ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2022.07.04 23:13
У місті тиша, як в селі,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.

Вертає думка повсякчас,

Володимир Бойко
2022.07.04 16:20
Зайнялася трава,
Спалахнули дров
І згоріла москва.

Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.

Ніна Виноградська
2022.07.04 14:15
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.

Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,

Олександр Бобошко Заколотний
2022.07.04 13:49
Війна – це не лише коли «Ура!»,
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.

Ярослав Чорногуз
2022.07.04 08:06
Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.

Микола Соболь
2022.07.04 06:27
Тихими кроками, стишено
небо сіріє в імлі.
Буря прикрилася тишею.
Чи те здається мені?
Скоро розродиться хвищею,
люттю, борвієм в зелі.
Силами правиться вищими.
Ніч настає на землі.

Віктор Кучерук
2022.07.04 06:10
Хоча борвій нарешті вщух
І зник у смерках, як примара, –
Холодні крапельки дощу
Сочились довго ще крізь хмари.
Неначе плакали світи
За нелюдів страшні провини,
Бо клятий присмак гіркоти
Вчувався в кожній крапелині…

Ігор Шоха
2022.07.03 23:20
                    І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.

Євген Федчук
2022.07.03 21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.

Сергій Губерначук
2022.07.03 14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!

Іван Потьомкін
2022.07.03 12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак

Микола Соболь
2022.07.03 08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.

Віктор Кучерук
2022.07.03 06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.

Ярослав Чорногуз
2022.07.03 00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.

Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --

Володимир Невесенко
2022.07.02 22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.

Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки осеней минуло,

Вікторія Лимар
2022.07.02 19:06
За мотивами жахливих подій, що сталися 27.06.2022
в місті Кременчук Полтавської області, в торгівельному
центрі «Амстор».

Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Біль головна – потрібен спокій,
Не їдь наразі на роботу».
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ніна Виноградська (1961) / Рецензії

 Така висока і глибока голубінь
МИКОЛА КОЗАК

ДЕКІЛЬКА СТРИВОЖЕНИХ ЛІРИЧНИХ ШТРИХІВ ПРО ДОЛЮ І ВОЛЮ ПОЕТЕСИ НІНИ ВИНОГРАДСЬКОЇ


Слобідщина – стривожений край України, край, який на все життя полюбив, покохав Григорій Сковорода...

Слобідщина радо стрічала Миколу Гоголя, тут зріс, змужнів талан геніального Григорія Квітки-Основ’яненка...Тут творив найбільший поет нашої доби Павло Тичина, тут зорів талан Олександра Олеся.

Харків – потужна індустріальна столиця усіх часів... Харків літературний, Харків музичний, Харків стривожений, мудрий і жорстокий...

Холодногірська в’язниця... Розстріл у лісопарку... Знищували митців, кобзарів, польових резервістів, замордували в урвищах під Харковом.

Досі не знайдено точне місце закатувань кобзарів...
Харків – залізноокий. Тут не прощають – карають за все, особливо беззахисних, осиротілих, бідних...

Тут змужнів потужний талант Ігоря Муратова, Василя Мисика, Івана Виргана, Василя Борового, Василя Бондаря...

Харків пам’ятає Івана Багряного, пам’ятає камеру смерті на Холодній горі...

Аж ось і лісопарк. Тут декілька літ тому в архівах знайшов вчений-фізик точну дату знищення Гната Хоткевича...

Розтріл польських резервістів.

А де ж спалили Володимира Свідзінського, а також поета Сороку?
А разом усіх в’язнів, здається, 1500 люду, головна інтелігенція - вчителі, науковці, бібліотекарі, кобзарі, художники, істинні творці, за те, що любили свій рідний край, свою Україну-матір... свою землю...

Кирзовий чобіт ката надовго запам’ятався...Кровоточить земля і пам’ять... Досі...

Повернімося лицем до сонця, до людини, до беззахисних.

Пригадую виступи письменників...

Спілка письменників України (Харків), вул. Чернишевського, 59. Бунтарський дух живе. Тут у часи війни Юрій Смолич(Гудман) спалив твори письменників... Архів...

Але повернімося лицем до суворої ніжності нашого часу. Стає моторошно і лячно. Йде розкрадання наших заводів, наших підприємств, наших фабрик. Україну надовго загнали в безвихідь...

А нині шукаю Україну в Україні, в людині людину. Рятівників не видно, зате маємо товстозадих хапуг, кілерів галактичного штибу.

Знищено найталановитіших, окупант безжально скеровує нас в нікуди.

Поети – вічні рятівники нації, істиної незалежності України. Національну ідею загнано, завудилено і скалічено, і то надовго. Рятуйтесь самі, виживайте самі...

Боже, яка небесна тиша біля Дніпра, блукаємо берегом ріки, сині-сині зморшки хвиль стривожують наші душі, наші думи. Скоро завітаємо на могилу Тараса Шевченка у Канів, запричастимося біля могили нашого генія, нашого пророка... Лебедіємо...

Ніна Виноградська - поет Божої милості, високочола, ніжна, замріяна, біля могили поета.

Із великих дніпрооких очей Ніни покотилися сльзи, сльози бунтарки за долю і волю! Здється, що птиці і дерева слухають досі її слобожанські пісні, щиросерді поезії.

Не скоро вже повернемо на Київ. Не скоро, брате. Не скоро...

Перечитую поезії із її замріяної книжки (“Сніг молодий”, Харків 2006). Видана збірка зоряно, ніжно, соромливо. Із довірою гортаю сторінки книги. Вони світяться радісно, інколи печально... Спогади сумні із дитячих літ, волячий день уярмлював дитячу уяву... Хтось ставав полем, колоском, калиною на обрії...

А її долю кликала козацька пісня і шабля, шабля і пісня, так рано здоросліла.

Ніна Іванівна Виноградська поет-гуманіст, правдолюб, стоїть насмерть за Україну.

Страшний танець бузувірів, масонів, інших волоцюг, котрі пруть нагло на рожен у нашім краї.

Треба рятуватися і рятувати дух.

Ніна Іванівна - поетеса, співачка, громадський діяч і чесна, і мужня людина, непідвладна повівам вітру. Останнім окрайцем хліба поділиться, людині не відмовить, не здаленіє, в біді не покаже спини, затямте собі, затямте вороги... Ось ці пружні рядки:

Там пахне хліб соломою і піччю,
Там батько зранку набива косу,
Там вітер шелестить в тополях ніччю
І я у снах, як вдень, гусей пасу.

Там день – безмежний, річка – по коліна.
І друзі голоногі там усі.
Там цілий світ. Там ненька Україна.
Там найсмачніші в світі карасі...

Там ще далеко болі і тривоги,
Ми там усі однаково святі.
У всіх одна – до юності дорога,
І будь-що вийти в люди – на меті.

Корови, коні... Ми в дитинстві разом
Ділили хліб і сонечко на всіх.
Там розбивались гордощі й образи,
Там найчеснішим був і біль, і сміх...


Ми звідти всі. Ми з того родоводу,
Що сім тисячоліть пережива...
Нема для мене кращого народу,
Ніж той, про кого всі оці слова!

Поезія Ніні Іванівни глибока, людяна, земна, щира і беззахисна, вона кличе, плаче, зорює, волає супроти скретецілих, вузьколобих пройдисвітів...

В її віршах багато неба добра, щирості. Здається, її слухає сад і люди, і птиці, люди і сад.

А ще треба боронити свій рідний край од зайд-заброд, од чужинців... Стоїть на березі Дніпра... Стає дніпроокою...

Все врізнобіч: і думи й справи,
І настрій, наче круговерть.
Напасті зліва, болі справа.
І мимоволі вже про смерть,

Як спокій, як спочин, як вічність,
Куди приводить всіх життя.
Одразу ницість і величність–
В одну історію буття.

Що залишаємо від себе,
Згадають ті, що знали нас.
Їм ще синіти буде небо.
Але і їх дістане час.

Кого на злеті, інших в тиші,
Не пожаліє – не мине…
А я залишу тільки вірші,
Що не замінять вже мене.

Поет щиро радіє, коли нація не плаче, коли старенькі бабусі не шукають щось їстивне у смітті, а з ними собаки з малими цуценятами із заплющеними очима неуривно дивляться в душу, в серце. Шалений час..., час безбожників..., час зубоскалів..., менторів..., пройд..., шакалів..., їх мета – урвати ласий шмат.

Задушевність, щирість, незламність...

Поезія Ніни Виноградської – традиційна і стихійна, її не можна не почути, не читати, вона наче молитва земна і небесна. Небесна і земна... Вдумаймось у ці рядки:

Журавлино, тихо, лебедино,
Вже у вирій стомлені ключі
Відлітають з дому, з України,
До тепла щоденно і вночі.

Від зими, безхліб’я і від снігу,
Небо розгортаючи крильми.
Ностальгії гарячущу кригу
Щовесни розтоплять, як і ми.

Інколи хочеться аби поети самі читали свої поезії дітям(у них надто чутливе, не скалічене світовідчуття).

Дай Боже, дай нам духу і сили, і незламності, непокори, дійти до суті, (не забуваймо, що господь Бог усе чує, усе бачить) головне не збочить, коли ж надто тужно і зимно... Голод і холод – найстрашніші кати.

Калейдоскоп подій, явищ, гарпунить чулу душу поета... Ось ці печальні рядочки:

Неначе шкіра у змії,
Сповзла з очей моїх полуда.
І в тебе очі – не твої,
Ляка байдужість і облуда.

Твоїх очей незрячих сніг
Мене колов і заморозив.
Завмерли у мені пісні
Неначе в лютому рогози.

Неначе шкіра у змії
Сповзла з очей моїх полуда.
Вдивляюсь в очі… Не твої…
Без тебе? Але як я буду?

Поет вирізьблює свою думку, шаленство світу і доби уярмлюють, знищують безхребетних, слабодухих, розгублених...ницих...

... Ніна Іванівна іде супроти вітру, все під гору, під гору...

...Після буйного літа, ледь чутно, безтілесо розплітає свою золоту косу осінь...

У цьому шаленому світі живуть, люблять, творять. Стояти на своєму, заради життя, насмерть.

Вірю, що козацька колиска ніколи не стане труною... Ходімо до зірок, запригощаймося невмирущим духом кобзаря й каменяра ...

Леся і Ліна біля Софії... Над урвищами наших мук. Чую невмируще, пророче слово Ніни:

Я лиш думками доторкнусь до тебе,
Тобі від цього – не носить оков.
В моїх очах, що мов осіннє небо,
Застигли сльози, болю перехов.

І журавлино відліта кохання.
Та де той вирій, щоб вернулось знов?
Уже на сході гасне зірка рання...
Холодна кава... Й світ як захолов...

Нині заплакало небо... Хтось стукав у вікно. Як добре, що це була брунатна вишнева гілка...

Дорослі плачуть, як діти, коли себе ніде діти. Вишнева гілка... І синя скрипка од жалю ніжно скрикне.

Не зашивайте вуста пророкам... Кожна клітина, кожен нерв оголений, кожен мускул судомиться од болю, од неправд, а скільки цих правд розвелось у світі, а скільки ще напівправд, а скільки жорстокості все знести і залишитися людиною і поетом. Ось ця мініатюра:

Замість кохання – холоду Едем,
Де крижані слова і , навіть, подих.
Холоне ніч і не зігріє день,
В який ми поступово з ранку входим.

Замість спокою – на воді брижі,
Що розхитали наш сімейний човен,
Де ми з тобою наче й не чужі,
Та холоду й морозу дім наш повен.

Третя книга Ніни Виноградської свідчить, що зріст, змужнілість автора відчутна.

Хочеться побажати широких і глибоких звершень, серед поетів слобожанщини її поезія займає окреме, осібне місце.

Жаль, що копито щоденщини затопчує, знищує таку чулу душу поета.

Байдужість суспільства приспана і то надовго можновладцями... Тож гострімо шаблю, із шаблею сідаймо на блакитного коня. Звісно, не всі повернуться живими із походу, але ж пісня прилетить до отчого порогу...

Гострімо ж шаблю...

Благословіть нас, мамо! Калина на обрії. Лебеді стискують крила, вишневий дощ упав...

Микола Козак

27.03.2006




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-07-07 12:10:52
Переглядів сторінки твору 593
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.235 / 5.74)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2022.07.04 14:15
Автор у цю хвилину відсутній