ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Правда
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правда
Оце сидів з Миколою біля планшету, слухав черговий виступ Зеленського про наші перемоги на фронті. За спиною Президента нависав державний герб України на тлі синьо-жовтого прапора. Сам він був одягнутий у футболку кольору хакі. Та й штани були. А зовсім недавно я його пам'ятаю голим-голісіньким. І грав він тоді на роялі чимось таким, від чого у молодиць покращується настрій та здоров'я.
Говорив Президент про серйозні речі: війну та мир, мужність захисників отчизни та підступність північного сусіда. А ще закликав йти працювати на військові заводи, які сам, свого часу, і позакривав.
- Гарно говорить Верховний головнокомандувач, як по писаному,- кажу Миколі. А той в крик:
- Я теж лопотіти язиком умію, навіть жінка так не вміє. І що? Толку від цього ніякого. Бо слово повинно відповідати справам.
- Так він же не про себе говорить, не за себе старається!- кажу в одвіт.
- Ти мені локшину на вуха не нагортай,- сердиться Микола,- а ліпше згадай - чому з 2019 року цей хлопак масово почав скорочувати виробництво ракет та боєприпасів?
- Він побачив ув очах Путіна мир, тому вирішив будувати дороги.
- Тільки ідіот там міг бачити мир. Нормальний би Президент дбав, перш за все, про обороноздатність країни, а не влаштував би грабунок з державного бюджету України. А до Верховної ради хто прийшов, я тебе питаю?
- Молоде покоління політиків. Нова генерація.
- Ти серйозно? Там половина людей просто з вулиці: нечесані, неголені, у рваних джинсах, голодні до готівки. Інша половина - власники ресторанів, генделиків, яток з шаурмою та підпільних казино. Є, правда, одна порядна людина - грумер. Дуже гарно собачок стриг. Але тепер він стриже бабло. По іншому не вийде, бо можна вилетіти з команди.
- Коля, зрозумій! Несправедливість - це невіддільна частина цього світу. Так було, так є, так буде А без законів люди знову скотяться в канібалізм. Хтось мусить писати ті закони? Звичайно. От і пишуть: косо, криво, але пишуть. А вилупки як були на цьому світі, так і будуть.
- Щось звбагато таких вилупків Хочеться взяти сокиру і...
Поїхали ми з Миколою до сусіда вантажити гній та вивозити на мій город. А уночі, перед цим, пройшов дощик. І гн їїояка стала такою важкою, що доводилося рвати пупа, а не спокійно працювати.
Години за дві навантажили Камаза, а потім сіли у вантажівку та поїхали розкидати його на городі. Микола, собі у вуса, мугикав українську народну пісню "Щоб ви здохли, ...оскаляки!", я віршував про щасливе кохання.
Ну, з роботою впоралися. Сіли відпочити. Аж тут заскакує сусід і каже:
- За півгодини збори тероборони в селищній раді. Всі, хто підписав контракт - повинні бути там.
Ми й почалапали, обляпані з ніг до голови органічним добривом від корівок та бичків.
Там уже була і селищна голова, і керівник тероборони, і місцеві депутати.
- Завтра їдемо на військові навчання,- каже голова ОТГ. - З собою взяти теплий одяг, а в кого є - і намети. Спати будете на голій землі. Де - не скажу.
Нас тоді увечері зібралося 46 чоловік. А на ранок, коли під'їхав "бусік" - зосталося шестеро. Сорок душ, за ніч, десь щезли. Я - наймолодший, 55 рочків. Були ще три пенсіонери та двоє людей передпенсійного віку. Хоча, дехто каже, що війна - справа молодих. Брехня все це. Війна - це справа пенсіонерів та людей, які мають совість і честь Або тих, хто втратив розум і життєві орієнтири.
А на полігоні....як глянув на батальйон - серце аж стиснуло: майже усі люди похилого віку.
Озброєння вивчали похапцем, гамузом:: зенітки, ПТРК, стрілецьку зброю тощо. І радянську, і натівську.
Як на мене, то потрібно робити цільові групи, бо оця навала інформації тільки заплутує, а часу обмаль.
Наступного дня, зранку - тактична медицина.
Сержанти приїхали з Бахмуту, дуже знервовані, нетерплячі. Пояснювали як накладати турнікети на поранення толково, але нас так ганяли, що майже ніхто не встигав все зробити аравильно. Молодій людині сто разів звалитися на землю і грамотно самому собі припасувати той клятий турнікет важкувато, а шо казати про артрозників? Ви знаєте, як болять коліна та ліктьові суглоби, як вони пухнуть? І слава Богові, що не знаєте, бо такі вправи перетворюються на страхи Господні, а не на тренування. Три місяці тому викачував рідину з коліна, лікувався, але не до кінця, бо вртроз - невиліковний, його можна тільки тримати під відносним контролем і не провокувати.
Почалися вправи.
- Тридцять секунд! Ліва нога!..
- Тридцядь секунд - права рука!..
Піднімалися, падали, крутили турнікети, знову піднімалися. І знову падали...
Пообідали якимось кандьором, збацаним нашвидкоруч самотужки. І знову на полігон.
Навчання з інженерної справи. А це штука вельми небезпечна, бо востаннє, років тридцятьп'ять тому, ледь сам себе не підірвав на міні. А тоді ми їх вивчали тіко дві штуки. А нині.....
Я розгубився. Вивчити сорок штук за півдня - нереально. Навіть запам'ятати важко.
Ті вішаються на дерева, ті подвійні, ті - з дистанційним підривом, ті осколочні, ті фугасні., ті протитанкові...
Коли відривав з землі першу приховану міну - трусилися руки. Коли десяту - теж трусилися. А коли вантажив гній - такого не було. Просто втома.
Наступного дня - вогнева підготовка. А я забув удома окуляри. Стріляв, стріляв - чортівня. А колись був заступником командира стрілецького взводу. Гукнув до Миколи:
- Дай свої, друже!
І аж тоді справа пішла. І лежачи, і стоячи, і повзком, і бігцем.
Пообіді - тактика бою. Раніше ми ходили півколом, цепом, одне біля одного. Нині це злочин, оскільки один авіаудар чи прицільний постріл з гаубиці знищить усе відділення. Ходити вчили вервечкою. Відстань - мінімум метрів двадцять. Якщо поранення у товариша - підповзати не можна, передавати свій турнікет не можна, відходити групою не можна. Та багато чого не можна, бо війна змінилася радикально. Думаю, що скоро ніхто на поверхні воювати не буде, тільки під землею. Це якщо доживемо. Я до пенсії вже не мрію дожити.
А коли повернулися з навчань, Микола питає:
- Сашко, бачив тут хоч одного депутата чи його сина? Хоча б місцевої ради, а не Верховної?
Я опустив очі долу.
07.04.2024р.
Говорив Президент про серйозні речі: війну та мир, мужність захисників отчизни та підступність північного сусіда. А ще закликав йти працювати на військові заводи, які сам, свого часу, і позакривав.
- Гарно говорить Верховний головнокомандувач, як по писаному,- кажу Миколі. А той в крик:
- Я теж лопотіти язиком умію, навіть жінка так не вміє. І що? Толку від цього ніякого. Бо слово повинно відповідати справам.
- Так він же не про себе говорить, не за себе старається!- кажу в одвіт.
- Ти мені локшину на вуха не нагортай,- сердиться Микола,- а ліпше згадай - чому з 2019 року цей хлопак масово почав скорочувати виробництво ракет та боєприпасів?
- Він побачив ув очах Путіна мир, тому вирішив будувати дороги.
- Тільки ідіот там міг бачити мир. Нормальний би Президент дбав, перш за все, про обороноздатність країни, а не влаштував би грабунок з державного бюджету України. А до Верховної ради хто прийшов, я тебе питаю?
- Молоде покоління політиків. Нова генерація.
- Ти серйозно? Там половина людей просто з вулиці: нечесані, неголені, у рваних джинсах, голодні до готівки. Інша половина - власники ресторанів, генделиків, яток з шаурмою та підпільних казино. Є, правда, одна порядна людина - грумер. Дуже гарно собачок стриг. Але тепер він стриже бабло. По іншому не вийде, бо можна вилетіти з команди.
- Коля, зрозумій! Несправедливість - це невіддільна частина цього світу. Так було, так є, так буде А без законів люди знову скотяться в канібалізм. Хтось мусить писати ті закони? Звичайно. От і пишуть: косо, криво, але пишуть. А вилупки як були на цьому світі, так і будуть.
- Щось звбагато таких вилупків Хочеться взяти сокиру і...
Поїхали ми з Миколою до сусіда вантажити гній та вивозити на мій город. А уночі, перед цим, пройшов дощик. І гн їїояка стала такою важкою, що доводилося рвати пупа, а не спокійно працювати.
Години за дві навантажили Камаза, а потім сіли у вантажівку та поїхали розкидати його на городі. Микола, собі у вуса, мугикав українську народну пісню "Щоб ви здохли, ...оскаляки!", я віршував про щасливе кохання.
Ну, з роботою впоралися. Сіли відпочити. Аж тут заскакує сусід і каже:
- За півгодини збори тероборони в селищній раді. Всі, хто підписав контракт - повинні бути там.
Ми й почалапали, обляпані з ніг до голови органічним добривом від корівок та бичків.
Там уже була і селищна голова, і керівник тероборони, і місцеві депутати.
- Завтра їдемо на військові навчання,- каже голова ОТГ. - З собою взяти теплий одяг, а в кого є - і намети. Спати будете на голій землі. Де - не скажу.
Нас тоді увечері зібралося 46 чоловік. А на ранок, коли під'їхав "бусік" - зосталося шестеро. Сорок душ, за ніч, десь щезли. Я - наймолодший, 55 рочків. Були ще три пенсіонери та двоє людей передпенсійного віку. Хоча, дехто каже, що війна - справа молодих. Брехня все це. Війна - це справа пенсіонерів та людей, які мають совість і честь Або тих, хто втратив розум і життєві орієнтири.
А на полігоні....як глянув на батальйон - серце аж стиснуло: майже усі люди похилого віку.
Озброєння вивчали похапцем, гамузом:: зенітки, ПТРК, стрілецьку зброю тощо. І радянську, і натівську.
Як на мене, то потрібно робити цільові групи, бо оця навала інформації тільки заплутує, а часу обмаль.
Наступного дня, зранку - тактична медицина.
Сержанти приїхали з Бахмуту, дуже знервовані, нетерплячі. Пояснювали як накладати турнікети на поранення толково, але нас так ганяли, що майже ніхто не встигав все зробити аравильно. Молодій людині сто разів звалитися на землю і грамотно самому собі припасувати той клятий турнікет важкувато, а шо казати про артрозників? Ви знаєте, як болять коліна та ліктьові суглоби, як вони пухнуть? І слава Богові, що не знаєте, бо такі вправи перетворюються на страхи Господні, а не на тренування. Три місяці тому викачував рідину з коліна, лікувався, але не до кінця, бо вртроз - невиліковний, його можна тільки тримати під відносним контролем і не провокувати.
Почалися вправи.
- Тридцять секунд! Ліва нога!..
- Тридцядь секунд - права рука!..
Піднімалися, падали, крутили турнікети, знову піднімалися. І знову падали...
Пообідали якимось кандьором, збацаним нашвидкоруч самотужки. І знову на полігон.
Навчання з інженерної справи. А це штука вельми небезпечна, бо востаннє, років тридцятьп'ять тому, ледь сам себе не підірвав на міні. А тоді ми їх вивчали тіко дві штуки. А нині.....
Я розгубився. Вивчити сорок штук за півдня - нереально. Навіть запам'ятати важко.
Ті вішаються на дерева, ті подвійні, ті - з дистанційним підривом, ті осколочні, ті фугасні., ті протитанкові...
Коли відривав з землі першу приховану міну - трусилися руки. Коли десяту - теж трусилися. А коли вантажив гній - такого не було. Просто втома.
Наступного дня - вогнева підготовка. А я забув удома окуляри. Стріляв, стріляв - чортівня. А колись був заступником командира стрілецького взводу. Гукнув до Миколи:
- Дай свої, друже!
І аж тоді справа пішла. І лежачи, і стоячи, і повзком, і бігцем.
Пообіді - тактика бою. Раніше ми ходили півколом, цепом, одне біля одного. Нині це злочин, оскільки один авіаудар чи прицільний постріл з гаубиці знищить усе відділення. Ходити вчили вервечкою. Відстань - мінімум метрів двадцять. Якщо поранення у товариша - підповзати не можна, передавати свій турнікет не можна, відходити групою не можна. Та багато чого не можна, бо війна змінилася радикально. Думаю, що скоро ніхто на поверхні воювати не буде, тільки під землею. Це якщо доживемо. Я до пенсії вже не мрію дожити.
А коли повернулися з навчань, Микола питає:
- Сашко, бачив тут хоч одного депутата чи його сина? Хоча б місцевої ради, а не Верховної?
Я опустив очі долу.
07.04.2024р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію