ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
11.01.2024р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
Подарунок
З наближенням свят живі квіти завжди дорожчали. Навіть тюльпани зі скутими резиночками на пелюстках (щоб не розпускалися передчасно) коштували чимало...
Та Олексій з ніжністю і незрозумілою тривогою з самого ранку простягнув дружині п'ять міцних бутонів на тоненьких блідих ніжках. Вони покірно схилили свої голівки, так, наче ось-ось розплачуться. Погляд перекинув на подивоване обличчя дружини.
— Знову даруєш віник, що вилетить завтра на смітник?! Краще б дітям цукерок чи печива купив, — почув роздратований голос Лілії.
— Всі купували своїм рідним жінкам, і я вистояв чергу, аби тобі, моя квіточко, приємно було, — виправдовувався зніяковілий чоловік. — Восьме березня все ж таки! Хоч раз в рік... Хіба що ще й в день народження... Я маю право... Чи не так?!
— Всі будуть в криницю стрибати і ти з ними? Мізки тобі навіщо? За електрику борги ростуть, а ти витрачаєш гроші на тухлі яйця! Ну що ж? Будемо вважати, що втішив! Ще й як! Може гопака станцювати? — не вгамовувалась розлючена дружина.
Наступного року до традиційних червоних тюльпанів додалися ще й колготки рожеві.
— Чому такого кольору?! — не забарилося питання від Лілі. — А-а-а... Зрозуміло!.. Хочеш, щоб випендрювалася перед тобою в коротенькій спідничці та яскравих капрончиках? Хіба це мені сюрприз на моє свято?! Краще б дощечку на кухню чи ще щось подібне. Користі було б більше. А краще було б зефір в шоколаді та лимонад для дітей!
І ось нарешті омріяний подарунок для дому...
— Тріснути б тебе цим новим черпаком по твоїй дурнуватій дерев'яній макітрі! Гіршого не міг придумати? — пащекувала дружина.
— Про квіти думав... Але... боявся... Що не подаруєш, все не те! — бідкався вкрай розчарований Олексій.
Непомітно минуло двадцять літ. Про солодощі забули, бо діти виросли, про парфуми також — то пахнуть не так, то дизайн жахливий...
З часом все недобре в родині забувається, провалюється на дно душі. От тоді знову з'являється, як колись, бажання якось прикрасити подружні стосунки. Отримавши чималу премію щасливий чоловік купив своїй коханій квіточці золоті кульчики зі смарагдовими камінчиками. Радості й здивуванню не було меж! Очі Лілі блищали, сяяли, як її новенькі прикраси. Приміряючи, поцікавилась, чи є ще перстень до них.
— На вітрині був, дуже гарний, але, на жаль, грошей у мене не вистачило, - виправдовувався Олексій
— Отакої! Як же мушу тепер носити ці прикраси без обручки? Хіба не знаєш, що дарувати лише кульчики — погана прикмета? — не на жарт розійшлася розгнівана дружина.
Вислуховуючи докори й образи ще зовсім недавно щасливий чоловік спокійно дивився на одягнену в святкову сукню Лілю. Не дратувався, не виказував... А відчув раптом якусь неймовірну пустку, яка заполонила його серце. Щось наче надірвалося, можливо, та тоненька ниточка, яка поєднувала їх ще й досі. Зняв повільно з пальця весільну обручку і мовчки поклав на стіл. Тихо щось скрипнуло, і протяг пройняв жінку з голови до ніг. Щодуху кинулась до дверей.
— Олексію, Олексію!!! - скрикнула так, що голосу свого не впізнала. Все зрозуміла...
А він не обернувся, наче й не чув нічого, повільно зник сутулою тінню за темною хвірткою.
Діамантами сяяло небо, а душу огортали чорні поторочі. Повернувшись до хати, дістала фаянсову скриньку й тремтячими руками дістала маленьке сердечко, яке подарував їй колись закоханий чоловік на День святого Валентина, ще до весілля. На червоному фоні витіюватими буквами: "Я тебе люблю". Уста застигли в гримасі відчаю, а сльози душили від образи й каяття, бо добре знала, що її кохання більше ніколи не повернеться додому.
11.01.2024р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію