ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Соболь (1973) /
Поеми
Чугайстер
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чугайстер
сага-трилогія
частина І-ша – Зустріч
Де Черемоші* сходяться в єдино
й вітрисько у розпадині живе,
кривава повня у нічну годину
стару заводить пісню про нове,
на березі ріки попід горою
сопілка у руках сопілкаря
заходиться, то сміхом, то журою
і тільки зорі в небі мерехтять.
А жоломійка* душу вивертає,
шукає субесідника собі,
мелодія летить за виднокраї,
згубившись в затуманеній габі,
де ватри пломінь грається з імлою
лелітки викидаючи увись,
іди сюди, поговори зі мною,
котрий в смереки тіні причаївсь.
Ти не боїшся ночі у Карпатах?
Де чути мавок соковитий сміх
і повітруль поміж смерек багато…
Чи ти не бачиш і не чуєш їх?
Цієї ночі нишпорять відьмачки
і відчувають піднебесну прю, –
мольфарки, друже, – темних сил воячки
їм би украсти душу хоч чию.
Ходи сюди, досидимо до ранку,
хай сатаніють поруч духи зла,
не наша це з тобою забаганка,
глянь на полінах, як кипить смола…
Як вийшов він, перевернувся всесвіт,
у жевриві розгледіти я міг
переборовши серця хворий клекіт
яким він є, із голови до ніг –
Чугайстер.
28.08 – 01.09.23р.
*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний
Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.
Жоломійка – сопілка.
Частина ІІ – Ніч біля багаття
І він присів не мовивши ні слова,
лишень зітхнув кудись у темну ніч,
а далі, наче пісня колискова
співала ватра і казився сич…
Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,
але вона пливла, ніби віки:
– Що робиш ти у лісі цім, людино?
Що загубив на березі ріки?
– Так я не те щоб загубив щось в лісі,
шукаю зірку, бачиш – зорепад,
спочити сів у цім казковім місці,
де струшує зірниці вертоград,
мабуть, доспіли у садах тих зорі
мені б одненьку, отаку малу…
Багацько я наслухався історій,
Тому і полюбив, напевно, – млу.
Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,
перекидав каміння Черемош.
Реальність часто плутається снами.
Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –
і потягнувся поглядом між зорі,
і доторкнувся, певно, до Стожар
й додав іще: «Багато чув історій,
звізди ж уламків не стрічав, на жаль».
Ми замовчали. Бо про що баяти?
І мить-по-миті скапувала тьма.
Лиш комарі надокучали кляті
та дим багаття йшов кудись сторчма
і падав сон мені на млосні віки,
як не крути, а ніч своє бере,
об берег били хвилі бистрі ріки*
і пломінь кидав тіні між дерев…
01.09.23р.
*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де
зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний
та дають силу головній річці – Черемош.
Частина ІІІ – Світанок.
Крізь сон почув, як тріснула гілляка
і стало тихо ніби й не було
ні зустрічі, ні бесіди, ні страху
ще сонце не зігріло неба тло
та розтавала мла над місцем сили
і при смерті завмерла темна ніч,
як перша птаха десь заголосила.
Від вогнища Чугайстер канув пріч.
Не знаю я і нікого спитати
такі моменти таїна життя,
ще не прочахли грані* у багатті,
у грудях збитий ритм серцебиття.
Зробив ковток води із Черемошу,
умив лице, хай геть іде мара
та міцно кущ вчепився у холошу,
немов мене для чогось обирав.
Поміж трави блищала намистина,
там де Чугайстра щойно вичах слід.
Я вже й не знав котра тепер година,
не відчував ні втоми, ані літ,
мені звізда дарована за щедрість,
що дарував відлюднику тепло,
а може, навіть, дяка за відвертість
цього вже не дізнається ніхто.
Як він пішов ефірною ходою
зажевріла у небесах зоря
і тільки чути десь попід горою
сопілку у руках сопілкаря.
02.09.23р.
28.08 – 02.09.23р.
*Грань – жар.
частина І-ша – Зустріч
Де Черемоші* сходяться в єдино
й вітрисько у розпадині живе,
кривава повня у нічну годину
стару заводить пісню про нове,
на березі ріки попід горою
сопілка у руках сопілкаря
заходиться, то сміхом, то журою
і тільки зорі в небі мерехтять.
А жоломійка* душу вивертає,
шукає субесідника собі,
мелодія летить за виднокраї,
згубившись в затуманеній габі,
де ватри пломінь грається з імлою
лелітки викидаючи увись,
іди сюди, поговори зі мною,
котрий в смереки тіні причаївсь.
Ти не боїшся ночі у Карпатах?
Де чути мавок соковитий сміх
і повітруль поміж смерек багато…
Чи ти не бачиш і не чуєш їх?
Цієї ночі нишпорять відьмачки
і відчувають піднебесну прю, –
мольфарки, друже, – темних сил воячки
їм би украсти душу хоч чию.
Ходи сюди, досидимо до ранку,
хай сатаніють поруч духи зла,
не наша це з тобою забаганка,
глянь на полінах, як кипить смола…
Як вийшов він, перевернувся всесвіт,
у жевриві розгледіти я міг
переборовши серця хворий клекіт
яким він є, із голови до ніг –
Чугайстер.
28.08 – 01.09.23р.
*Черемоші – у селі Устеріки сходяться Білий та Чорний
Черемош звідти і бере свій початок сам – Черемош.
Жоломійка – сопілка.
Частина ІІ – Ніч біля багаття
І він присів не мовивши ні слова,
лишень зітхнув кудись у темну ніч,
а далі, наче пісня колискова
співала ватра і казився сич…
Мовчали ми іще, мабуть, з хвилину,
але вона пливла, ніби віки:
– Що робиш ти у лісі цім, людино?
Що загубив на березі ріки?
– Так я не те щоб загубив щось в лісі,
шукаю зірку, бачиш – зорепад,
спочити сів у цім казковім місці,
де струшує зірниці вертоград,
мабуть, доспіли у садах тих зорі
мені б одненьку, отаку малу…
Багацько я наслухався історій,
Тому і полюбив, напевно, – млу.
Вогонь тріщав, кужелив дим над нами,
перекидав каміння Черемош.
Реальність часто плутається снами.
Чугайстер тихо вимовив: «Отож» –
і потягнувся поглядом між зорі,
і доторкнувся, певно, до Стожар
й додав іще: «Багато чув історій,
звізди ж уламків не стрічав, на жаль».
Ми замовчали. Бо про що баяти?
І мить-по-миті скапувала тьма.
Лиш комарі надокучали кляті
та дим багаття йшов кудись сторчма
і падав сон мені на млосні віки,
як не крути, а ніч своє бере,
об берег били хвилі бистрі ріки*
і пломінь кидав тіні між дерев…
01.09.23р.
*Бистрі ріки – знову ж мова йде про місце де
зустрічаються два Черемоші Білий та Чорний
та дають силу головній річці – Черемош.
Частина ІІІ – Світанок.
Крізь сон почув, як тріснула гілляка
і стало тихо ніби й не було
ні зустрічі, ні бесіди, ні страху
ще сонце не зігріло неба тло
та розтавала мла над місцем сили
і при смерті завмерла темна ніч,
як перша птаха десь заголосила.
Від вогнища Чугайстер канув пріч.
Не знаю я і нікого спитати
такі моменти таїна життя,
ще не прочахли грані* у багатті,
у грудях збитий ритм серцебиття.
Зробив ковток води із Черемошу,
умив лице, хай геть іде мара
та міцно кущ вчепився у холошу,
немов мене для чогось обирав.
Поміж трави блищала намистина,
там де Чугайстра щойно вичах слід.
Я вже й не знав котра тепер година,
не відчував ні втоми, ані літ,
мені звізда дарована за щедрість,
що дарував відлюднику тепло,
а може, навіть, дяка за відвертість
цього вже не дізнається ніхто.
Як він пішов ефірною ходою
зажевріла у небесах зоря
і тільки чути десь попід горою
сопілку у руках сопілкаря.
02.09.23р.
28.08 – 02.09.23р.
*Грань – жар.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію