ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.02.25 06:00
Слід свідчити відверто і задарма.

Якщо церковний жертовник
у місті Содом –
запліснявілий, –
потреба на анкети відпадає,
натомість є Содом.

Дума Козак
2021.02.24 22:02
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…

Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –

Віталій Білець
2021.02.24 20:42
За все приходиться платити !
Якщо не зараз, то колись –
Нестерпно, страшно стане жити,
Ковтати згірклих років слизь…

В порок уляпатись не важко.
П’ючи гнилий дурман спокус –
Розіб’єшся, блудлива пташко,

Юлія Івченко
2021.02.24 18:53
Гординя – підлий гріх, а пиха – сліпота.
Ми рвали тих дітей, мов простирадла.
Дубіли душами ущент, як золота орда
рудим розлученням наносили їм травми,
Самі труїлися образами золи.

Червінці дзвенькали услід і їхав дах.
Ми зрозуміли, що не можна

Микола Дудар
2021.02.24 14:11
З мене пляшка… Віп-шампанське
З тебе - усмішка, і досить
І гулятимо по-панські
Напів ситі, напів босі…

Цілуватимось на заздрість
Тим і тим… Давно забули
- Пам’ятаєш, як у Празі?..

Вікторія Лимар
2021.02.24 12:35
Без клоунады как-то скучно.
Очередной опять показ.
Ушли в негодованье тучки.
Как не комфортно им сейчас!

Набор для травли неуместен.
Словесный, неуклюжий смрад.
Вытьё по-волчьи всем известно.

Дума Козак
2021.02.24 11:37
Ти потушила мої очі
страхами сумнівів своїх.
Я ж копирсатися не хочу
між дат, подій пустих і віх…

Зсушили душу фемінізми
давно розкручених цитат,
що пломеніють через призму

Петро Скоропис
2021.02.24 11:06
Не забувай по світах,
як б’є у пристань вода,
як вигляда у ній
неба круг рятівний.

І чайки усе ячать,
і щогли в небо тирчать,
і хмари низько летять,

Олександр Сушко
2021.02.24 10:59
Найліпший прибуток на цьому світі приносить торгівля результатами чужої праці, себто барижництво. Перепродаж товарів першої необхідності, позичання грошей під проценти, споювання спраглих горілкою та затруювання тютюном - ось основа основ нашої економі

Домінік Арфіст
2021.02.24 10:52
незупинна… незмовкна… цькована
дармо роздана і дарована
в люди винесена
виплеснута
мова моя
на вітрище виспівана
на бурливу водицю вимовлена
наговорена духом

Микола Соболь
2021.02.24 10:12
Казка була такою:
ніч спустилась на вії,
поруч сидиш зі мною,
ллються слова надії.
Місяця ніжне сяйво,
вітер листя колише
і засинають мальви
у надвечір’я тиші.

Володимир Бойко
2021.02.24 10:06
Подивися на небо,
Сягни у його глибину,
Зачерпни голубінь
І омий із обличчя полуду,
Сенс життя зрозумій,
Якщо досі його не збагнув,
Бо ще мить
І нагоди такої

Сергій Губерначук
2021.02.24 08:29
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хоч чує

Ярослав Чорногуз
2021.02.23 20:26
Ти покличеш мене на світанні,
Як ранкова засяє зоря.
Заквітує взаємне кохання,
Океани осяє й моря.

Я не бачив такого ніколи
Наяву і у мареннях-снах.
Як буяє у серці й довкола,

Микола Дудар
2021.02.23 15:34
Є божевілля, неначе каменем…
Очиний страх, що випнуть з-під копит,
І святість проголошеного «амен» --
Не проковтнеш, потрібен апетит…

А вздовж доріг стовпи тримають небо…
Ніякого зусилля, це ж стовпи
І вечори заповнює вже «епол»

Олександр Сушко
2021.02.23 15:31
Ти поетів, друже, не лякай,
Бо у них і так життя не цукор.
А станцюй у пеклі гопака
І чортяці плюнь в смолисту руку.

Пожалій сатирика хоч раз -
Не бажай йому кілка у гузно.
Я колег піджовувати - пас,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Критика | Аналітика

 Бесіди з підгаєцьким інтелектуалом
Для багатьох мій герой — просто дивак, заглиблений у незрозумілу філософію. Про нього у Підгайцях говорять: ходяча енциклопедія. Дехто кепкує — навіщо, мовляв, пенсіонерові щодня перечитувати десятки сторінок наукової, публіцистичної чи художньої літератури? Декого дратують його тривалі виступи перед міською громадою під час вшанування національних героїв або з нагоди тої чи іншої історичної події. Любимо реґламент: десять-п’ятнадцять хвилин доповідачеві і — наступний. Та хай йому грець з тим реґламентом. Із таким вантажем знань у ніякі реґламенти не втиснешся. Та й не до всіх варто застосовувати однакової мірки, адже сам Господь Бог не допускає зрівняйлівки.
Я давно чув про цю неординарну людину, про його начитаність, ерудованість, своєрідний характер: Підгайці — місто невелике, всі знають все про всіх.
Познайомились ми у краєзнавчому музеї, куди завітав пан Богдан Метик, довідавшись про надходження української діаспорної літератури. Скрупульозно переглянув усі 24 річники часопису «Визвольний шлях» за 1954-1977 роки, зокрема спогади учасників перших визвольних змагань 1914-1920 років.
— Знаєте, Богдане, — каже він мені, — впадає у вічі різко негативне ставлення діячів тієї епохи, не говорячи вже про їх наступників з покоління ОУН, стосовно впливу ідей Михайла Драгоманова на тогочасну українську молодь, власне на них самих, особливо ідей федералізму, соціалізму, пацифізму.
Наші наступні зустрічі довели мені небуденність особи цього підгаєцького пенсіонера. В молоді літа він, лікар за фахом, опанував польську, російську, чеську, словацьку, німецьку, англійську, французьку, італійську, румунську та інші мови. Про міцність його знань свідчить те, що вже в похилому віці написав румунському президентові Траянові Басеску листа по-румунськи, де наголошував на історично українському етнічному забарвленні Придністров’я — проблемі, що віддавна викликає неоднозначну реакцію політиків.
Я розпитую пана Богдана Метика про його дитячі роки. Формувався він під впливом матері, оскільки батько рано помер. Завдяки їй у тридцяті роки зацікавився «Історією Січових Стрільців» чи то Богдана Гнатевича, чи Осипа Думіна, когось із них. Ознайомився з «Історією української літератури» Івана Франка, творами Ілька Борщака про Мазепу, Пилипа Орлика. Зачитувався популярними тоді дитячими часописами «Дзвіночок», «Наші друзі», «Світ дитини», а також знаменитими повістями Андрія Чайковського. Настільною книгою була 3-томна «Українська загальна енциклопедія», видана в 1929–1934 роках для масового читача. Літературу знаходив у батьковій бібліотеці, а в часі їхнього побутування у Вербові, недалеко від Підгайців, де мати вчителювала, книжки люб’язно позичав місцевий греко-католицький парох Андрій Содомора. Яскравим метеором промайнуло знайомство з Любою Верес, членкинею ОУН, в яку був закоханий і згодом дуже страждав, коли довідався про її смерть на Львівщині від рук енкаведистів..
Іншого разу заходить мова про проблеми українсько-російського діалоґу, відповідальність деяких українських посадовців за проведення російської імперської політики в Україні.
— А хто з українських діячів різних епох, на Вашу думку, заслуговує шани народу?
— Важко когось виокремити. Можливо, я назвав би прізвища тих, що мали виразну концепцію політичної стратеґії, що її дотримувалися усе життя: Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Тарас Шевченко, Андрей Шептицький і Степан Бандера.
Від історичних перипетій переходимо на європейські обшири. Пан Богдан згадує про обставини свого перебування в Західній Європі. У цьому йому посприяв українець з Нідерландів Мирослав Антонович. Історія їхнього знайомства починається від священика Івана Сендецького, зарваницького декана і пароха в Золотниках, що недалеко від Підгайців, котрий доводився панові Богданові дідом по матері. Під час проведення з'їзду «Українська молодь – Христові» у 1933 році у Львові о. Іван Сендецький виступав на площі Св. Юра з гарячою патріотичною промовою. Її всім серцем сприйняв ґімназист Мирослав Антонович, учасник акції. У той час сотрудником на парохії в отця Сендецького служив молодий священик Євген Антонович — рідний брат Мирослава.
— Я добре пам'ятаю, — каже пан Богдан, — як він розказував казки, тримаючи мене малого в себе на колінах. Пізніше о. Євген був репресований на 15 років. Його молодший брат Мирослав, незважаючи на проживання за кордоном, зберіг теплі стосунки з родиною о. Сендецького. Перебуваючи, завдяки йому, в Брюсселі, я познайомився з Омеляном Ковалем, довголітнім репрезентантом української громади в Бельгії, котрий мав відношення до видання часопису «Визвольний шлях», що його пізніше читав у бібліотеці Підгаєцького краєзнавчого музею.
З 1989-го року пан Богдан — активний учасник національного відродження. Під час підготовки до всеукраїнського референдуму за незалежність працював восени 1991 року з агітаційною місією в Запорізькій області. Побував у Гуляйполі, колишній столиці Нестора Махна, де ще й досі відчувається дух української стихії.
Випадково розмова звертає на тему євреїв в Україні. Пан Богдан зразу стає до дискусії:
— По-перше, чому я не маю називати євреїв терміном «жид», звичним для українського вуха ще якихось 70 років тому? По-друге, чому сучасні жиди і держава Ізраїль повинні трактуватися як вороги України? Якщо Росія хоче вважати їх за своїх ворогів, то чому я, українець, маю думати по-російськи? Треба врешті з'ясувати, що в очах Москви «добрим жидом», як і «послушним хохлом», є той, хто перейняв російську мову, культуру, підтримує її імперіалістичну політику. А жидівського патріота свого народу Росія вважає своїм недругом. Тому протягом десятиріч Совєцький Союз підтримував ворогів Ізраїлю, щедро фінансуючи арабських екстремістів. Нещодавно я прочитав книгу італійського дослідника Д.Збрана «L'orrore come ideale» («Жах під машкарою ідеалу»), написану на підставі численних документів про злочини комуно-московських окупантів в Україні. Серед інших, там є цілий розділ, присвячений людям жидівської національности, які в лавах УПА боролися за свободу України. Письмові свідчення про свою участь в УПА залишили Ідель Коґан, Стелла Кренцбах, Лейба Домбровський, Шейля Варма. А тих, хто не написали про себе, було набагато більше. Колишні в'язні совєцьких концтаборів жиди Анатолій Радигін і Борис Пенсон, що були близькими друзями Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, після того, як потрапили у вільний світ, у часописі «Визвольний шлях» у 1976–1977 роках писали про своє ув’язнення в Імперії Зла. Їхні спогади сповнені такою щирою прихильністю до справи визволення України з-під московського ярма, що під ними могли б сміло поставити свої підписи Р. Шухевич чи С. Бандера. Неможливо не захоплюватися діями жидів в Ізраїлі, їхньою згуртованістю, працьовитістю, патріотизмом, вмінням господарювати і захищати Батьківщину. Адже вони перемогли у чотирьох війнах з агресивними і значно переважаючими їх чисельно сусідами. На території, меншій від нашої Львівської области, жиди збудували для своїх громадян високотехнологічне цивілізоване суспільство, де життєвий рівень є одним з найвищих у світі. Нам, українцям, є чого у них повчитися. Приязні відносини українців з жидами, як і з нашими співгромадянами в Україні, так і з далеким Ізраїлем, є в наших інтересах. Перед лицем небезпеки з боку московського імперіалізму це слугуватиме зміцненню нашої державности. Отже, Ізраїль – надійний і природний союзник України, як і США.
Пан Богдан сипле фактами, датами, цифрами. Дискусія потрохи переростає в монолог. Зненацька з глибини музейної кімнати долинає мелодійне бамкання годинника. Сльотавим осіннім днем засиджуємся допізна...
Я знову очікую нашої зустрічі. Знаю, що ризикую отримати «на горіхи» за півхвилинне спізнення, адже пунктуальність для мого співбесідника — то як дихання, без якого не обійдешся, і, врешті-решт, складова людської порядності. Мій візаві, як жартують у Підгайцях, має ще австрійську закваску. Цінує в людях обов’язковість, сумлінність, толерантність, оскільки певен, що саме такі риси повинні домінувати в людському спілкуванні.
Примітка: ця стаття написана мною у співавторстві з краєзнавцем і письменником Іваном Банахом і є передмовою до книги Богдана Метика «На захист желехівки», виданої зусиллями і коштом Івана Банаха в 2008-му році (видавництво «Ліга-Прес» «Гріада плюс»).





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-10 11:33:35
Переглядів сторінки твору 231
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2021.02.12 22:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2021-01-10 19:56:07 ]
Як завше, переконливо й важливо. Відчув і Ваший, шановний пане Богдане, неабиякий інтерес до Ізраїлю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2021-01-10 21:32:47 ]
Пане Іване, в моїх Підгайцях у 40-х роках минулого століття проживало більше шести тисяч євреїв. Фашисти розстріляли п"ять з половиною тисяч. Містечко буквально залито єврейською кров"ю. Нащадки тих, хто дивом вцілів, приїжджають інколи в Підгайці. Спілкувався з ними як музейний працівник. Звідси і мій інтерес до історії та тієї біди, що спіткала євреїв. Тут, в ПМ, опублікував драматичну поему "Шоа"про трагедію підгаєцьких євреїв. Тепер її допрацьовую, аби видати окремою книжкою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2021-01-11 14:55:16 ]
Чи є у Вас контакт із ЯД-вашем? Там будуть раді такому знайомству.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2021-01-13 18:39:58 ]
Ні, контакту з ЯД-вашем у мене немає. В основу моєї драматичної поеми лягли спогади підгаєцької єврейки Гені Шуртц "Дорогою, повною втрат і страждань", інших відомих євреїв, які вижили під час окупації Підгайців німцями, а також спогади місцевих українців і поляків, очевидців тих подій.