ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Курличуть весни - перший вінок
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Курличуть весни - перший вінок
Хай вам щастить, гінці пернаті,
Весни провісники крилаті –
І одуди, і солов’ї,
І горлиці, чиє співання
І трелі, щебет, воркування
Життя вернули у гаї."
(П’єр де Ронсар, переклад Ф. Скляра)
Корона сонетів
ПЕРШИЙ ВІНОК
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Найвища оцінка | Леся Горова | 7 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Ярослав Чорногуз | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
Про публікацію