ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Гуменчук (1986) /
Проза
Про світло
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про світло
Але є й хороші новини. Знову видно зорі. Як колись.
Як колись, коли повертаєшся додому з сільської дискотеки, а всі собаки на кутку вмикають ланцюгову реакцію й з-за своїх парканів обгавкують тебе з ніг до голови. Чи як колись, коли йдеш зі школи, з другої зміни й освітлюєш ліхтариком обісцяні двори й такий же під’їзд бо ліфт — і це так природно — не працює. Тоді кожен школяр поміж зошитів носив у наплічнику ліхтар. В мого однокласника він був масивним і довгим, як у копів з американських бойовиків, і всі йому заздрили бо тим ліхтарем можна було і посвітити, і побити.
Хотілося б, звісно, згадати і “як колись у горах чи на острові”... Але зі звалища історії як завжди несвоєчасно повернулось не щось гідне та цікаве, а виключно придурковатий вайб дев’яностих.
З одного боку в ситуації, що склалась, знаходиться дещо настільки огидне, що вичерпало вже всі можливі епітети оскотинення. І просто зараз воно безідейно косить десятками станції й підстанції. А з іншого боку я. Бадьоро крокую темними провулками свого мікрорайону з ліхтарем наголо. Не з таким, як у копів, а з маленьким, велосипедним ліхтариком. Вештаюсь і туплю собі в небо. Ковші на місцях, Оріон теж. Складно пояснити чому, але це обнадіює.
Вимушений воєнний блекаут виглядає водночас як логічним підсумком, так і наглядною демонстрацією відчайдушних, але успішних спроб і Неньки підвестись на свої незалежні ноги, і людства зіграти в розвиток та цивілізацію. Принаймні, ми світили. І світло з цього клаптика планети ще довго буде поневірятися космосом. Ми ж бачимо не самі зірки, а тільки світло, яке вони відбили ще у сиву давнину. Так і наш внесок у цю глобальну ілюмінацію — хтось та й побачить. Бо раз є сигнал — знайдеться й кому його отримати. Це добре.
Але є й недобре. Зросли ціни на свічки, навіть у церквах. Зросла кількість ДТП, навіть без прокурорів. А серед дівчат, жінок і навіть деяких бабусь виріс страх стати жертвою згвалтування. Ну, бо темрява — вона така, а мужики — такі собі. Як фотони: теж ведуть себе по-різному, залежить від того, чи хтось бачить.
Вимушено я бачу все. Велосипедне причандалля ближче до екіпу, ніж до побутового мотлоху з крамниці “1001 дрібниця”, тож промінь, що стелиться переді мною, потужніший, ніж хотілося б. Як ніби хизуєшся перед кимось: “бачте, як я можу?”. Аж незручно.
З іншого боку, хтось же мусить нести світло в цю ніч. В цей морок просякнутих осінньою сирістю міських вулиць. І світити на біле та пухнасте — те, що часто називають хмаринкою — теж хтось та й мусить. Комусь треба нести цю ношу світлоносця. Виходить, я на своєму місці. Люцифери реготали б із такої конкуренції, але я свічу всупереч цьому уявному реготу з темряви.
Просто мій підопічний не повинен пропадати з поля зору. І він усе буде робити під цим кишеньковим прожектором. Абсолютно все. Куди б не пішов, чим би не займався — все буде у центрі цієї освітленої арени. Почуваюсь чи то вертухаєм на зоні, чи то світлотехніком театру бо вже не знаю, чи наглядач я, що заперечує елементарну приватність, чи обслуговуючий персонал збоченої богеми...
Тим часом пес перестає сутулитись і відходить убік. Я збираю собачу купу, над якою ще здіймається пар, викидаю все те щастя в урну й вимикаю, нарешті, ліхтар. І знову видно зорі. Йдемо потихеньку.
20.10.2022.
Як колись, коли повертаєшся додому з сільської дискотеки, а всі собаки на кутку вмикають ланцюгову реакцію й з-за своїх парканів обгавкують тебе з ніг до голови. Чи як колись, коли йдеш зі школи, з другої зміни й освітлюєш ліхтариком обісцяні двори й такий же під’їзд бо ліфт — і це так природно — не працює. Тоді кожен школяр поміж зошитів носив у наплічнику ліхтар. В мого однокласника він був масивним і довгим, як у копів з американських бойовиків, і всі йому заздрили бо тим ліхтарем можна було і посвітити, і побити.
Хотілося б, звісно, згадати і “як колись у горах чи на острові”... Але зі звалища історії як завжди несвоєчасно повернулось не щось гідне та цікаве, а виключно придурковатий вайб дев’яностих.
З одного боку в ситуації, що склалась, знаходиться дещо настільки огидне, що вичерпало вже всі можливі епітети оскотинення. І просто зараз воно безідейно косить десятками станції й підстанції. А з іншого боку я. Бадьоро крокую темними провулками свого мікрорайону з ліхтарем наголо. Не з таким, як у копів, а з маленьким, велосипедним ліхтариком. Вештаюсь і туплю собі в небо. Ковші на місцях, Оріон теж. Складно пояснити чому, але це обнадіює.
Вимушений воєнний блекаут виглядає водночас як логічним підсумком, так і наглядною демонстрацією відчайдушних, але успішних спроб і Неньки підвестись на свої незалежні ноги, і людства зіграти в розвиток та цивілізацію. Принаймні, ми світили. І світло з цього клаптика планети ще довго буде поневірятися космосом. Ми ж бачимо не самі зірки, а тільки світло, яке вони відбили ще у сиву давнину. Так і наш внесок у цю глобальну ілюмінацію — хтось та й побачить. Бо раз є сигнал — знайдеться й кому його отримати. Це добре.
Але є й недобре. Зросли ціни на свічки, навіть у церквах. Зросла кількість ДТП, навіть без прокурорів. А серед дівчат, жінок і навіть деяких бабусь виріс страх стати жертвою згвалтування. Ну, бо темрява — вона така, а мужики — такі собі. Як фотони: теж ведуть себе по-різному, залежить від того, чи хтось бачить.
Вимушено я бачу все. Велосипедне причандалля ближче до екіпу, ніж до побутового мотлоху з крамниці “1001 дрібниця”, тож промінь, що стелиться переді мною, потужніший, ніж хотілося б. Як ніби хизуєшся перед кимось: “бачте, як я можу?”. Аж незручно.
З іншого боку, хтось же мусить нести світло в цю ніч. В цей морок просякнутих осінньою сирістю міських вулиць. І світити на біле та пухнасте — те, що часто називають хмаринкою — теж хтось та й мусить. Комусь треба нести цю ношу світлоносця. Виходить, я на своєму місці. Люцифери реготали б із такої конкуренції, але я свічу всупереч цьому уявному реготу з темряви.
Просто мій підопічний не повинен пропадати з поля зору. І він усе буде робити під цим кишеньковим прожектором. Абсолютно все. Куди б не пішов, чим би не займався — все буде у центрі цієї освітленої арени. Почуваюсь чи то вертухаєм на зоні, чи то світлотехніком театру бо вже не знаю, чи наглядач я, що заперечує елементарну приватність, чи обслуговуючий персонал збоченої богеми...
Тим часом пес перестає сутулитись і відходить убік. Я збираю собачу купу, над якою ще здіймається пар, викидаю все те щастя в урну й вимикаю, нарешті, ліхтар. І знову видно зорі. Йдемо потихеньку.
20.10.2022.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію