ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Модерне малоросійство. Пам’ятаймо козу-дерезу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Модерне малоросійство. Пам’ятаймо козу-дерезу.
Справжній українець повинен розмовляти російською, любити Росію, ненавидіти Україну та все українське а також поширювати ідеї «русского мира». До того ж він має називати Україну не інакше як «эта страна» чи щось подібне, аби не було сумнівів, якій насправді «странє» він прислужує. Саме так бачать Україну та українців російські та проросійські пропагандони – територією без титульної нації, власної мови і культури. Усі незгодні, тобто українські патріоти, оголошуються націоналістами, нацистами, фашистами і підлягають асиміляції або ліквідації.
І, взагалі, Україна – це «геополитический проект Запада», як каже їхнє головне пуйло. Хоча не надто віриться, що Путін та його банда геть усі були двійочниками з історії. Навіть історія СССР розумних дечому таки вчила. Але, слід віддати їм належне, – вони є досить вправними, хоча й безсоромними, брехунами та маніпуляторами.
Ну, нехай собі там божеволіють, конають – це, здавалось би, передусім їхні проблеми. Але коли їхня п’ята колона почувається в Україні цілковито як удома, то хочеться, нарешті, запитати: «Гості, а чи не набридли вам господарі?». І ось це вже наші проблеми і потрібно їх таки вирішувати. Бо ці гості починають нагадувати брутальну козу-дерезу з відомої казочки. Щоправда, ота тупа коза нічим не убезпечила своїх завоювань і була невдовзі справедливо вигнана з окупованої нею території. Війна була коротка і переможна. Але таке буває лише у казках. Дійсність, як правило, страшніша.
Бо коли Рабінович під куполом Верховної Ради заспівав «Вставай, страна огромная», стало зрозуміло, що нам, нарешті, оголосили війну. На сьомому році неоголошеної війни.
Тож, послуговуючись тією ж воєнною термінологією, хотілось би запитати отих знавців історії.
– Чи можна уявити собі, аби у роки другої світової війни співробітники відомства Геббельса не лише вільно розгулювали по Москві, але й захопили ледь не половину інформаційного простору тодішнього СССР?
– І з якого боку лінії теперішнього фронту знаходяться Рабінович і його поплічники? Якщо вони повторюють основні пропагандистські наративи країни-окупанта, то і ймення їм навіть не «п’ята колона», а «прислужники окупантів» із усіма правовими наслідками. Якщо ж у їхній діяльності наші «найгуманніші у світі суди» таки не виявлять складу злочину, то, принаймні, нехай прислужують окупантам на їхній таки території.
Між іншим, і у ворога, як то кажуть, є чому й повчитися. Цікаво почитати хоч би премудрі мислі однієї з чільних запоребрикових «рупориць» Маргарити Симоньян щодо захисту Росії від «чорножопих».
«У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать. Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле. Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы... Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники. Как это делается, сколько нужно на это лет – на воспитание в школах и детсадах, на – о ужас! – госпропаганду единства всех нас как одной монолитной нации, на возвращение соотечественников по этническому признаку, что не стесняются делать ни Греция, ни, тем паче, Израиль, ни даже пугливая на такие темы послевоенная Германия.
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык. Что бы об этом ни думали его родители.
Впрочем, другой путь, он, как всегда, к сожалению, есть. К лешему всех отпустить. Точнее, прогнать. Особо никто, честно сказать, не расстроится. Прозевали давно тот момент, когда бы расстроились.
Другой путь – он пленительно очевидный. И о нем не стыдятся уже говорить как о правильном и возможном люди, которых принято называть приличными. С виду нормальные люди.
Дорогие нормальные люди! Если вас почему-то устраивает Россия в пределах ее Золотого Кольца – без чеченцев, якутов, калмыков, без ханты и манси, без ненцев, татар, ингушей, дагестанцев, без чурок, хачей, черножопых и узкоглазых, без нефти и газа, без золота и бриллиантов, без Байкала, Амура, без южного моря и плодородных земель – тогда, конечно, вперед.
Так, чтобы чурок, хачей, черножопых и узкоглазых здесь больше не было, а нефть, бриллианты, Байкал и Амур, газ и моря оставались – так не получится. Прогонишь один неказистый, вроде, Кавказ, который, вроде, не жалко – и понеслась. Поезжайте в Якутию, спросите якута, что он о нас, не якутах, думает, в каком гробу он нас видел и как его достало терпеть нас, круглоглазых и бело… – ну, в общем – на исконно якутской земле. Никогда не слышали про якутский национализм? А он, тем временем, процветает. И опасный термин «регионообразующая национальность» в Якутии произносят с той же страстью, что в Москве – «государствообразующий народ».
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает. И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать, ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская. Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной. Слава России!»
Нарешті кінець довжелезної цитати з Маргарити Симоньян. Спробуйте-но, замініть «Слава России!» на «Слава Україні!», а «чурок, хачей, черножопых и узкоглазых » на «москаликів» та іще дещо на дещо і вже маєте готовий програмний документ. «За что боролись, на то и напоролись». Чи, може, у плагіаті звинуватять? Або заперечать цитаткою з дідуся Леніна: «Обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения». Ну, геть все, як про наших неукраїномовних «опожопих» малоросів . Для останніх, наостанок, іще декілька слів від їхнього-не їхнього (хтозна чийого) найпролетарськішого Маяковського:
«Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи».
І, взагалі, Україна – це «геополитический проект Запада», як каже їхнє головне пуйло. Хоча не надто віриться, що Путін та його банда геть усі були двійочниками з історії. Навіть історія СССР розумних дечому таки вчила. Але, слід віддати їм належне, – вони є досить вправними, хоча й безсоромними, брехунами та маніпуляторами.
Ну, нехай собі там божеволіють, конають – це, здавалось би, передусім їхні проблеми. Але коли їхня п’ята колона почувається в Україні цілковито як удома, то хочеться, нарешті, запитати: «Гості, а чи не набридли вам господарі?». І ось це вже наші проблеми і потрібно їх таки вирішувати. Бо ці гості починають нагадувати брутальну козу-дерезу з відомої казочки. Щоправда, ота тупа коза нічим не убезпечила своїх завоювань і була невдовзі справедливо вигнана з окупованої нею території. Війна була коротка і переможна. Але таке буває лише у казках. Дійсність, як правило, страшніша.
Бо коли Рабінович під куполом Верховної Ради заспівав «Вставай, страна огромная», стало зрозуміло, що нам, нарешті, оголосили війну. На сьомому році неоголошеної війни.
Тож, послуговуючись тією ж воєнною термінологією, хотілось би запитати отих знавців історії.
– Чи можна уявити собі, аби у роки другої світової війни співробітники відомства Геббельса не лише вільно розгулювали по Москві, але й захопили ледь не половину інформаційного простору тодішнього СССР?
– І з якого боку лінії теперішнього фронту знаходяться Рабінович і його поплічники? Якщо вони повторюють основні пропагандистські наративи країни-окупанта, то і ймення їм навіть не «п’ята колона», а «прислужники окупантів» із усіма правовими наслідками. Якщо ж у їхній діяльності наші «найгуманніші у світі суди» таки не виявлять складу злочину, то, принаймні, нехай прислужують окупантам на їхній таки території.
Між іншим, і у ворога, як то кажуть, є чому й повчитися. Цікаво почитати хоч би премудрі мислі однієї з чільних запоребрикових «рупориць» Маргарити Симоньян щодо захисту Росії від «чорножопих».
«У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать. Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле. Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы... Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники. Как это делается, сколько нужно на это лет – на воспитание в школах и детсадах, на – о ужас! – госпропаганду единства всех нас как одной монолитной нации, на возвращение соотечественников по этническому признаку, что не стесняются делать ни Греция, ни, тем паче, Израиль, ни даже пугливая на такие темы послевоенная Германия.
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык. Что бы об этом ни думали его родители.
Впрочем, другой путь, он, как всегда, к сожалению, есть. К лешему всех отпустить. Точнее, прогнать. Особо никто, честно сказать, не расстроится. Прозевали давно тот момент, когда бы расстроились.
Другой путь – он пленительно очевидный. И о нем не стыдятся уже говорить как о правильном и возможном люди, которых принято называть приличными. С виду нормальные люди.
Дорогие нормальные люди! Если вас почему-то устраивает Россия в пределах ее Золотого Кольца – без чеченцев, якутов, калмыков, без ханты и манси, без ненцев, татар, ингушей, дагестанцев, без чурок, хачей, черножопых и узкоглазых, без нефти и газа, без золота и бриллиантов, без Байкала, Амура, без южного моря и плодородных земель – тогда, конечно, вперед.
Так, чтобы чурок, хачей, черножопых и узкоглазых здесь больше не было, а нефть, бриллианты, Байкал и Амур, газ и моря оставались – так не получится. Прогонишь один неказистый, вроде, Кавказ, который, вроде, не жалко – и понеслась. Поезжайте в Якутию, спросите якута, что он о нас, не якутах, думает, в каком гробу он нас видел и как его достало терпеть нас, круглоглазых и бело… – ну, в общем – на исконно якутской земле. Никогда не слышали про якутский национализм? А он, тем временем, процветает. И опасный термин «регионообразующая национальность» в Якутии произносят с той же страстью, что в Москве – «государствообразующий народ».
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает. И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать, ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская. Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной. Слава России!»
Нарешті кінець довжелезної цитати з Маргарити Симоньян. Спробуйте-но, замініть «Слава России!» на «Слава Україні!», а «чурок, хачей, черножопых и узкоглазых » на «москаликів» та іще дещо на дещо і вже маєте готовий програмний документ. «За что боролись, на то и напоролись». Чи, може, у плагіаті звинуватять? Або заперечать цитаткою з дідуся Леніна: «Обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения». Ну, геть все, як про наших неукраїномовних «опожопих» малоросів . Для останніх, наостанок, іще декілька слів від їхнього-не їхнього (хтозна чийого) найпролетарськішого Маяковського:
«Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію