ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Критика | Аналітика
Кілька слів...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька слів...
Дорогі друзі, колеги! Незабаром вийде із друку моя друга збірка... Десятки разів виправлялось, переписувалось. В Поетичній майстерні усі мої віршики без змін - тому й не поблікуюсь, нема чим. Сили і час витрачено на редакцію. У такому вигляді, що в Майстернях, гріх було відпускати у вільне плавання. Сьогодні отримав кілька слів і про мене, і про віршики:
Євген БАРАН
МОЛИТВА З НОТИ «ДО"
Трошки про Миколу Дударя і ще менше про його вірші
Розпочну з найголовнішого. Миколи Дударя не знаю. Тобто, є заставка на «фейсбуці», є публікації чоловіка, який пише вірші й незле займається лозоплетінням, - паркани у його виконанні – «прошу я вас». Поза тим, - тиша. Лише мертві з косами відсутні. Бо зайняті у вічних Пригодах з невпійманими.
Здається, весною надіслав поетичну книжечку «Твоєї усмішки…». Так. Весною, датована 2020 роком. Кишенькового формату на 208 сторінок. На обкладинці красива дівчина кінця 70-х. Сам би на такій одружився, якби побачив раніше.
З віршів запамʼяталося небагато. Проблєма не у віршах. Проблєма у нашій гонитві за віршами. Але є декілька, які я відзначив: «Приклич. Прийду. Поспівчуваю», «Гублюся в темряві глибокій», «…Третю добу тільки вітер з дощем», «А собою до смерти – круто!». Але зацитую оцей:
Ось і вже й вибране,
Вирване з мороку.
Вимите й випране
Порівну.
…Світочем, струмом –
Все підтюпцем.
Райдуго – радосте!
Скільки до
Фінішу?!..
Не скажу, що найкращий з прочитаних віршів. Просто суголосний моєму згоранню. І тільки.
Що ще знаю про Дударя-людину? Музикував. Сиріч, грав у ВІА від середини 70-х. Інструменту не знаю. Гітара, Миколо? Чи бубен?
Потім кидало нашого Миколу світами. Від Хмельницького до Камчатки, і від Камчатки до Києва. Добре, що стримався. Десь на Київщині.
З новонаписаного, - знову ж є ріжного. Може менше ліричного, бо в першій збірці домінувало, але багато екзистенційного.
Я прочитав ці вірші від початку до кінцє, і від кінцє до початку. Гублюся. Не у формі. Вона пристойна. Є таке слово в українській мові. Читається. Майже відсутній збій ритму. Сиріч, збою, майже нема. Чи нема сиріч збою ритмічного. Майже. Словом. Ритм є.
Ще є у цій збірці світогоглядна картинка. Побутово-світоглядна. Мисляча. Інколи провокаторська. Судіть самі:
Стою понурий -- на афішу
Дивлюсь, зітхаю, сам не свій.
Якщо у цирку вже не смішно --
То може краще до повій?..
Що би ми вже крамольного не писали, Миколо, се лиш крамольне письмо. І всьо. Або лиш натяк.
Микола ріжний у віршах. Радісний. Сумний. Невеселий. Сотник Забрьоха. Моментами віруючий. Чи вірний, Миколо? Чи все-таки, письмак? Бо між вірним і віршем, - пітьма, в закінчення якої віриш лише ти:
Коли твоїй вірі потрібен поштовх,
Коли ти шукаєш найголовніше,
Згадай як в дитинстві бігав на пошту
І розсилав своїм друзям ти вірші…
Що мене в цих віршах тримає? Легкість вірша. Майже за Кундерою. Що мене в сих віршах дратує? Легкість вірша. Залегка як на наше життя.
Тут нема школи. Тут відсутній експеримент. Тут лиєтться вірш. Як пісня. Народна. Але не нудна, і не затерта.
Нині поетичне слово на роздоріжжі, де намальована стрілка в НІКУДИ. І лише від автора залежить, чи його слово зазвучить чи не зазвучить. Симоненко звучить, то має і Дудар зазвучати. Але Симоненко – це класика. А Дудар – се спроба прориву за межі непроривного:
Господень день… Молитва з ноти «До".
В прозрінні ми на колії мінору.
Домініканам не пройти кордон,
А солов’ї у травні линуть вгору…
Із полотна залишиться фрагмент…
Всього один, але такий цікавий!
В цей твердо наголошений момент
Прийду до Вас і запрошу на каву…
Завершують книгу поеми («Поема – повернення додому»; і дві Поеми без назви). У них є формальні контури. Можливо, бракне контурів поеми як жанру. Або нічого не бракне. Читайте. Як дихаєте. Або вчіться дихати за читанням поем.
Ми всі втомлені від читання, від писання, від суцільного «дня Бабака», в якому не бачимо меж і не бачимо спротиву. І лиш банальне слово, банальне людське слово, яке не приймає повторів, а співає оду дневі, немов первий Янгол первого Дня первого БогоСлова нагадує нам, що ми ВІЧНІ:
Я є той самий стрічний птах,
Що випав з неба в світ тутешній,
Щоби пісні мої сердешні
Звучали на семи вітрах…
Євген БАРАН
МОЛИТВА З НОТИ «ДО"
Трошки про Миколу Дударя і ще менше про його вірші
Розпочну з найголовнішого. Миколи Дударя не знаю. Тобто, є заставка на «фейсбуці», є публікації чоловіка, який пише вірші й незле займається лозоплетінням, - паркани у його виконанні – «прошу я вас». Поза тим, - тиша. Лише мертві з косами відсутні. Бо зайняті у вічних Пригодах з невпійманими.
Здається, весною надіслав поетичну книжечку «Твоєї усмішки…». Так. Весною, датована 2020 роком. Кишенькового формату на 208 сторінок. На обкладинці красива дівчина кінця 70-х. Сам би на такій одружився, якби побачив раніше.
З віршів запамʼяталося небагато. Проблєма не у віршах. Проблєма у нашій гонитві за віршами. Але є декілька, які я відзначив: «Приклич. Прийду. Поспівчуваю», «Гублюся в темряві глибокій», «…Третю добу тільки вітер з дощем», «А собою до смерти – круто!». Але зацитую оцей:
Ось і вже й вибране,
Вирване з мороку.
Вимите й випране
Порівну.
…Світочем, струмом –
Все підтюпцем.
Райдуго – радосте!
Скільки до
Фінішу?!..
Не скажу, що найкращий з прочитаних віршів. Просто суголосний моєму згоранню. І тільки.
Що ще знаю про Дударя-людину? Музикував. Сиріч, грав у ВІА від середини 70-х. Інструменту не знаю. Гітара, Миколо? Чи бубен?
Потім кидало нашого Миколу світами. Від Хмельницького до Камчатки, і від Камчатки до Києва. Добре, що стримався. Десь на Київщині.
З новонаписаного, - знову ж є ріжного. Може менше ліричного, бо в першій збірці домінувало, але багато екзистенційного.
Я прочитав ці вірші від початку до кінцє, і від кінцє до початку. Гублюся. Не у формі. Вона пристойна. Є таке слово в українській мові. Читається. Майже відсутній збій ритму. Сиріч, збою, майже нема. Чи нема сиріч збою ритмічного. Майже. Словом. Ритм є.
Ще є у цій збірці світогоглядна картинка. Побутово-світоглядна. Мисляча. Інколи провокаторська. Судіть самі:
Стою понурий -- на афішу
Дивлюсь, зітхаю, сам не свій.
Якщо у цирку вже не смішно --
То може краще до повій?..
Що би ми вже крамольного не писали, Миколо, се лиш крамольне письмо. І всьо. Або лиш натяк.
Микола ріжний у віршах. Радісний. Сумний. Невеселий. Сотник Забрьоха. Моментами віруючий. Чи вірний, Миколо? Чи все-таки, письмак? Бо між вірним і віршем, - пітьма, в закінчення якої віриш лише ти:
Коли твоїй вірі потрібен поштовх,
Коли ти шукаєш найголовніше,
Згадай як в дитинстві бігав на пошту
І розсилав своїм друзям ти вірші…
Що мене в цих віршах тримає? Легкість вірша. Майже за Кундерою. Що мене в сих віршах дратує? Легкість вірша. Залегка як на наше життя.
Тут нема школи. Тут відсутній експеримент. Тут лиєтться вірш. Як пісня. Народна. Але не нудна, і не затерта.
Нині поетичне слово на роздоріжжі, де намальована стрілка в НІКУДИ. І лише від автора залежить, чи його слово зазвучить чи не зазвучить. Симоненко звучить, то має і Дудар зазвучати. Але Симоненко – це класика. А Дудар – се спроба прориву за межі непроривного:
Господень день… Молитва з ноти «До".
В прозрінні ми на колії мінору.
Домініканам не пройти кордон,
А солов’ї у травні линуть вгору…
Із полотна залишиться фрагмент…
Всього один, але такий цікавий!
В цей твердо наголошений момент
Прийду до Вас і запрошу на каву…
Завершують книгу поеми («Поема – повернення додому»; і дві Поеми без назви). У них є формальні контури. Можливо, бракне контурів поеми як жанру. Або нічого не бракне. Читайте. Як дихаєте. Або вчіться дихати за читанням поем.
Ми всі втомлені від читання, від писання, від суцільного «дня Бабака», в якому не бачимо меж і не бачимо спротиву. І лиш банальне слово, банальне людське слово, яке не приймає повторів, а співає оду дневі, немов первий Янгол первого Дня первого БогоСлова нагадує нам, що ми ВІЧНІ:
Я є той самий стрічний птах,
Що випав з неба в світ тутешній,
Щоби пісні мої сердешні
Звучали на семи вітрах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію