найрізноманітніші знання з мистецтва, літератури і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний в математиці, біології, психології, фізиці і астрономії, історії і філософії, написав у співавторстві книгу про мушлі, володів знаннями з повітро- і мореплавства, з теорії шифрів. Ці розмаїті інтереси дали йому змогу відкривати нові теми і напрями в літературі. В його творчості виявилась надзвичайна здатність органічно поєднувати уяву з логікою, фантазію і вигадку з точністю деталей. Саме це дало підстави російському поету М.Гумільову назвати Е.По “великим математиком почуття”. Напевне, йому була близька думка німецького філософа Канта, що в поезії стільки ж істини, скільки й математики. В своєму філософському творі “Еврика”, написаному за рік до смерті, По виклав свої погляди про виникнення, будову і еволюцію Всесвіту, надавши їм вишуканої форми поетизованого трактату, своєрідної поеми в прозі. Могутня інтуїція автора проявилась у тому, що багато зроблених тут припущень були підтверджені сучасними фізичними і астрономічними дослідженнями. По вмів зазирнути в майбутнє не лише літератури, а й науки. Він виявив у своїх творах настільки прискіпливий інтерес до життя духу, до дивних і загадкових проявів людської душі, що зумів передбачити деякі відкриття в області психології, що належать вже ХХ ст. Як зауважив відомий російський поет В.Брюсов, що багато і плідно працював над перекладом віршів Е.По, вдумливий читач “знайде в поемах Едгара По справжні одкровення про глибини нашої психіки, що частково упередили висновки експериментальної психології нашого часу, частково ж висвітлили такі її аспекти, що й понині залишаються нерозв’язаними проблемами науки.”
Але По насамперед поет, навіть і в своїх прозових творах. Якщо брати в кількісному відношенні, то його поетична спадщина невелика – трохи більше, ніж півсотні творів. Але серед них такі шедеври, як “Ворон”, “Дзвони”, “Улялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Енні”, “До тої, що в раю”, які є справжніми діамантами в скарбниці світової поезії. В своїх віршах По прагне передати насамперед настрій, переважно похмурий. Він пише про нещасливе кохання, про швидкоплинність радостей, про марноту і скорботність людського життя, про недосяжність ідеалу, про жорстокість світу. Його улюблена тема – смерть прекрасної жінки і зображення фантастичного “мертвого світу”. При цьому він майстерно використовує всі ресурси мови і поетичної техніки: складну систему римування, зокрема, внутрішні рими, повтори слів і рядків, алітерацію, звуконаслідування і т. п.
Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність.
В статті “Філософія творчості” Е.По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв’язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше – це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е.По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, – строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.
(Вступна стаття до перекладів віршів Едгара По)
Едгар Аллан По – видатний поет, прозаїк, журналіст і літературний критик, перший професійний письменник США, одна з найтрагічніших постатей американської літератури. За життя, що було сповнене поневірянь і злигоднів, він був більш відомий в Європі, ніж у себе на батьківщині.
Едгар По народився 19 січня 1809 року в Бостоні в сім’ї мандрівних акторів Девіда По і Елізабет Арнольд. Коли Едгару йшов другий рік, батько загадково зник. Невідомо, чи то він залишив сім’ю, чи раптово помер, оскільки жодних відомостей про це не збереглося. В кінці 1811 р., коли трупа перебувала в Річмонді, штат Вірджінія, померла від сухот і мати. Едгара на виховання взяло бездітне подружжя багатого південного комерсанта Джона Аллана, хоч офіційно він так і не був усиновлений, незважаючи навіть на те, що його прийомна мати Френсіс, прив’язавшись до маленького Едгара всім серцем, і наполягала на цьому. З 1815 по 1820 рік Аллан, налагоджуючи справи фірми, разом із сімейством перебував у Лондоні, де Едгар відвідував приватну школу. Після повернення в США продовжив шкільну освіту в Річмонді, а в 1826 р. вступив до Вірджінського університету, де вивчав математику, хімію, медицину. Заняття поєднував з поетичною творчістю, якою почав займатися ще в шкільні роки, багато читав.
З дитинства характер майбутнього поета був нерівним, імпульсивним, із частими змінами настрою. Едгар жив у світі своїх фантазій, мав схильність до екзальтації, любив бути першим у всьому, демонструвати свою перевагу над іншими. Брав активну участь в студентських гулянках. І хоч він мав блискучі здібності, але в університеті провчився менше року, бо його опікун відмовився оплатити картярські борги свого прийомного сина. Конфлікт між ними привів до того, що Едгар залишив сімейство Алланів і відправився в Бостон, де (власним коштом) опублікував свою першу поетичну збірку “Тамерлан та інші вірші” (1827), яка не мала жодного успіху. Розчарування і нужда змусили його вступити до армії. Тут він мав деякі успіхи і навіть дослужився до звання старшого сержанта, але одноманітність і жорстка дисципліна армійського життя скоро стали нестерпними і він звертається за допомогою до названих батьків. Місіс Аллан, що вже була на порозі смерті, вдалось умовити свого чоловіка і той добивається його звільнення з армії, поставивши умовою вступ до військової академії у Вест- Пойнті. Прибувши у Річмонд, Едгар вже не застав у живих своєї названої матері. Тим часом, чекаючи зарахування до академії (дозвіл на це не так легко було отримати і такій впливовій людині, як Аллан), По публікує в Балтіморі свою другу поетичну збірку “Аль-Аарааф, Тамерлан і дрібні вірші” (1829). Відгуків не з’явилось, його вірші знову виявились непоміченими.
У Вест-Пойнтській академії Едгар перебував півтора року, все більш і більш розчаровуючись у військовій кар’єрі, тому провокує своє відрахування з неї систематичним невиконанням наказів. Це остаточно розсварило його із Алланом і той категорично відмовивсь йому допомагати надалі. Два роки по тому торговець помер, залишивши великий спадок, але в своєму заповіті прийомного сина він навіть не згадав. Із Вест Пойнта Едгар їде до Нью-Йорка, де публікує третю свою поетичну збірку “Вірші” (1831) на кошти, зібрані кадетами – товаришами по навчанню в академії, які надіялись, що знайдуть в ній дошкульні епіграми на викладачів і командирів, якими Едгар не раз потішав їх під час навчання. Яке ж було їх розчарування, коли замість цього вони прочитали щось зовсім незрозуміле і їм не цікаве!
Однак По став відомим не як поет, а як автор пригодницьких оповідань своїм “Манускриптом, знайденим у пляшці”, опублікованим в журналі “Балтіморський суботній гість” восени 1833 року, вигравши премію в 50 доларів. Ця премія врятувала його від голодної смерті і відкрила дорогу до журналістської діяльності. Деякий час По жив у Балтіморі в своєї тітки-вдови Марії Клемм і писав для різних видань, аж поки після тривалого періоду поневірянь стає в 1835 р. редактором журналу “Південний літературний вісник”, що під його керівництвом став одним із кращих видань (його тираж зріс із 500 до 3500 примірників).
З початку 1830-х років Едгар По постійно займався літературною творчістю як професійний письменник. Однак його наполеглива праця не отримувала належної винагороди, прирікаючи на злиденне і напівголодне існування. Творчий спадок письменника надзвичайно різносторонній: сотні рецензій, редакційних статей і заміток, десятки оповідань і віршів, редагування трьох журналів, постійне жваве листування. І все це приносило дохід, якого ледве вистачало, щоб сяк-так зводити кінці з кінцями. Він завжди хотів мати власний журнал, але для цього не було коштів. Лиш найменш значима частина його творчості – журналістика – мала деяку цінність на тодішньому літературному ринку. Найкраще ж із того, що він створив, не привертало уваги покупців. Панівні у той час літературні смаки, недосконалість законів про авторське право і постійний наплив друкованої продукції з Англії позбавляли книги Е.По будь-якої надії на комерційний успіх. Найбільшою популярністю користувалися його рецензії, літературні огляди і критичні статті, в яких, виходячи з найвищих вимог художності, він гостро і в’їдливо аналізував твори своїх сучасників, був безжальним до проявів бездарності і епігонства, чим нажив собі немало ворогів.
Ще за життя ім’я і поведінка Е.По стали предметом різноманітних домислів і пліток. Його звинувачували в божевіллі, алкоголізмі, вживанні опію. Слід зауважити, що і сам він нерідко давав приводи для цього своєю неврівноваженістю, гординею, дошкульними випадами проти опонентів, пристрастю до вина. Постійні поневіряння і виснажлива праця в пошуках випадкового заробітку ще більше загострювали ці негативні риси. До того ж він постійно зазнавав ударів долі, найстрашнішим з яких була смерть від сухот його юної дружини Вірджінії Клемм в 1847 р., що приходилась йому двоюрідною сестрою і була на 13 років молодшою за нього. Безумно закоханий, він одружився з нею в 1836 р., приховавши її справжній вік, що також породило безліч домислів. Все це, звичайно, наклало важкий відбиток на духовне життя й без того надзвичайно вразливої людини, зовсім не пристосованої до безжального ділового ритму американської дійсності. Так, він і справді впадав у чорну меланхолію, що чергувалась із періодами майже безумного шаленства; дійсно зловживав вином, а в останні роки, можливо, вдавався і до опію. Але все це відходить на задній план в порівнянні з тими геніальними творами, які були написані ним саме в ці найпохмуріші періоди його життя.
Йшли роки, сповнені напруженої праці в різних журналах, мінялися місця проживання в пошуках заробітку: Нью-Йорк, Філадельфія, потім знову Нью-Йорк, Річмонд. В 1839 р. були опубліковані два томи його новел “Гротески й арабески”, в 1843 р. за оповідання “Золотий жук” отримав премію в 100 доларів, в 1845 р. в Нью-Йорку вийшла його четверта поетична збірка “Ворон та інші вірші”, в 1848 р. за рік до смерті опублікував останню книгу “Еврика”.
Життя Едгара По закінчилось досить загадково. Він виступав у Річмонді з лекціями про поезію, мав великий успіх і отримав значну грошову винагороду. Через кілька днів був знайдений непритомним на вулиці в Балтіморі, поміщений в місцевий шпиталь, де й помер 7 жовтня 1849 р.
По започаткував нові, досі незнані літературою США, жанри детективу і наукової фантастики. Яким би несистематичним не було його навчання, він виявив у своїй творчості найрізноманітніші знання з мистецтва, літератури і більшості галузей сучасної йому науки. Він був обізнаний в математиці, біології, психології, фізиці і астрономії, історії і філософії, написав у співавторстві книгу про мушлі, володів знаннями з повітро- і мореплавства, з теорії шифрів. Ці розмаїті інтереси дали йому змогу відкривати нові теми і напрями в літературі. В його творчості виявилась надзвичайна здатність органічно поєднувати уяву з логікою, фантазію і вигадку з точністю деталей. Саме це дало підстави російському поету М.Гумільову назвати Е.По “великим математиком почуття”. Напевне, йому була близька думка німецького філософа Канта, що в поезії стільки ж істини, скільки й математики. В своєму філософському творі “Еврика”, написаному за рік до смерті, По виклав свої погляди про виникнення, будову і еволюцію Всесвіту, надавши їм вишуканої форми поетизованого трактату, своєрідної поеми в прозі. Могутня інтуїція автора проявилась у тому, що багато зроблених тут припущень були підтверджені сучасними фізичними і астрономічними дослідженнями. По вмів зазирнути в майбутнє не лише літератури, а й науки. Він виявив у своїх творах настільки прискіпливий інтерес до життя духу, до дивних і загадкових проявів людської душі, що зумів передбачити деякі відкриття в області психології, що належать вже ХХ ст. Як зауважив відомий російський поет В.Брюсов, що багато і плідно працював над перекладом віршів Е.По, вдумливий читач “знайде в поемах Едгара По справжні одкровення про глибини нашої психіки, що частково упередили висновки експериментальної психології нашого часу, частково ж висвітлили такі її аспекти, що й понині залишаються нерозв’язаними проблемами науки.”
Але По насамперед поет, навіть і в своїх прозових творах. Якщо брати в кількісному відношенні, то його поетична спадщина невелика – трохи більше, ніж півсотні творів. Але серед них такі шедеври, як “Ворон”, “Дзвони”, “Улялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Енні”, “До тої, що в раю”, які є справжніми діамантами в скарбниці світової поезії. В своїх віршах По прагне передати насамперед настрій, переважно похмурий. Він пише про нещасливе кохання, про швидкоплинність радостей, про марноту і скорботність людського життя, про недосяжність ідеалу, про жорстокість світу. Його улюблена тема – смерть прекрасної жінки і зображення фантастичного “мертвого світу”. При цьому він майстерно використовує всі ресурси мови і поетичної техніки: складну систему римування, зокрема, внутрішні рими, повтори слів і рядків, алітерацію, звуконаслідування і т. п.
Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність.
В статті “Філософія творчості” Е.По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв’язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше – це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е.По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, – строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ян Ізідор Штаудінгер Фрашки 1"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста"
• Перейти на сторінку •
"Вступна стаття до перекладів віршів Роберта Фроста"
Про публікацію