ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода кушніру порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентин Бендюг (1954) /
Проза
Псяюха
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Псяюха
Оповідання
Він був сином безприв’язної суки і якогось приблудного, але породистого пса, що забіг якось на собаче весілля в село із сусіднього містечка. Коли одного травневого дня його, ще сліпим цуценям, виміняли у сусідки за відро старої побабченої картоплі і посадили на прив’язь, він скавчав, слинив важкого іржавого ланцюга, намагався скинути цупкого ошийника, кликав, як умів, свою байдужу маму, котра, ощенившись, не дуже й то переймалася своїми цуценятами і прибігала (аж поки щенят не потопили) лише тоді, коли набрякало й починало боліти вим’я. Потім він нюхав і жував жовті соснові стружки, що закручувалися й з посвистом вилітали з-під рубанка, лизав поруділі кирзові чоботи, пручався, коли йому роззявляли рота і дивилися чи чорне у нього піднебіння, несамовито дзявкотів та кусався, коли смикали за вуха й хвостика…
Прозрівши, оговтавшись та звикнувши спочатку до теплого коров’ячого молока, свіжого чорного хліба, а потім і до пісних і холодний помий, тісного нашийника, іржавого ланцюга і нової дерев’яної будки із зеленим бляшаним дахом, він почав реагувати на кличку “Рекс” та розглядатися на довколишній світ, обмежений шлаковим хлівом, дерев’яною побіленою хатою, столярною майстернею, кошарою, високими зеленими ворітьми та білою шиєю мурованого погреба.
Першими його ворогами стали кури на чолі з пишнохвомтим набундюченим і забіякуватим півнем, що боляче дзьобав у голову, коли Рекс намагався обороняти від непроханих гостей свої помиї. Але те ворогування тривало недовго. Одного разу в сонячний дощ найсумирніша з курей залізла аж у Рексову буду й заходилася голосно й неприємно кричати. Рекс стояв віддалік (на скільки це дозволяв ланцюг), мокнув під сліпим теплим дощем і здивовано дивився то на райдугу у небі, а то на причинкувату рябу курку. Коли ж вона врешті вгамувалася і, обтрусившись, ніби нічого й не сталося, пішла собі повагом до кошари, Рекс поспішив до будки, підняв за собачим звичаєм ногу, аби перебити чужий дух, а потім обережно заглянув до своєї оселі. Там він знайшов ще тепленьке яйце. Було воно чомусь без шкаралупи, а лише обтягнуте тонкою ніжно-білою шкірочкою. Не довго думаючи, керуючись псячим інстинктом, він обнюхав його, а потім обережно розкусив і проковтнув. Знахідка припала до смаку, а тому песик перестав ганятися за курми, коли вони підходили до вищербленого баняка з помиями. Він навіть весело помахував хвостом і привітно скавчав, коли ті ненажери наближалися до його будки. Згодом приклад Рябої наслідували й інші – білі, рябі, чорні… Рекс перестав їсти помиї, - перейшов на яйця. Тепер він щосили гавкав на горобців і горлиць, коли ті налітали їсти просо, овес, ячмінь чи пшеницю, посипані для курей.
Коли б він знав, що означає те коротке, як посвист батога, слово, яким нарекли його ще маленького і сліпого, він ніколи б і не доторкнувся до тих пісних і холодних помий… Але не дано собаці збагнути людську глупоту й нещирість…
Одного теплого й сонячного осіннього дня Рекс, поклацуючи зубами, ловив надокучливих мух та гавкав собі знічев’я на сріблясту павутину, що зачепилася за його зелену буду, притрушену жовтим листям, аж бачить, що у двір, який він уже свідомо охороняв від усяких чужинців, заходить незнайомий чоловік на металевих милицях. Від чоловіка гостро й неприємно тхнуло, він погойдувався на своїх костилях і наближався до Рекса - до його буди, у яку саме зайшла Ряба (її яйця були найсмачнішими), і щось сердито й погрозливо вигукував, наближаючись до нього. На Рексів розпачливий ґвалт ніхто з хати не вийшов, як то бувало в подібних випадках, а тому пес кинувся на непроханого зайду й ухопив його зубами за ногу. Нога теж виявилася металевою, але штани на нападникові він таки роздер. Тоді той залізний чоловік із вишкіреними металевими зубами замахнувся своїм костуром і щосили ударив Рекса по іклах. Потім ще й ще раз. Рекс завив від болю і кинувся у будку. Але напасник діставав його й там, бив по закривавленій і запіненій пащі своєю милицею і зловісно усміхався… “Ах ти псяюха, - кричав зайда, - ти на мене ще гавкаєш, ти мені ще штани подер?!.. Я тебе зажену до буди, бєлофінн ти недобитий, я тобі покажу, як на інваліда фінской войни гавкать, Манергейм ти собачий… Псяюха!..”
Лементували сусідські собаки, герготали наполохані гуси, горобці й горлиці мовчки злетіли на високу осокору і там причаїлися в кущах омели, а металевий чоловік усе не вгамовувався, бо тільки-но він незграбно повертався, Рекс, із заюшеною червоною піною мордою, відчайдушно кидався навздогін, намагаючись ухопити нападника за розідрану колошву.
Раптом із будки вилетіла перелякана Ряба і чимдуж побігла до кошари. Пишнобарвний вогнебородий півень, що досі, не змигнувши карим оком, спостерігав баталію, несподівано стрепенувся, ударив крильми, розчепірив свої пазуристі й гострошпорі лапи… і мовчки, одним махом, злетів на інтервента, збивши з сивої голови сталінського картуза, щосили дзьобнув кілька разів у лисе тім’я…
Лисий чоловік з червоним патьоком на лобі й червоними очима, із пошматованими штаньми, з-під яких сталево поблискувала його нога, шкутильгаючи на милицях, подався поволі, боязко озираючись, до хвіртки… у яку він більше ніколи не заходив.
Рекс важко й довго страждав, - не міг нічого їсти. Коли б не виливки Рябої, то й, певно, не вижив би…
Тепер він ще пильніше стереже двір від всіляких зайд і сердито гавкає на байдужих до його лементу перехожих, на чужих котів, курей, на горлиць, горобців і, навіть – на лелек у небі, а найдужче – на безприв’язних зухвалих псів, що бігають собі без усякого діла шляхом, стежками й городами… Тихими ночами на підповня місяця він важко й жалібно виє, задерши щербату свою морду до чорного, всіяного золотим просом, неба.
Він був сином безприв’язної суки і якогось приблудного, але породистого пса, що забіг якось на собаче весілля в село із сусіднього містечка. Коли одного травневого дня його, ще сліпим цуценям, виміняли у сусідки за відро старої побабченої картоплі і посадили на прив’язь, він скавчав, слинив важкого іржавого ланцюга, намагався скинути цупкого ошийника, кликав, як умів, свою байдужу маму, котра, ощенившись, не дуже й то переймалася своїми цуценятами і прибігала (аж поки щенят не потопили) лише тоді, коли набрякало й починало боліти вим’я. Потім він нюхав і жував жовті соснові стружки, що закручувалися й з посвистом вилітали з-під рубанка, лизав поруділі кирзові чоботи, пручався, коли йому роззявляли рота і дивилися чи чорне у нього піднебіння, несамовито дзявкотів та кусався, коли смикали за вуха й хвостика…
Прозрівши, оговтавшись та звикнувши спочатку до теплого коров’ячого молока, свіжого чорного хліба, а потім і до пісних і холодний помий, тісного нашийника, іржавого ланцюга і нової дерев’яної будки із зеленим бляшаним дахом, він почав реагувати на кличку “Рекс” та розглядатися на довколишній світ, обмежений шлаковим хлівом, дерев’яною побіленою хатою, столярною майстернею, кошарою, високими зеленими ворітьми та білою шиєю мурованого погреба.
Першими його ворогами стали кури на чолі з пишнохвомтим набундюченим і забіякуватим півнем, що боляче дзьобав у голову, коли Рекс намагався обороняти від непроханих гостей свої помиї. Але те ворогування тривало недовго. Одного разу в сонячний дощ найсумирніша з курей залізла аж у Рексову буду й заходилася голосно й неприємно кричати. Рекс стояв віддалік (на скільки це дозволяв ланцюг), мокнув під сліпим теплим дощем і здивовано дивився то на райдугу у небі, а то на причинкувату рябу курку. Коли ж вона врешті вгамувалася і, обтрусившись, ніби нічого й не сталося, пішла собі повагом до кошари, Рекс поспішив до будки, підняв за собачим звичаєм ногу, аби перебити чужий дух, а потім обережно заглянув до своєї оселі. Там він знайшов ще тепленьке яйце. Було воно чомусь без шкаралупи, а лише обтягнуте тонкою ніжно-білою шкірочкою. Не довго думаючи, керуючись псячим інстинктом, він обнюхав його, а потім обережно розкусив і проковтнув. Знахідка припала до смаку, а тому песик перестав ганятися за курми, коли вони підходили до вищербленого баняка з помиями. Він навіть весело помахував хвостом і привітно скавчав, коли ті ненажери наближалися до його будки. Згодом приклад Рябої наслідували й інші – білі, рябі, чорні… Рекс перестав їсти помиї, - перейшов на яйця. Тепер він щосили гавкав на горобців і горлиць, коли ті налітали їсти просо, овес, ячмінь чи пшеницю, посипані для курей.
Коли б він знав, що означає те коротке, як посвист батога, слово, яким нарекли його ще маленького і сліпого, він ніколи б і не доторкнувся до тих пісних і холодних помий… Але не дано собаці збагнути людську глупоту й нещирість…
Одного теплого й сонячного осіннього дня Рекс, поклацуючи зубами, ловив надокучливих мух та гавкав собі знічев’я на сріблясту павутину, що зачепилася за його зелену буду, притрушену жовтим листям, аж бачить, що у двір, який він уже свідомо охороняв від усяких чужинців, заходить незнайомий чоловік на металевих милицях. Від чоловіка гостро й неприємно тхнуло, він погойдувався на своїх костилях і наближався до Рекса - до його буди, у яку саме зайшла Ряба (її яйця були найсмачнішими), і щось сердито й погрозливо вигукував, наближаючись до нього. На Рексів розпачливий ґвалт ніхто з хати не вийшов, як то бувало в подібних випадках, а тому пес кинувся на непроханого зайду й ухопив його зубами за ногу. Нога теж виявилася металевою, але штани на нападникові він таки роздер. Тоді той залізний чоловік із вишкіреними металевими зубами замахнувся своїм костуром і щосили ударив Рекса по іклах. Потім ще й ще раз. Рекс завив від болю і кинувся у будку. Але напасник діставав його й там, бив по закривавленій і запіненій пащі своєю милицею і зловісно усміхався… “Ах ти псяюха, - кричав зайда, - ти на мене ще гавкаєш, ти мені ще штани подер?!.. Я тебе зажену до буди, бєлофінн ти недобитий, я тобі покажу, як на інваліда фінской войни гавкать, Манергейм ти собачий… Псяюха!..”
Лементували сусідські собаки, герготали наполохані гуси, горобці й горлиці мовчки злетіли на високу осокору і там причаїлися в кущах омели, а металевий чоловік усе не вгамовувався, бо тільки-но він незграбно повертався, Рекс, із заюшеною червоною піною мордою, відчайдушно кидався навздогін, намагаючись ухопити нападника за розідрану колошву.
Раптом із будки вилетіла перелякана Ряба і чимдуж побігла до кошари. Пишнобарвний вогнебородий півень, що досі, не змигнувши карим оком, спостерігав баталію, несподівано стрепенувся, ударив крильми, розчепірив свої пазуристі й гострошпорі лапи… і мовчки, одним махом, злетів на інтервента, збивши з сивої голови сталінського картуза, щосили дзьобнув кілька разів у лисе тім’я…
Лисий чоловік з червоним патьоком на лобі й червоними очима, із пошматованими штаньми, з-під яких сталево поблискувала його нога, шкутильгаючи на милицях, подався поволі, боязко озираючись, до хвіртки… у яку він більше ніколи не заходив.
Рекс важко й довго страждав, - не міг нічого їсти. Коли б не виливки Рябої, то й, певно, не вижив би…
Тепер він ще пильніше стереже двір від всіляких зайд і сердито гавкає на байдужих до його лементу перехожих, на чужих котів, курей, на горлиць, горобців і, навіть – на лелек у небі, а найдужче – на безприв’язних зухвалих псів, що бігають собі без усякого діла шляхом, стежками й городами… Тихими ночами на підповня місяця він важко й жалібно виє, задерши щербату свою морду до чорного, всіяного золотим просом, неба.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію