ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лях (1972) /
Публіцистика
"Славутич = "совок"???
Гадаєте: ми пережили усі атавізми "совка"? Можливо, ви думаєте, що на восьмому році україно-московської війни мізки в українців остаточно видужали від «совкових» звичок, ставлення до свободи висловлення думок, громадянської позиції тощо? Глибоко помиляєтеся! Зізнаюсь вам чесно, я теж на це сподівався, гадав: нехай неосвічені люди пливуть за інерцією, але, принаймні, інтелігенція має йти попереду суспільства. Як- не-як тридцять років незалежності. Здавалося, за такий тривалий час «совок», мов гидкого таргана, мали би витруїти з мізків та думок. Аж ні! Як виявилося, такий потворний виродок «совєтів» як цензура продовжує своє існування! Його гидкі мацальця гніздяться в запліснявілих душах і відкладають свої личинки, аби передати цю заразу невинним дітям, що ні сном ані духом не чули про те, як «харашо» жилося їх зачумленим батькам. І ось личинка росте й розвивається, і вже підліток з очима зомбі вимахує триколором і знімає відосик, як він сцить на могили українських героїв. Та все по порядку.
Є в Кременчуці така громадська організація – спілка літераторів "Славутич". Зізнаюся чесно, я давненько туди перестав ходити, а тоді ще й комуняку обрали на голову, самі розумієте, брежнєвські замашки ще й зараз, то вже занадто. Але за якийсь час "генсєк устал" і склав із себе повноваження. Буває. Обрали нову голову. Та я вже звик як літератор існувати без спілки, тож і не поспішав повертатися. Та раптом пан Г, так би мовити, колега по перу, запропонував подати свої твори до чергового альманаху. Нічого собі, думаю, не забув! А чом би й ні, міркую собі, одіозні особистості відійшли, "еліта" помінялася, може й справді варто поновити старі зв'язки? З'ясував умови, обсяг. На трьох сторінках формату А-5 не дуже розгуляєшся. А ще й біографічні дані та фото. Тож вирішив подати два вірша. А оскільки й для віршів місця скромненько, то відібрав найважливіші, як на мене, з громадянської лірики. Тим більше, що їх я вже "обкатав" у "Літературній Україні" і неабияк пишався публікаціями в газеті Спілки письменників України. Як на мене, це знак якості.
Та лишень я надіслав свої твори пану Г, як почалося щось зовсім дивне. Кажу йому: я погоджуюсь на друк виключно в авторській редакції. Знаю я цих горе-редакторів, такого навиправляють, що потім за голову хапаєшся. Приміром, було у мене в одному тексті «У неї в роті зранку не було ані рісочки», а редактор візьми та й виправ «рісочки» на «трісочки». То вийшло, що моя героїня полюбляла їсти тріску з дерева. Може, редактор таке й споживав, та моєї героїні це аніяк не стосувалося. А читач-то думає, що це автор, телепень, не знає української мови чи фразеологізмів. – Добре, – каже, – по-дружбі зробимо. Оце людина, кажу собі, такий демократичний, він в моїх очах став іще вищий, ніж був! Та лише побачив, що я подав громадянську лірику, як почав лити на твори багно критиканства! Кажу йому: цей вірш отримав друге місце на обласному тематичному конкурсі " Просто подвиг", – не чує. Кажу йому: « Ці вірші надрукували в «Літературній Україні» та «Антології сучасної української літератури» – ніби позакладало… Каже: нащо ти такі "погані" вірші подав. Але це ж іще не все, після «розгляду» моїх віршів спілчанським "політбюро", було вирішено їх не друкувати, щоб не зіпсувати "ватяний" настрій декого з читачів. А прикрилися дітьми: "Альманах читатимуть же й діти..." Бачте, дітям не треба, виявляється, знати, що в нас йде війна! Не треба їм знати, що війна безжалісна, що декого з їхніх батьків вже нема, і тому їхні матері враз помарніли, не треба їм про це знати! Дітям треба бухати й тупіти в комп'ютерних іграх! А потім ви їм розкажете, як «харашо» було в радянському союзі... Не можна читати дітям вірші, які друкують в "Літературній Україні" й " Антології сучасної української літератури", не можна читати вірші-переможці обласних конкурсів, до кременчуцького альманаху таким віршам – зась!
Ну, не подобається теперішньому керівництву «Славутича» громадянська лірика! Ображає це їх ватяний слух! Ну все ж так добре, квітнуть квіточки, кралі на пляжах он які лежать, світить сонечко, пиши про кохання, природу, що тобі не сидиться?!!
Ось і підкрався з-за рогу смердючий "совок" в іпостасі цензури, бо що це, як не цензура??? І не в радянському союзі, де гноїли Василя Стуса, де вбили Василя Симоненка, де викреслили з літератури Ліну Костенко, Івана Світличного й багатьох інших письменників, а тут, зараз, поруч повзучий совок намагається влаштовувати реванш у вигляді цензури, повертати тупі традиції "одобрямса", бо вони сплять і бачать себе у совіцькому союзі.
– Поверніть нам "совок"! Нам так бракує стійла! – волають вони, – нам аж свербить подякувати "таваріщу сталіну за наше щаслівоє дєцтво"!!!
Позаяк в коментарях одна не дуже шанована мною пані проголосила мій вірш "По кому подзвін?" "екстремістським", дещо додам. Цей вірш було відібрано журі обласного літературного тематичного конкурсу " Просто подвиг" в межах заходів з популяризації українського війська й українського солдата, пошанування подвигу українського захисника й піднесення патріотичних почуттів серед населення. В цьому вірші йдеться про думки й внутрішні переживання солдата, який в будь- яку мить може накласти головою за ваші смердючі дупи. То в мене до вас питання: то для вас український захисник - "екстреміст"???
Ось в коментарях і проявилася ваша "совково-ватяна" натура. Я виявився правий на всі сто відсотків. До такої " екстремістської" дурі міг додуматися лише " гомо совєтікус", створіння минулого століття, так старанно плекане комуністичним режимом. Його старання не пройшли намарне, маємо сучасних "екземплярів", австралопітеків минулої доби. І ці ось дикуни намагаються укласти в прокрустово ложе твори цілої громади. Отакі от "штрихи до портрету".
Дивіться, "славутяни", до чого докотився ваш " Славутич". Невже вам отаке до снаги? Ой, не той тепер "Славутич"...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Славутич = "совок"???
Гадаєте: ми пережили усі атавізми "совка"? Можливо, ви думаєте, що на восьмому році україно-московської війни мізки в українців остаточно видужали від «совкових» звичок, ставлення до свободи висловлення думок, громадянської позиції тощо? Глибоко помиляєтеся! Зізнаюсь вам чесно, я теж на це сподівався, гадав: нехай неосвічені люди пливуть за інерцією, але, принаймні, інтелігенція має йти попереду суспільства. Як- не-як тридцять років незалежності. Здавалося, за такий тривалий час «совок», мов гидкого таргана, мали би витруїти з мізків та думок. Аж ні! Як виявилося, такий потворний виродок «совєтів» як цензура продовжує своє існування! Його гидкі мацальця гніздяться в запліснявілих душах і відкладають свої личинки, аби передати цю заразу невинним дітям, що ні сном ані духом не чули про те, як «харашо» жилося їх зачумленим батькам. І ось личинка росте й розвивається, і вже підліток з очима зомбі вимахує триколором і знімає відосик, як він сцить на могили українських героїв. Та все по порядку.
Є в Кременчуці така громадська організація – спілка літераторів "Славутич". Зізнаюся чесно, я давненько туди перестав ходити, а тоді ще й комуняку обрали на голову, самі розумієте, брежнєвські замашки ще й зараз, то вже занадто. Але за якийсь час "генсєк устал" і склав із себе повноваження. Буває. Обрали нову голову. Та я вже звик як літератор існувати без спілки, тож і не поспішав повертатися. Та раптом пан Г, так би мовити, колега по перу, запропонував подати свої твори до чергового альманаху. Нічого собі, думаю, не забув! А чом би й ні, міркую собі, одіозні особистості відійшли, "еліта" помінялася, може й справді варто поновити старі зв'язки? З'ясував умови, обсяг. На трьох сторінках формату А-5 не дуже розгуляєшся. А ще й біографічні дані та фото. Тож вирішив подати два вірша. А оскільки й для віршів місця скромненько, то відібрав найважливіші, як на мене, з громадянської лірики. Тим більше, що їх я вже "обкатав" у "Літературній Україні" і неабияк пишався публікаціями в газеті Спілки письменників України. Як на мене, це знак якості.
Та лишень я надіслав свої твори пану Г, як почалося щось зовсім дивне. Кажу йому: я погоджуюсь на друк виключно в авторській редакції. Знаю я цих горе-редакторів, такого навиправляють, що потім за голову хапаєшся. Приміром, було у мене в одному тексті «У неї в роті зранку не було ані рісочки», а редактор візьми та й виправ «рісочки» на «трісочки». То вийшло, що моя героїня полюбляла їсти тріску з дерева. Може, редактор таке й споживав, та моєї героїні це аніяк не стосувалося. А читач-то думає, що це автор, телепень, не знає української мови чи фразеологізмів. – Добре, – каже, – по-дружбі зробимо. Оце людина, кажу собі, такий демократичний, він в моїх очах став іще вищий, ніж був! Та лише побачив, що я подав громадянську лірику, як почав лити на твори багно критиканства! Кажу йому: цей вірш отримав друге місце на обласному тематичному конкурсі " Просто подвиг", – не чує. Кажу йому: « Ці вірші надрукували в «Літературній Україні» та «Антології сучасної української літератури» – ніби позакладало… Каже: нащо ти такі "погані" вірші подав. Але це ж іще не все, після «розгляду» моїх віршів спілчанським "політбюро", було вирішено їх не друкувати, щоб не зіпсувати "ватяний" настрій декого з читачів. А прикрилися дітьми: "Альманах читатимуть же й діти..." Бачте, дітям не треба, виявляється, знати, що в нас йде війна! Не треба їм знати, що війна безжалісна, що декого з їхніх батьків вже нема, і тому їхні матері враз помарніли, не треба їм про це знати! Дітям треба бухати й тупіти в комп'ютерних іграх! А потім ви їм розкажете, як «харашо» було в радянському союзі... Не можна читати дітям вірші, які друкують в "Літературній Україні" й " Антології сучасної української літератури", не можна читати вірші-переможці обласних конкурсів, до кременчуцького альманаху таким віршам – зась!
Ну, не подобається теперішньому керівництву «Славутича» громадянська лірика! Ображає це їх ватяний слух! Ну все ж так добре, квітнуть квіточки, кралі на пляжах он які лежать, світить сонечко, пиши про кохання, природу, що тобі не сидиться?!!
Ось і підкрався з-за рогу смердючий "совок" в іпостасі цензури, бо що це, як не цензура??? І не в радянському союзі, де гноїли Василя Стуса, де вбили Василя Симоненка, де викреслили з літератури Ліну Костенко, Івана Світличного й багатьох інших письменників, а тут, зараз, поруч повзучий совок намагається влаштовувати реванш у вигляді цензури, повертати тупі традиції "одобрямса", бо вони сплять і бачать себе у совіцькому союзі.
– Поверніть нам "совок"! Нам так бракує стійла! – волають вони, – нам аж свербить подякувати "таваріщу сталіну за наше щаслівоє дєцтво"!!!
Позаяк в коментарях одна не дуже шанована мною пані проголосила мій вірш "По кому подзвін?" "екстремістським", дещо додам. Цей вірш було відібрано журі обласного літературного тематичного конкурсу " Просто подвиг" в межах заходів з популяризації українського війська й українського солдата, пошанування подвигу українського захисника й піднесення патріотичних почуттів серед населення. В цьому вірші йдеться про думки й внутрішні переживання солдата, який в будь- яку мить може накласти головою за ваші смердючі дупи. То в мене до вас питання: то для вас український захисник - "екстреміст"???
Ось в коментарях і проявилася ваша "совково-ватяна" натура. Я виявився правий на всі сто відсотків. До такої " екстремістської" дурі міг додуматися лише " гомо совєтікус", створіння минулого століття, так старанно плекане комуністичним режимом. Його старання не пройшли намарне, маємо сучасних "екземплярів", австралопітеків минулої доби. І ці ось дикуни намагаються укласти в прокрустово ложе твори цілої громади. Отакі от "штрихи до портрету".
Дивіться, "славутяни", до чого докотився ваш " Славутич". Невже вам отаке до снаги? Ой, не той тепер "Славутич"...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію